Лазарєв Борис Георгійович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Лазарєв Борис Георгійович
Народився	6 серпня 1906(1906-08-06) Миропілля
Помер	20 березня 2001(2001-03-20) (94 роки) Харків
Поховання	Міське кладовище № 2
Країна	Російська імперія →  СРСР →  Україна
Діяльність	фізик, викладач університету
Alma mater	Ленінградський політехнічний інститут
Галузь	фізика низьких температур
Заклад	ННЦ ХФТІ
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	академік НАН України
Членство	НАН України
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «Ветеран праці» Премія ім. Боголюбова НАН України — 1997 Грамота Верховної Ради Казахської РСР (1944)
Особ. сторінка	kipt.kharkov.ua/itp/lazarev/

Бори́с Гео́ргійович Ла́зарєв (* 6 серпня 1906, Миропілля, нині Краснопільського району Сумської області — † 20 березня 2001, Харків) — фізик, автор розробок в галузі фізики низьких температур та високих тисків, доктор фізико-математичних наук — 1943, професор — 1944, член-кореспондент АН УРСР — 1948, академік АН УРСР — 1951.

Життєпис

Його батько був приходським священиком в Миропіллі. Закінчив в своєму селі церковно-приходську школу, вчився в Білгородській гімназії, працював помічником на пасіці. В 1920—1923 роках учився в вечірній семирічці Юзівки, одночасно працював розсильним, по тому робив конторщиком й рахівником, рівночасно продовжував навчання в фабзавучі.

1930 року закінчив Ленінградський політехнічний інститут — з третього курсу навчання працював в лабораторії інфрачервоних хвиль; в 1930—1936 працював у Ленінградському та Уральському — в 1936—1937 — фізико-технічних інститутах.

1936 року разом з Левом Шубниковим відкрив ядерний парамагнетизм у твердого водню — при температурах 1.7—4.2 К, це явище увійшло до підручників з фізики, праця «Магнітний момент протона».

З 1937 року працює в Харківському фізико-технічному інституті АН України — Лев Шубников, засновник ХФТІ Обреїмов та директор інституту Лейпунський були заарештовані; очолював відділ фізики твердого тіла та конденсованого стану речовини, згодом — відділ фізики низьких температур, також обіймав посаду заступника директора інституту.

1938 року відкрив явище надтекучої плівки гелію — II; йому присуджується без захисту вчене звання кандидата фізико-математичних наук — по поданню академіка Йоффе.

Вперше у світі провів вимірювання магнітних і електричних властивостей різних речовин при низьких температурах і тиску до 20 тисяч атмосфер.

У часі нацистсько-радянської війни працював в інституті, евакуйованому до Алма-Ати, виконували воєнні завдання:

• розробили запальник горючої суміші для протитанкових пляшок,
• запропонували спосіб підвищення дальності стрільби ракетами,
• допомогли удосконалити на Балхаському мідеплавильному заводі технологію виробництва міді.

Квітнем 1944 з інститутом повертається до Харкова.

Протягом 1949—1951 років спільно з Борисом Вєркіним досліджував квантові осциляції магнітної сприйнятливості багатьох металів.

У 1951 році його обрано академіком АН УРСР.

Серед його технічних розробок —

• спосіб отримання високих тисків при наднизьких температурах — «льодової бомби» — в співавторстві з Л. Кан, 1939—1944;
• методика розділення ізотопів гелію — 1950.

Розроблені ним спільно з колегами високовакуумні кріоконденсаційні та кріоадсорбційні насоси — 1957—1959,

• надпотужні соленоїди з рекордними значеннями магнітних полів — в 1968—1973,
• апаратура і ефективна методика одержання температур, нижчих за 1 К.

Лауреат Державної премії СРСР 1951 року, УРСР 1982 року, заслужений діяч науки УРСР − 1966. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медалями. Державної премії УРСР вдостоєний у колективі розробників за цикл робіт «Розробка та дослідження надпровідників з високими критичними параметрами» — разом з Володимиром Ажажею, Юрієм Білецьким, Валентином Буряком, Олександром Галкіним, Лібою Лазарєвою,Миколою Матросовим, Володимиром Паном, Віталієм Полтавцем, Олегом Чорним.

Серед його учнів: Борис Вєркін, Олександр Галкін, Євген Боровик, Ігор Дмитренко, Володимир Хоткевич, Йосип Гіндін, Борис Есельсон.

Могила Бориса Лазарєва та його дружини

Похований у Харкові на Міському кладовищі № 2.

Джерела та література

• Ю. О. Храмов. Лазарєв Борис Георгійович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 33. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Ю. М. Ранюк. Лазарев Борис Георгійович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Українці у світі [Архівовано 3 травня 2014 у Wayback Machine.]
• УРЕ [Архівовано 3 травня 2014 у Wayback Machine.]
• Експериментатор завжди має рацію [Архівовано 3 травня 2014 у Wayback Machine.]
• Цикл робіт «Розробка та дослідження надпровідників з високими критичними параметрами»
• Головні дати життя [Архівовано 10 травня 2013 у Wayback Machine.](рос.)