Лайош Кошут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лайош Кошут
угор. Kossuth Lajos
Vastagh Portrait of Lajos Kossuth.jpg
Народився 19 вересня 1802(1802-09-19)[1]
Монок[d], Szerencs District[d], Боршод-Абауй-Земплен, Угорщина
Помер 20 березня 1894(1894-03-20)[2][1][3][4] (91 рік)
Турин, Провінція Турин, П'ємонт, Італія[5]
Поховання Керепеші
Громадянство Flag of Hungary.svg Угорщина
Діяльність економіст, журналіст, політик, адвокат
Alma mater Будапештський університет
Посада член Національних зборів Угорщини[d], президент Угорщини[d], прем'єр-міністр Угорщини і Міністр національної економіки Угорщини[d]
Брати, сестри  • Zsuzsanna Kossuth[d]
Діти Ференц Кошут[d]

Лайош Кошут (угор. Kossuth Lajos, словац. Ľudovít Košút) (19 вересня 1802(18020919), Монок, Боршод-Абауй-Земплен — 20 березня 1894, Турин) — угорський державний діяч, революціонер, юрист, прем'єр-міністр і правитель-президент Угорщини в період Угорської революції 1848 — 1849, національний герой країни.

Біографія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Лайош Кошут народився в збіднілій земанській родині, в невеликому містечку Монок (комітату Земплін; нині - на території медьє Боршод-Абауй-Земплен) і був старшим з чотирьох дітей. Рід Кошутів відомий з XIII століття, коли його представники отримали маєтки в західній Словаччині. Один із маєтків Кошутів знаходився в селі Кошути - нині це частина міста Мартіна. Очевидно, весь рід Кошутів по батьківській лінії був слов'янського походження і відносився до числа етнічних словаків. Навіть рідний дядько Лайоша Кошута - Юрай Кошут - був затятим словацьким націоналістом. Мати Кошута - Кароліна Вебер - походила з німецьких лютеран, тобто також не була мадьярка. Проте, сам Кошут був полум'яним патріотом Угорщини і, de facto, лівим шовіністом. Він навіть геть заперечував існування словацької нації.

Життя та діяльність[ред. | ред. код]

Здобув юридичну освіту, працював повіреним, помічником депутата національного парламенту в Братиславі. Редагував газету «Pesti Hirlop» (1841—1844). У 1847 заснував Опозиційну партію, від якої був обраний депутатом від комітату Пешт.

Під час революційних подій в Угорщині очолив у вересні 1848 Комітет захисту батьківщини, який у жовтні 1848 став фактично урядом. У травні — серпні 1849 — верховний правитель (диктатор) Угорщини. Ініціатор створення угорської національної армії (липень 1848), видання Декларації незалежності (квітень 1849), яка оголосила про позбавлення влади Габсбургів. Після придушення угорської революції військами Росії емігрував спочатку до Туреччини, а в 1851 — до Англії, згодом до США та Італії.

В еміграції займався публіцистикою, закликав до звільнення Угорщини від влади Австрії. Виступав за створення федерації у складі Угорщини, Сербії, Хорватії та Румунії. Для цього спілкувався з національними емігрантськими колами цих країн. Тісно контактував з італійським революціонером Дж. Мадзіні.

У 1859 році під час загострення відносин між Францією і Австрією, на пропозицію французького імператора Наполеона III почав готувати антиавстрійське повстання в Угорщині. Став одним із засновників Угорського національного управління (угорського уряду в екзилі). Але через підписання у липні 1859 підписання між Францією і Австрією перемир'я ці плани не були здійсненні.

Проживав в Італії. Засуджував угорських діячів, що підписали у 1867 році угоди про створення двоєдиної монархії — Австро-Угорщини.

Останні роки життя важко хворів, жив у бідноті та самотності.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У 1849 році на сучасній площі Ш. Петефі в Ужгороді (територія Угорщини на той час) був встановлено прижиттєвий пам'ятник.

В Угорщині були випущені монети у честь Кошута:

  • у 1947 — срібна монета у 5 форинтів[6]
  • у 2002 — до 200-річчя з дня народження монету у 100 форинтів[7]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с.
  • Гончар, Б. М. Всесвітня історія [Текст]: навчальний посібник / Б. М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. та ін. Мордвінцев. — 2-е вид., випр. і доп. — Київ : Знання, 2002. — 565 с. — ISBN 966-620-124-0.