Ланівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ланівці
Gerb Lanivci oficiyniy.png
Герб Ланівців
Ланівці
Розташування міста Ланівці
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область
Район Лановецький район
Код КОАТУУ 6123810100
Засноване 1444
Статус міста з 17 травня 2001[1] року
Населення 8682 (01.01.2011)[2]
Площа 15 км²
Густота населення 579 осіб/км²
Поштові індекси 47402
Телефонний код +380-3549
Координати 49°52′00″ пн. ш. 26°05′14″ сх. д. / 49.86667° пн. ш. 26.08722° сх. д. / 49.86667; 26.08722Координати: 49°52′00″ пн. ш. 26°05′14″ сх. д. / 49.86667° пн. ш. 26.08722° сх. д. / 49.86667; 26.08722
Водойма Горинь, Жирак, Жердь , Буглівка
Відстань
Найближча залізнична станція Ланівці
До обл./респ. центру
 - залізницею 63 км
 - автошляхами 57 км
До Києва
 - фізична 320 км км
Міська влада
Адреса 47402, Тернопільська обл., м. Ланівці, вул. Незалежності, 34
Веб-сторінка lanivtsi.com.ua

Commons-logo.svg Ланівці у Вікісховищі

Ла́нівці — місто районного значення в Тернопільській області, адміністративний центр Лановецького району. Міській раді підпорядковані села Волиця, Малі Кусківці, Оришківці. До травня 2001 — смт.

Розташоване при впадінні річки Буглівка і Жердь у р. Жирак (права притока Горині), за 65 км на північний схід від обласного центру. Від міста починається автошлях Т 2012 Ланівці — Теофіполь.

Населення — 8684 особи (2004).

Топоніміка[ред.ред. код]

Цікава історія походження назви Ланівці. Виявляється, більшість назв населених пунктів походить від давньоруських або староукраїнських імен, імен-прізвищ чи прізвиськ.

Існує гарна легенда про походження назви Ланівці від імені-прізвиська Лань.

Давним-давно жив на світі хлопчик. Ім'я його було Лан. Уродився Лан роботящим, добрим і батьки його не були бідними. З дитинства він кохав дівчинку Оленку, а Оленка відповідала йому взаємністю.

Мати Оленки дуже не любила Лана. І ось прийшов час одружуватися. Оленка стала така гарна, як вишенька. Вирішили грати весілля. А мати Оленки все ж не хотіла, щоб її донька вийшла заміж за Лана і, підкупивши служницю, наказала їй отруїти молодих. Служниця влила отруту в кубки Лана та Оленки і вони попадали на долівку мертвими. Тут диво сталося: молоді зникли, а на тому місці, де вони лежали, виросла пшениця.

Служниця зізналася, що вона влила отруту за наказом Оленчиної матері. Тоді місцеві люди прив'язали ту нещасливу матір косою до хвоста коня і пустили його в поле. З того часу поселення, де відбулися ці події, дістало назву Ланівці.

А можливо, що перші «ланівчани», прийшовши на необжиті землі, вирубали ліс, обробили цю землю та й оселилися на «лані-рівнині» і живуть ось уже кілька століть…

Можливо також що назва, пов'язана з терміном лан — поземельна міра в шляхетській Польщі і феодальній Литві та на загарбаних ними українських землях в XIV–XVIII ст.; основне мірило феодальних повинностей залежного селянства. Назва від лан за допомогою суф. -івець (назва жителя), -івці — множина>Ланівці (ойконім).

Історія[ред.ред. код]

Територія, де воно розташоване, була заселена здавна. Поблизу Ланівців, в урочищі Леваді, виявлено поселення трипільської культури, знайдено бронзовий меч доби пізньої бронзи та римські монети ІІ століття. Поселення трипільської культури розміщене в урочищі Левада, виявлене у 1920-х роках. Підйомний матеріал (уламки посуду, фрагмент глиняної статуетки) зберігається в Львівському історичному музеї[3][4].

Час виникнення поселення невідомий. В історичних документах Ланівці як одне з великих поселень Волині вперше згадується під 1444 роком, згідно з грамотою короля Казимира IV Ягеллончика, який надав лановецькі землі Паньку[5] Єловицькому. А в описі Кременецького замку за 1545 рік — як власність Кизьминських та Єловицьких, 1565 — власність Гнєвошів-Єловицьких. В 1545 році Ланівці отримали міські права. З 1545 і до 1863 року лановецькі "добра" належали родині шляхтичів Єловицьких, потім князів Вишневецьких, магнатів Мнішеків, а під кінець ХІХ ст. - родині графів Жевуських.

1565 року загін князя Олександра Вишневецького пограбував містечко. 1618-го Ланівці спустошили татари.

16481649 й 1651 року Ланівці займали війська гетьмана Богдана Хмельницького.

М.Єловицький спорудив у 18 столітті цегляний палац (зруйнований у 1980-ті).

1793 року містечко відійшло до Росії. 1866 року стало на короткий час волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії. До 1920 року Ланівці належали до Білозорецької волості Кременецького повіту Волинської губернії.

Від початку 19 ст. в дерев'яній каплиці (знищена за радянських часів) зберігалася чудотворна ікона Матері Божої Лазенківської (за переказами, вивезла на Дон графиня Демидова).

1841 року згорів майже весь єврейський квартал (129 буд.).

1870-го у Ланівцях діяли церква, костел, 2 синагоги, 3 підприємства, 5 торговельних закладів, млин, від 1874 — народне училище, тричі на рік відбувалися ярмарки.

На початку 20 століття Ланівці — один із центрів торгівлі на Волині.

1915 року для військових потреб прокладено залізничну колію Тернопіль-Шепетівка.

