Лангсакс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лангсакс (Нім. Langsax)  — кинджал давніх германців з двосічним клинком шириною близько 4 см і довжиною до 60 см. Походить від традиційного давньогерманського ножа Сакса, але лангсакс був більш довгий і важкий. Подальше збільшення розмірів лангсакса призвело до створення меча скрамасакса.[1]. Лангсакс складається з леза з клиноподібним перетином, до якого прикріплювалися всі елементи ефеса (руків'я). Також кілька зразків цього меча археологи виявили на території Київської Русі і відносять їх до епохи середньовіччя. Вчені припускають, що піком використання цих ножів було X століття. Всі експонати були знайдені археологами в місцях поховань воїнів знаті, які були представниками старшої дружини, можливо варягів. Лангсакси воїни носили в спеціальних піхвах які мали Т-подібний проріз[2]. Лангсакс крім військового призначення отримав розповсюдження як єгерський або мисливський кинджал[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]