Лакшмі Сахгал
| Лакшмі Сахгал | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
24 жовтня 1914 Ченнаї, Британська Індія, Британська імперія |
| Померла |
23 липня 2012[1] (97 років) Канпур, Уттар-Прадеш, Індія ·зупинка серця |
| Країна |
 Індія[2] Британська Індія Домініон Індія |
| Діяльність | політична діячка, лікарка, гінеколог, офіцерка, революціонерка, борець за свободу |
| Alma mater | Madras Medical Colleged і Queen Mary's Colleged |
| Знання мов | малаялам, англійська і гінді |
| Партія | Комуністична партія Індії |
| Конфесія | атеїзм |
| Батько | Subbarama Swaminathand |
| Мати | Ammu Swaminathand |
| Брати, сестри | Mrinalini Sarabhaid і Govind Swaminadhand |
| У шлюбі з | Prem Sahgald |
| Діти | Subhashini Alid |
| Нагороди |
 |
Лакшмі Сахгал (трансліт. Lakshmi Sahgal або Sehgal, до шлюбу Свамінатхан, трансл. Swaminathan, також відома як капітан Лакшмі, малаял. ലക്ഷമി സൈഗാള്, там. லக்ஷ்மி சேகள்; 24 жовтня 1914, Мадрас − 23 липня 2012) — активістка індійського руху за незалежність, політична діячка лівих поглядів, лікарка та феміністка. В Другу світову воювала в Бірмі на боці Японії в капітанському званні в лавах так званої «Індійської національної армії» Субхаш Чандра Бос. Потім займала посаду міністерки у справах жінок у прояпонському «уряді» Індії. Після війни — активістка Комуністичної партії Індії (марксистської), депутат верхньої палати індійського парламенту.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 24 жовтня 1914 року в Ченнаї в сім'ї відомого фахівця з кримінального права, таміла С. Свамінатхана, який працював у Верховному суді Мадраса, та соціальної працівниці А. В. Аммукутті, знаної правозахисниці свого часу родом з відомої родини Ваддакатху.
Під впливом поглядів матері почала вивчати медицину, щоб допомагати бідним. Здобула магістерський ступінь з медицини в Мадраському коледжі в 1938 році. Через рік отримала диплом з акушерства та гінекології.
У 1940 році вирушила до Сінгапуру, де заснувала клініку для бідних, в першу чергу, мігранток-робітниць з Індії. Незабаром стала однією з найбільш відомих і багатих гінекологинь міста. У той же час, відігравала активну роль у Лізі за незалежність Індії[en].
За словами однієї з доньок Сахгал Субхашині Алі[en], індійської політикині й активістки профспілкового руху (яка дотримується тих же поглядів і входить в ту ж партію), Лакшмі Сахгал була атеїсткою.[3]
Збройна боротьба на боці Японії[ред. | ред. код]
У 1942 році, коли англійські війська здали Сінгапур японцям, Лакшмі Сахгал витратила чимало зусиль на допомогу військовополоненим, пораненим під час бойових дій, серед котрих вела агітацію за незалежність Індії (пізніше частина полонених вступила до прояпонської «Індійської національної армії»).
2 липня 1943 року до Сінгапуру прибув Субхас Чандра Бос (борець за незалежність Індії, колишній соратник Ганді та Неру), що став на шлях співпраці з гітлерівцями. Через кілька днів у публічному виступі Бос оголосив про формування «жіночого полку» для боротьби за незалежність Індії на боці Японії. Лакшмі Сахгал вступила в дане об'єднання, яке не мало аналогів в Азії. Також вона була призначена міністеркою у справах жінок колабораціоністського уряду «Азад Хінд».
Була взята в полон англійцями в Бірмі і доставлена в Індію 4 березня 1946 року, де її зустріли як героїню. Побоюючись масових заворушень, англійці були змушені випустити Сахгал з ув'язнення.
Після війни[ред. | ред. код]
Незабаром після звільнення з ув'язнення, у березні 1947 року в Лахорі одружилася з колишнім полковником «Індійської національної армії» Премом Кумаром Сахгала, у шлюбі з яким народила двох доньок — Субхашіні Алі та Анісу Пурі (Anisa Puri). Після укладення шлюбу оселилися в Канпурі, де продовжила займатися основною лікарською професією. На цій посаді їй довелося вирішувати проблеми біженок, велика кількість яких з'явилася після розділу Індії на власне Індію та Пакистан.
Політичний активізм[ред. | ред. код]
У 1971 році вступила до Комуністичної партії Індії (марксистської) КПІ(М), яка в роки Другої світової була противницею «Індійської національної армії» та її керівництва. Лакшмі Сахгал стала депутатом верхньої палати індійського парламенту. Під час війни за незалежність Бангладеш вона організувала табори для біженців і пунктів медичної допомоги в Калькутті. У 2002 році була висунута кандидатом від блоку лівих партій на президентських виборах Індії (її єдиним опонентом був Абдул Калам, обраний президентом).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Capt Lakshmi Sehgal, chief of INA women’s regt, is dead
- ↑ LIBRIS — 2012.
- ↑ «Є релігії, які мають дуже жорсткі правила, а є релігії без подібних правил. Релігія — то, що особисто у мене не викликає інтересу. Я завжди була атеїсткою. Мої батьки були атеїстами. Мене не хвилює, якщо хтось релігійний. Для мене проблема полягає в тому, що релігія використовується для просування зовсім інших речей». The Rediff Interview/ Subhasini Ali [Архівовано 6 січня 2018 у Wayback Machine.], 8 August 2001 (accessed 21 April 2008).
Джерела[ред. | ред. код]
- Indra Guptha. India's 50 Most Illustrious Women — ISBN 81-88086-19-3.
Посилання[ред. | ред. код]
- Lakshmi Sehgal: A life of struggle and sacrifice — by Sambhavika Sharma [Архівовано 14 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Rediff interview 2002 [Архівовано 16 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Lakshmi Sahgal: A life in service by Subhashini Ali [Архівовано 2 серпня 2019 у Wayback Machine.]
|
