Лазаревська Катерина Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Катерина Олександрівна Лазаревська
Народилася 20 серпня 1879(1879-08-20)
Померла 16 вересня 1939(1939-09-16) (60 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність історик
Сфера інтересів археографія, палеографія
Батько Лазаревський Олександр Матвійович
Матір Шрамченко Ганна Миколаївна

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Катерина Олександрівна Лазаревська (20 серпня 1879 — 16 вересня 1939, Київ) — український археограф, палеограф.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 20 серпня 1879 року. Була молодшою дочкою Олександра Лазаревського від його другого шлюбу — з Ганною Миколаївною Шрамченко та сестрою Бориса та Гліба Лазаревських.

Одержала домашню освіту. 1898 року закінчила київську жіночу приватну гімназію А. Бейтель. У 19011904 роках навчалась у Київському художньому училищі. У свого батька пройшла добру школу роботи з давніми документами. З часом стала фахівцем у галузі палеографії 17—18 століть. Авторка низки джерельних праць з історії цехів та шевченкознавства. Від 1919 року працювала в Постійній комісії ВУАН для складання історично-географічного словника української землі, Комісії ВУАН Лівобережжя та Слобожанщини, Археографічній комісії ВУАН та Постійній комісії ВУАН для складання історичного словника української мови. Викладала латинську мову в Першій українській гімназії ім. Т. Г. Шевченка.

8 лютого 1927 року обрана дійсним членом Історичної секції ВУАН (разом з Віктором Юркевичем). Після смерті у 1928 році Марії Грінченко була виконавицею її духівниці.

Як заступник секретаря археографічної комісії ВУАН підписала проект угоди про соціалістичне змагання між комісією, в якій працювала, та археографічною комісією АН СРСР, що був розкритикований.

Згодом зазнала цькування з боку партійного начальства та режимних авторів. Зокрема, у спогадах Наталії Полонської-Василенко про засідання комісії ЦКК—РСІ з чистки апарату ВУАН, що відбулося 6 серпня 1930 року і на якому головував член Центральної контрольної комісії КП(б)У, колишній чекіст і судовий працівник М. Наваловський, є такі рядки:

«Тяжко уявити собі той глум, який виявила комісія для „чистки“ у відношенні до цієї всіма шанованої жінки. На питання, якого вона походження і хто її батько, вона відповіла: історик, дослідник… Її брутально обірвали: нам, мовляв, не цікаво, що він писав, не цікаво, що робить вона сама. Нам треба знати, як він визискував своїх кріпаків, які мав прибутки з маєтку і т. д.»

Комісія звинуватила Лазаревську у тому, що її «батько був членом судової палати в Києві, мав маєток на Конотопщині — 200 десятин землі. Брат в еміграції».

У лютому—листопаді 1934 року займала посаду молодшого наукового співробітника Історично-археографічного інституту ВУАН. У листопаді цього ж року була звільнена з роботи у ВУАН. Від 1936 року працювала в рукописному відділі Всенародної бібліотеки України (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

Жила в Києві разом з матір'ю за адресою: вулиця Обсерваторна, 19, помешкання 3, не була одруженою. У середовищі старої, нерадянської української інтелігенції користувалася великим авторитетом.

Померла 16 вересня 1939 року у Києві. Похована на Байковому цвинтарі.

Праці[ред. | ред. код]

Підготувала 2-й том «Українського археографічного збірника» (1927; присвячений О. Лазаревському та історії роду Лазаревських).

У різні роки упорядкувала:

Брала участь (разом з Є. Тимченком, Е. Волошиним та Г. Петренком) у підготовці:

  • «Історичного словника українського язика» (том 1: А—Ж, зошити 1—2. Х.—К., 1930–1932);
  • «Опису Новгород-Сіверського намісництва» (1931);
  • «Цехової книги бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам'янця-Подільського від 1601 до 1803 р.» (1932).

Разом з Сергієм Шамраєм уклала іменний та географічний покажчики до обох частин 9-го тому «Історії України-Руси» Михайла Грушевського (1931). Чимало її пізніших праць не вийшли у світ.

Джерела та література[ред. | ред. код]