2 червня 1919 р. під Ланівцями Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР розгромив частину з 2-ї Таращанської бригади військ Російської Федерації. Було захоплено пів-сотні полонених, 2 гармати та 2 важкі скоростріли[6].

Петлюрівська могила Ланівці

На початку червня 1919 війська ЧА розстріляли близько 50 бійців армії УНР; на місці їх поховання насипана могила з хрестом (відновлено 1991).

20 вересня 1920 Ланівці захопили війська Польщі; до 1924 Ланівці належали до ґміни Білозірка, в 1924-1939 — окремий центр ґміни Кременецького повіту Волинського воєводства, утвореної з ліквідованої ґміни Паньківці та з вилучених із ґміни Вишгородок сіл Малі Кусківці та Волиця і з ґміни Білозірка містечка Ланівці та сіл Гриньки, Малі Козачки, Великі Козачки й Осники[7]. В польський період Ланівці були на особливому становищі — адже вони знаходились за 3 км від кордону.

Діяли «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар», «Союз українок» та інші товариства.

17 вересня 1939 містечко зайняли війська ЧА. Від січня 1940 Ланівці — райцентр.

2 липня 1941 — 6 березня 1944 — під німецько-нацистською окупацією. У серпні 1942 німецькі війська розстріляли понад 3500 місцевих євреїв; на місці їх поховання споруджено меморіальний знак (1982, скульптор Р.Білик).

У липні 1943 поблизу Лановець проходило партизанське з'єднання Сидора Ковпака, в лютому-березні 1944 — загін Я.Мухіна.

1956 Ланівцям надано статус смт.

За післявоєнні роки містечко відбудувалось. Виріс новий цукровий завод, промкомбінат, фабрики гумових іграшок. Споруджено середню школу, будинок культури, кінотеатр, лікарню.

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення міста був таким[8]:


Мова Число ос. Відсоток
українська 98,7
російська 1,13
білоруська 0,05
молдовська 0,05
вірменська 0,01
грецька 0,01

Пам'ятки і пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник Володимиру Великому в місті, 2007

Є церкви:

Церква Покрови Пресвятої Богородиці
Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Покрови Пресвятої Богородиці (1816) - УПЦ КП;

Івана Богослова - УПЦ КП;

Покрови Пресвятої Богородиці - УГКЦ;

Святого Пантелеймона - УАПЦ;

Кирила і Мефодія - УПЦ;

каплиця (1992, розписав Б.Ткачик).

Також збереглися залишки костьолу Вознесіння Пресвятої Марії (1857, мурований).

Споруджено меморіальний комплекс землякам, полеглим у німецько-радянській війні (1985, архітектор І.Остапчук), пам'ятники Борцям за волю України (1996), Володимирові Великому (2001, скульптори обох — В.Садовник).

Встановлена пам'ятна таблиця на честь Тимофія Басюка.

Також у місті знаходиться єврейський некрополь з похованням 3587 євреїв, котрі були розстріляні фашистами під час Другої світової війни. На місці поховання встановлено пам'ятний знак[9]

Підприємства[ред.ред. код]

Некрополі[ред.ред. код]

При визволенні Ланівців у березні 1944 р. загинуло 68 радянських бійців і офіцерів, які були поховані у братській могилі на території містечкового парку. З 1985 р. їх останки перенесені на північну сторону містечка, напроти цвинтаря, там створено меморіальний комплекс — скульптурно-архітектурну композицію, в яку входять скульптура воїна на постаменті, зигзагоподібна стела з червоного мармуру з прізвищами, пілони-штики[10].

Lan jar.jpg

"Лановецький яр" - місце захоронення загиблих воїнів УПА, членів ОУН, які загинули у боротьбі з комуністичним режимом 1944-1952 рр.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють поліклініка, районна лікарня, три аптеки, три бібліотеки, кінотеатр «Супутник», ДЮСШ, Будинок дитячої та юнацької творчості, територіальний центр для самотніх і перестарілих громадян; є зооботсад.(БУВ ! наразі він недіючий)

Навчальні заклади[ред.ред. код]

Школи:

  • НВК «Лановецька загальноосвітня школа № 1 І-ІІІ ступенів»-ліцей ім. Юрія Коваля
  • Лановецька загальноосвітня школа № 2 І-ІІІ ступенів
  • Лановецька філія Державного навчального закладу «Тернопільський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою»
  • Комунальна установа «Лановецька районна дитяча музична школа»
  • три дошкільних заклади.

Окрім того є 2 Будинки культури.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Навчалися[ред.ред. код]

Проживали, працювали, перебували[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рішення Верховної Ради України:Віднести селище міського типу Ланівці Лановецького району Тернопільської області до категорії міст районного значення.
  2. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  3. Археологічні пам'ятки Української РСР. — К.: Наукова думка, 1966. — С. 312
  4. Мовша Т. Г. Періодизація та хронологія середнього та пізнього Трипілля // Археологія — 1972. — В. 5. — С. 115
  5. Гуцал П. Єловицькі // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 565. — ISBN 966-528-197-6.
  6. Коваленко Сергій. Чорні Запорожці: історія полку. — К.: Видавництво «Стікс», 2012
  7. Dz.U. 1923 nr 112 poz. 899
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  9. Про єврейське питання заговорили і у Ланівцях http://zz.te.ua/pro-jevrejske-pytannya-hovoryly-u-lanivtsyah/
  10. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
  11. Б. Мельничук, Г. Чернихівський. Дідик Тамара Сопронівна / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 499. — ISBN 966-528-197-6.
  12. Олег Ящук: Можливо, завершу кар'єру

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.