Лайош Цейзлер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Лайош Цейзлер
Czeizler.jpg
Особові дані
Народження 5 жовтня 1893(1893-10-05)
  Гевеш, Австро-Угорщина
Смерть 7 травня 1969(1969-05-07) (75 років)
  Будапешт
Громадянство Flag of Hungary.svg Угорщина
Позиція воротар
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1923–1926 Польща ЛКС (Лодзь)
1927–1928 Італія «Удінезе»
1928–1930 Італія «Фаенца»
1930–1931 Італія «Лаціо» (мол.)
1932–1933 Італія «Катанія»
1933–1934 Італія «Казале»
1935–1936 Польща ЛКС (Лодзь)
1937–1938 Швеція «Карлскога»
1939 Швеція «Галльстагамарс»
1940 Швеція «Вестерос»
1942–1948 Швеція «Норрчепінг»
1949–1952 Італія «Мілан»
1952–1953 Італія «Падова» (техн.дир.)
1953–1954 Італія Італія
1954–1957 Італія «Сампдорія» (техн.дир.)
1958–1960 Італія «Фіорентина» (техн.дир.)
1960 Італія «Фіорентина»
1963–1964 Португалія «Бенфіка»

** Тільки на посаді головного тренера.

Лайош Цейзлер (угор. Czeizler Lajos, нар. 5 жовтня 1893, Гевеш — пом. 7 травня 1969, Будапешт) — угорський футбольний тренер.

На чолі різних команд п'ятиразовий чемпіон Швеції, чемпіон Італії і чемпіон Португалії.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру 1923 року, очоливши тренерський штаб польського клубу ЛКС (Лодзь).

1927 року перебрався до Італії, де спочатку очолив друголіговий на той час «Удінезе», а за рік перейшов до іншого клубу того ж дивізіону, «Фаенци». Особливих успіхів з цими командами не досяг і протягом 1930—1932 років працював тренером молодіжної команди римського «Лаціо». По тому повернувся до роботи з основними складами, тренував протягом 1932—1934 років команди «Катанії» і «Казале».

З 1935 року протягом сезону знову працював у Польщі з ЛКС (Лодзь), після чого тренував у Швеції команди «Карлскога», «Галльстагамарс» та «Вестерос», 1942 року прийняв команду «Норрчепінга», яку в першому ж сезоні привів до першої для неї перемогу у національному чемпіонаті. Протягом наступних п'яти років угорський спеціаліст довів, що його успіх був невипадковим, — за ці роки очолювана ним команда ще чотири рази перемогала у першості Швеції.

1949 року Цейзлер знову перебрався до Італії, очоливши тренерський штаб «Мілана». У новій команді він вирішив зробити ставку на відомих йому гравців і запросив до лав «россо-нері» нападників свого колишнього «Норрчепінга» Гуннара Нордаля і Нільса Лідхольма, а також їх партнера по збірній Швеції Гуннара Грена, який до того грав за «Гетеборг». Шведи сформували ударне тріо у нападі «Мілана», яке згодом стало легендарним і увійшло до історії як Гре-Но-Лі. У першому ж сезоні в Італії Нордаль став найкращим бомбардиром Серії A, проте команда Цейзлера фінішувала на другому місці турнірної таблиці. Але вже в наступному сезоні 1950/51 очолюваний угорцем «Мілан» уперше за останні 44 роки здобув «скудетто» найсильнішої футбольної команди Італії. І знову основною ударною силою в нападі міланців був Гуннар Нордаль. Після цього тріумфу друге місце в сезоні 1951/52 розглядалося керівництвом «Мілана» як однозначна невдача, після якої Цейзлера було звільнено.

Вже досить віковий на той час 58-річний угорець, утім, залишився в Італії, де до кінця 1950-х працював на позиціях технічного директора в клубах «Падова», «Сампдорія» та «Фіорентина». 1953 року його також запрошували до роботи з національною збірною Італії, діями якої він, зокрема, керував на чемпіонаті світу 1954 року, на якому італійці не змогли подолати груповий етап, поступившись у грі плей-оф за право виходу в наступний етап збірній Швейцарії.

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Бенфіка», головним тренером команди якого Лайош Цейзлер був протягом сезону 1963/64, в якому здобув свої останні трофеї — титули чемпіона і володаря Кубка Португалії.

Помер 7 травня 1969 року на 76-му році життя на батьківщині, в Будапешті.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

«Норрчепінг»: 1942-1943, 1944-1945, 1945-1946, 1946-1947, 1947-1948
«Мілан»: 1950-1951
«Бенфіка»: 1963-1964

Посилання[ред. | ред. код]