Жан-Франсуа Лаперуз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Лаперуз Жан-Франсуа де)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан-Франсуа Лаперуз
фр. Jean François La Pérouse
фр. Jean-François de La Pérouse
Жан-Франсуа Лаперуз
Ім'я при народженні Жан-Франсуа Гало, граф де Лаперуз
Jean François Galaup, comte de La Pérouse
Народився 23 серпня 1741(1741-08-23)
Ле-Ґюа, поблизу Альбі, Франція
Помер 1788(1788)
поблизу о-ву Ванікоро (острови Санта-Крус)
Поховання Ванікоро[1]
Країна  Франція[2]
Національність француз
Діяльність мореплавець
Знання мов французька[3][4]
Учасник Семирічна війна
Роки активності з 1756[5]
Титул граф
Військове звання командор
Батько Victor Joseph de Galaupd[6][7]
Мати Marguerite de Rességuierd[6][7]
Брати, сестри Marianne Jacquette de Galaupd[5]
У шлюбі з Éléonore Broudoud[6]
Автограф
Підпис La Pérouse в листі, надісланому з Камчатки Бартелемі де Лессепс, 25 вересня 1787 року
Нагороди
кавалер ордена Святого Людовіка

Жан-Франсуа́ де Гало́, граф де Лаперу́з (фр. Jean François Galaup, comte de La Pérouse; 23 серпня 1741, садиба Го в окрузі Альбі — 1788, поблизу о-ва Ванікоро, острови Санта-Крус) — французький мореплавець, офіцер військово-морського флоту. Зник безвісти за невідомих обставин поблизу атолу Ванікоро (острови Санта-Крус) разом з командою, на чолі якої здійснював навколосвітню подорож.

Біографія[ред. | ред. код]

З 1756 року — на військовому флоті. У віці 17 років, ще до закінчення навчання, взяв участь у Семирічній війні, побувавши в сутичках і битвах біля узбережжя Північної Америки.

1759 року в битві при Кібероні був поранений і взятий у полон. Впродовж наступних 5 років перебував на острові Іль-де-Франс (тодішня назва Маврикію), виконуючи різноманітні доручення.

Повернувшись до Франції 1777 року, отримав чин лейтенанта і був нагороджений Хрестом Людовіка Святого.

Король Людовик XVI дає інструкції Лаперузу перед подорожжю, картина Ніколя-Андре Монсіо

У наступні роки знову перебував біля берегів Північної Америки, де як французький офіцер брав участь у Війні за незалежність США, зокрема у битвах на морі проти британців від Антилів до Лабрадору.

1780 року отримав чин капітана 1-го рангу. 1782 року під час експедиції в Гудзонову затоку блискуче провів військову операцію, захопивши два англійських форта.

Після підписання Паризької мирної угоди військово-морський міністр Франції де Кастрі та особисто французький король Людовик XVI запропонували де Ла-Перузу очолити навколосвітню подорож з метою упорядкування (в тому числі укладення мап) поточних географічних відкриттів (передусім, тихоокеанських Дж. Кука), етнографічного опису та вивчення тубільців, а також «встановлення дружніх стосунків із ватажками далеких країв і племен». Жан-Франсуа Лаперуз радо пристав на цю пропозицію.

Останні відомості про Лаперуза і членів його команди датовані січнем 1788 року — до 1826 року їхня доля лишалась невідомою.

Навколосвітня подорож[ред. | ред. код]

Навколосвітня подорож Лаперуза, 1785—1788 роки

1 серпня 1785 року Ж.-Ф. де Лаперуз вийшов із Бреста на двох фрегатах «Буссоль» («Компас») і «Астролябія» на чолі команди з 220 осіб, до складу якої крім власне офіцерів і матросів увійшли також астроном, лікар і тлумач п. Лаво (Lavaux), три натуралісти, математик, три художники і навіть декілька священиків.

«Буссоль» і «Астролябія» оминули Мис Горн, побували в Чилі, на о-ві Пасхи, на Гаваях. Наприкінці червня 1786 року вони дістались Аляски, де Лаперуз обслідував материкову частину і уточнив обриси північно-західного узбережжя Північної Америки.

Звідси ж експедиція вирушила до Каліфорнії, де Лаперуз зробив опис францисканських місій і лишив критичну примітку про лихий прийом місцевих індіанців.

Потому експедиція знову перетнула Тихий океан, здійснивши зупинку в Макао, де врешті було продано шкурки хутрових звірів, придбані ще на Алясці, а на виручені гроші закуплено провіант і необхідні інструменти (решту поділено між командою).

У наступному, 1787 році, після тимчасової стоянки у Манілі на Лусоні (Філіппіни), Лаперуз спрямував свої судна до узбережжя Північно-Східної Азії. Після обстеження берегів Корейського півострова Лаперуз вирушив до Сахаліну (тодішня японська назва Оку-Єсо), шляхом уточнюючи на мапах східно-азійське узбережжя (так, було відкрито протоку між Сахаліном і островом Хоккайдо).

Після дослідження південної частини Татарської протоки 6 вересня 1787 року фрегати «Буссоль» і «Астролябия» кинули якір у Петропавловську (нині Петропавловськ-Камчатський), звідки Лаперуз надіслав матеріали і карти експедиції до Парижа.

Статуя Лаперуза в Альбі

Вийшовши 30 вересня того ж (1787) року, Лаперуз із командою рушив на Самоа, де у сутичці з самоанцями втратив 12 членів команди. Після інциденту було продовжено дослідження південно-західної частини Тихого океану.

26 січня 1788 року експедиційні фрегати зайшли до Ботанічної затоки, зупинившись на якийсь час у Сіднеї (тодішній британський форт Порт-Джексон), де знову таки були відправлені матеріали подорожі й поповнені припаси.

Наступними цілями Лаперуза мали стати Нова Каледонія і Соломонові острови, але в січні 1788 року експедиція зникла безвісти.

Пошуки слідів експедиції і вшанування Лаперуза[ред. | ред. код]

Лише через 40 років після зникнення було знайдено окремі предмети експедиції Лаперуза на Ванікоро. 1828 року цей острів відвідав Ж.-С. Дюмон-Дюрвіль на кораблі з назвою на честь Лаперузового «Астролябія», який підтвердив повідомлення, отримане раніше від капітана Діллона, й встановив на місці корабельної аварії пам'ятник.

У 1964 році французька експедиція знайшла рештки затонулого фрегата, остаточно ідентифіковані у травні 2005 року.

Ім'ям Лаперуза названо відкриту ним протоку. Пам'ятники, меморіали і пам'ятні знаки Лаперузу встановлено і відкрито у рідному Альбі (Франція) і в багатьох місцях зупинок його експедиції, зокрема, на Сахаліні, в Сіднеї (Австралія) тощо.

На його честь названо астероїд 13560 Ла Перуз.

Джерела, посилання і бібліографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Find a Grave — 1996.
  2. LIBRIS — 2012.
  3. Bibliothèque nationale de France Record #14960413z, Record #11911032x // BnF catalogue généralParis: BnF.
  4. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  5. а б Roglo — 1997. — 9000000 екз.
  6. а б в Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  7. а б FranceArchives: Portail national des archives — 2017. — ISSN 2556-3521