Лазар з Віфанії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Воскресіння Лазаря. Марія і Марта нахились до ніг Ісуса
Воскресіння Лазаря" Федуско маляр з Самбора 2 пол 16 ст.

Лазар з Віфанії, Лазар Чотириденний (Лазар — івр. אֶלְעָזָר‎ , Elʿāzār, Єлєаза́р дав-євр. אֶלְעָזָר — буквально «Бог мені допоміг»[1], лат. Lazarus, грец. Λαζάρος; *3 р., Віфанія[2] — †63 р., Кітіон (Кіпр)[2][3][4]; за легендою[5]: бл. 60 у Єрусалимі чи Марселі[6].) — брат Марти і Марії, житель Витанії, якого Ісус Христос воскресив на четвертий день після смерті. На відміну від звістки про його сестер описаних у Євангелії від Луки та Івана, про Лазаря розповідає лише євангеліст Іван.

Євангеліє від Івана[ред.ред. код]

Євангеліє від Івана у 11 главі (Ів. 11) розповідає про про хворобу, смерть та воскресіння Лазаря. Також з цього розділу видно, що Лазар, Марія та Марта є сестрами та братом і близькими друзями Ісуса.

Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла. Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!…(Ів. 11:1-3)

Ісус не поспішив зразу до Витанії, а почекав два дні і сказав «…Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею» (Ів. 11:4). Коли Ісус наблизився до Витанії, Марта вибігла зустрічати його. Про Марію каже євагенлелист Іван: «Марія ж удома сиділа». Лазар помер і був уже у гробі 4 дні. При зустрічі з Ісусом Марта промовила: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат… Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!». Проте вона не розуміє спочатку відповіді Ісуса — «Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!», хоча показує віру у воскресіння останнього дня. Та на кінець діалогу Марта промовляє визнання віри «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ. І промовивши це, відійшла та й покликала нишком Марію…». По дорозі до гробниці Лазаря Ісус зустрів Марію та юдеїв, які прийшли оплакувати Лазаря і собі заплакав. Юдеї, що бачили це, казали: «Дивись, як любив його». Коли підійшли до печери, в якій був похований Лазар Ісус говорить з юдеями та Мартою: «Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі… Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? (Ів. 11:30-40)» і відвалили від неї камінь, Ісус став молитися:

Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!(Ів. 11:41-43)

Після цих слів з ​​печери вийшов воскреслий Лазар, «по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою». Ісус наказав розв'язати його.

Після оповідання про воскресіння, Лазар згадується як один з при столі на вечорі у Витанії на якій Марія помазала ноги Ісуса миром (Ів. 12:1-3). Як оповідає євангеліст багато з юдеїв у той день прийшли до Витанії «та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.» (Ів. 12:9).

Християнська традиція[ред.ред. код]

Згідно з пізнішими переказами Лазарю на момент переслідування юдеями у 33 році нашої ери було 30 років[2], після воскресіння та початку життя на Кіпрі Лазар прожив ще 30 років[4][2][3]. Він був другом Ісуса Христа (Ів. 11:11), став сповідувати віру в Ісуса Христа, а апостоли Павло й Варнава рукоположили його бути першим єпископом[7], в 45 році н. е. Лазар став служити єпископом на Кіпрі[4][3] до 63 року н. е. в місті Кітіон (стара назва міста Ларнака)[8], дати його смерті в місті Кітіон; на його могилі у IX—X ст. в Ларнаці була споруджена Церква Святого Лазаря[2]. Під час свого єпископства на Кіпрі Лазар удостоївся відвідування Богородиці, яка залишила йому свій омофор (власноруч нею зроблений)[3][7]. За наказом імператора Лева VI частина[3][7] мощів святого Лазаря була перенесена до м. Константинополя у 898 р., де були покладені в храмі Праведного Лазаря[3]. Але голова Лазаря була залишена на Кіпрі[7][3]. Перенесення мощей невдовзі стало православним святом, що відзначається 17 (30) жовтня[7]. Під час хрестових походів у 1204—1291 р. частина мощів святого Лазаря була перенесена з м. Константинополя до м. Марселя[3], у Францію. Так виникла легенда[8], що цей Лазар буцімто проповідував у Франції, став єпископом Марселя і був похований на місці майбутнього frКафедрального собору Отену[9][10]. Святкування Лазаревої суботи випереджає Вхід Господній у Єрусалим — та її відзначення сягає перших віків християнства.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «New Catholic Encyclopedia», The Catholic University of America, Washington D.C., 2002, page 419 Vol. 8, ISBN 07876-4004-2 (англ.)
  2. а б в г д Софрониос Р. Михаелидес // «Святой Лазарь, Друг Христов и первый Епископ Китийский (История Его Храма в Ларнаке)», г. Ларнака, Кипр, 1999 г. — С. 5 (рос.)
  3. а б в г д е ж и к л Православная энциклопедия «Азбука веры»: Праведный Лазарь Четверодневный, друг Божий, епископ (рос.)
  4. а б в Архимандрит Никифор // «Библейская энциклопедія» (иллюстрированная полная популярная), г. Москва 1891 г., с. 420—421 «Лазарь» (рос.)
  5. Католицький оглядач. Лазар з Витанії. 30. 10. 2013
  6. Heiligelexikon, Lazarus von Bethanien(нім.)
  7. а б в г д Ларнака. Храм святого Лазаря (рос.)
  8. а б «Католическая энциклопедия», изд. Францисканцев, г. Москва, 2002 г., стр. 1478—1479 том 2, ISBN 5-89208-037-4 (рос.)
  9. а б THE WORSHIP OF SAINT LAZARUS IN THE WEST AND RELATED TRADITIONS (англ.)
  10. «St. Lazarus of Bethany». Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company. 1913. (англ.)
  11. а б Софрониос Р. Михаелидес // «Святой Лазарь, Друг Христов и первый Епископ Китийский (История Его Храма в Ларнаке)», г. Ларнака, Кипр, 1999 г., иллюстрации (рос.)

Джерела[ред.ред. код]