Ланжерон (пляж)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 46°28′30″ пн. ш. 30°45′55″ сх. д. / 46.475250° пн. ш. 30.765500° сх. д. / 46.475250; 30.765500

Пляж «Ланжерон»
Набережна вздовж пляжу «Ланжерон»

Ланжеро́н — пляж у Приморському районі міста Одеси, в районі мису Ланжерон.

Історія[ред.ред. код]

Стара листівка із видом Ланжерону

Згадування про пляж Ланжерона, разом із згадуваннями про прилеглий парк, часто можна віднайти у літератури.

  • «Ланжерон розташований дуже недалеко від міста і займає мальовниче місце на березі моря, але через невмілість власника цієї місцевості утилізувати природні дари має занедбаний вигляд. З боку міста до Ланжерону примикає розкішний Олександрівський парк, який отримав свою назву в пам'ять Олександра II, який затвердив план парку та власноруч посадив тут дубок в 1875 році. Дубок цей дбайливо охороняється міським суспільним управлінням і в наш час[Коли?] досяг вже неабиякої висоти і величини. На горі поряд з дубком поставлений пам'ятник-колона Імператорові Олександру II, що закінчується нагорі бронзовою шапкою Мономаха.» — писав в 1894 році священномученик Олександр Трапіцин.

У пам'яті Льва Славіна залишилася й увійшла потім до повісті «Передвістя істини» так звана «трам-карета», яка «з оглушливим гуркотом (за що її називали „трам-тарарам-карета“) мчалася через все місто і привозила нас на Ланжерон до берега моря».

Двоюрідний брат Славіна В. Галицький був молодше, а тому написав в книзі «Театр моєї юності» вже про трамвай, що змінив трам-карету: «Їхали ми трамваєм… і, обігнувши парк, під'їжджали до спуску на Ланжерон. На краю, перед самим спуском, стояла велика арка».

Крім зручного повідомлення, там, як написав в романі «Менахем-Мендл» Шолом-Алейхем, «є все, що душі завгодно, можна купатися в морі, можна слухати музику»: на Ланжероні були влаштовані літні театри, оркестрові раковини, буфети, купальні, навіть підйомну машину спорудили.

З Ланжероном асоціювалася Одеса в українського поета Сосюри, коли 10 квітня 1944 він писав у перший день визволення Одеси вірш «Визвольний вітер!»

О, Ланжерон!

Не буде більше зла, крові та сліз.

Пора весни настала.

Безсмертна бронза наче ожила,

Смуглявий Пушкін сходить з п'єдестала….

Висловлення про Ланжерон[ред.ред. код]

Візитною карткою пляжу «Ланжерон» є кулі, встановлені на початку 50-х років XX століття.[1]
  • «Це частина одеського берега» — коротко і ясно написав Юрій Олеша в розповіді «Стадион в Одесі» у 1936 році.
  • «За старовинною аркою відкривається новий Ланжерон, упорядкований, в живих фарбах квітників і рухомого народу» — таким побачив він же його в один з приїздів до Одеси. Для Олеши Ланжерон був настільки пов'язаний із спогадами про місто, де щасливо почалося його життя, що на схилі віку він написав в книзі «Ні дня без строчки» сумні слова: «Прощай, дорога на Ланжерон, прощай!».
  • «Це не просто місце, де закінчується земля і починається море або навпаки, дивлячись звідки спостерігати. Ланжерон — це спогади про дитинство і юність, батьків і друзів, про першого бичка, невміло підсіченого з розжарених південним сонцем кам'яних плит ланжеронівського „масиву“, про долоні, що горять, натертих веслами важких шаланд ланжеронівських рибалок.» Володимир Глазирін 1990-ті.

«Но чому ж, чому я досі не можу забути — липневий полудень на березі Ланжерона, мати в чесучевій кофті, розжарену гальку, що обпалює мої голі ніжки, і легко-блакитні тіні чайок?»

 — писав у глибокій старості Валентин Катаєв в книзі «Розбите життя, або Чарівний ріг Оберона» 1970-ті. Для Корнія Чуковського Ланжерон був пов'язаний з другом юності, майбутнім «морським» письменником Борисом Житковим: «Ніколи не забуду, як він ранньою весною став вчити мене веслуванню… на Ланжероні».

Сначала сушь и дичь запущенного парка,
Потом дорога вниз и каменная арка,
Совсем Италия. Кривой маслины ствол,
Висящий в пустоте сияющей и яркой,
И море ровное, как стол.
Я знал, я чувствовал, что поздно или рано
Вернусь на родину…(рос.)

Валентин Катаєв.

У цих віршах арка Ланжерона — символ рідного міста.

Сегодня Ланжерон гуляет,

Сегодня Бэллочка справляет

Свою помолвку — : Просим спеть её на бис!(рос.) Олександр Розенбаум.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Олександров, Ростислав. Прогулки по литературной Одессе. О.: Весть, 1993.(рос.)
  • Атлас, Д. Г. Старая Одесса, её друзья и недруги. Одесса : Ласми, 1992 (ISBN 5206003484).(рос.)
  • Горбатюк, А.; Глазырин, В. Юная Одесса в портретах её создателей. Одесса: Весть, 1994, Optimum, 2002 (ISBN 966-7776-72-7).(рос.)


Герб Одеської області Це незавершена стаття про Одесу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.