Лапутіна Юлія Анатоліївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лапутіна Юлія Анатоліївна
Лапутіна Юлія Анатоліївна
Юлія Лапутіна (2019)
4-й Міністр у справах ветеранів
Нині на посаді
На посаді з 18 грудня 2020
Президент Володимир Зеленський
Прем'єр-міністр Денис Шмигаль
Попередник Сергій Бессараб
Народилася 1967(1967)
м. Київ, УРСР
Відома як військовослужбовиця
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Звання Погон генерал-майора ЗСУ (2020) гор.svg Генерал-майор
Виступ Юлії Лапутіної на Другому Харківському міжнародному безпековому форумі (29 листопада 2019)

Юлія Анатоліївна Лапутіна[1] (нар. 1967, м. Київ) — українська військовослужбовиця, контррозвідниця, спецпризначенка, кандидат психологічних наук, генерал-майор Служби безпеки України (2020), міністр у справах ветеранів України (з 18 грудня 2020)[2], заступниця начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері інформаційної безпеки СБУ (2014—2020). Член РНБОУ.

Біографія[ред. | ред. код]

Юлія Лапутіна народилася 1967 року у м. Києві[3].

Вона здобула педагогічну та психологічну освіту. Також захистила кандидатську дисертацію з психології і здобула науковий ступінь кандидата психологічних наук[3].

Має професійну підготовку зі спортивної стрільби[4].

1992 року Юлія Лапутіна почала службу у лавах Служби безпеки України оперуповноваженою підрозділу контррозвідки.[3]

Після створення антитерористичного центру СБУ «Альфа» її було запрошено до нього старшим офіцером. Під час служби брала участь у низці складних операцій із придушення сепаратистського путчу в Криму в 1994 році[4][5][6].

2008 року вона виступила з ініціативою втілення концепції ментальної інтеграції мешканців Автономної Республіки Крим до України, але після приходу до влади Віктора Януковича вона була припинена[4].

Юлія Лапутіна протягом 20102012 років була заступницею начальника Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України.

14 квітня 2014 року у складі першої об'єднаної групи СБУ висадилась на Краматорському аеродромі, захист якого забезпечував спецпідрозділ «Альфа». Пізніше вона згадувала, що вилітаючи на Донбас вони не знали, що тут відбувається і лише тут зрозуміли, що опинилися в облозі. Вона налагодила контакти з проукраїнськими активістами, займалася розвідкою, збором та передачею інформації до Києва. За допомоги активістів виїжджала до міста для оцінки ситуації та проведення рекогносцировки: була відкинута тактика військових дій і діяли іншими методами, зокрема, інформаційними, розкидуючи листівки з вертольота. Неодноразово вела перемовини з місцевими прибічниками проросійських формувань, які мали на меті штурм блокпостів українських військових, завдяки чому штурму вдалося уникнути[4][5][7].

Під час окупації Краматорська проросійськими формуваннями завдяки допомозі проукраїнських активістів було зроблено радіозвернення до жителів міста від імені українського уряду з рекомендаціями щодо виживання під час обстрілів та запевнення щодо повернення міста під контроль уряду України[4]. Кадри з відео з щойно звільнених Слов'янська та Краматорська від проросійських формувань, зроблені Юлією на свій мобільний телефон, увійшли до фільму «4 роки АТО — 26 років на службі Народу України»[8][9]. Також вона брала участь у другому Харківському міжнародному безпековому форумі[10].

Юлія Лапутіна у вересні — грудні 2014 року була командиром оперативної групи СБУ в АТО та виконувала завдання із затримання учасників проросійських терористичних формувань[3][4].

Після звільнення Краматорська від проросійських формувань ініціювала акцію «Краматорськ — це Україна», яку підхопили в інших містах[4].

2014 року її було призначено заступником начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України[3]. В СБУ вона займається контррозвідкою у сфері інформаційної безпеки[4][11].

Станом на травень — червень 2017 рік Юлія Лапутіна мала звання полковника[12][13].

Проводить багато публічних заходів та лекцій щодо витоків війни на Сході України, методів ведення інформаційної війни Росії проти України та смислової війни Росії проти України, а також участі в ній УПЦ МП[14][15][16][17][18][19][20][11].

25 березня 2020 року їй було присвоєне військове звання генерал-майора[1] і вона стала другою жінкою-генералом в історії незалежної України[21].

Член Консультативної ради у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України[22].

18 грудня 2020 року Верховна Рада Україна проголосувала за призначення Юлії Лапутіної Міністром у справах ветеранів України (248 голосів «за»)[2].

Член РНБОУ з 17 лютого 2021 року.[23]

Родина[ред. | ред. код]

Заміжня. Її чоловік також працює в Службі безпеки України. Виховує двох дочок[4][3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Указ Президента України від 25 березня 2015 року № 119/2020 «Про присвоєння військового звання»
  2. а б Рада призначила Лапутіну міністром у справах ветеранів. Укрінформ. 18 грудня 2020. Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 18 грудня 2020. 
  3. а б в г д е Український Жіночий Конгрес. Спікери. Юлія Лапутіна. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. 
  4. а б в г д е ж и к Дмитрий Бобрицкий (14 жовтня 2018). Сестры по оружию. Пять историй защитниц Украины. Liga.net. Процитовано 26 березня 2020.  (рос.)
  5. а б У Краматорську розповіли про 5 років спротиву російській агресії. Донецька обласна державна адміністрація. 17 квітня 2019. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. 
  6. Як депутати Шкарлету і Лещенку дали крісла, а Вітренка прокатили. Українська правда (uk). Процитовано 2021-01-16. 
  7. П’ять років російської агресії – п’ять років боротьби. Антикризовий медіа-центр. 17 квітня 2019. Процитовано 26 березня 2020. 
  8. Денис Бигунов (31 березня 2018). В Славянске показали историю АТО глазами СБУ. 6262.com.ua. Процитовано 26 березня 2020.  (рос.)
  9. СБУ представила фільм, присвячений боротьбі з російською агресією. ZIK.ua. 1 квітня 2018. Процитовано 26 березня 2020.  (рос.)
  10. Алексей Басакин (16 листопада 2019). В Харькове пройдет международный форум о безопасности и гибридных угрозах. NewsRoom Kharkiv. Процитовано 26 березня 2020. 
  11. а б Лапутіна Юлія отримала звання генерала. Історія шляху. Український мілітарний портал. 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. 
  12. Денис Бигунов (29 травня 2017). СБУ проводит обыски в офисах “Яндекс” - компанию подозревают в госизмене. 6262.com.ua. Процитовано 26 березня 2020.  (рос.)
  13. СБУ зібрала докази, що Кремль 10 років планував агресію в Україні. Укрінформ. 12 червня 2017. Процитовано 26 березня 2020. 
  14. Александра Пилипенко (23 червня 2017). Витоки війни на Донбасі, або інформаційна зброя РФ: у Слов'янську відбувся круглий стіл. 6262.com.ua. Процитовано 26 березня 2020. 
  15. В Покровске обсудили вопросы информационной агрессии в условиях гибридной войны. Телекомпания «Орбита». 23 червня 2017. Процитовано 26 березня 2020.  (рос.)
  16. Александра Пилипенко (29 березня 2018). В Славянске проходит круглый стол с СБУ: " Агрессия против Украины" (трансляция). 6262.com.ua. Процитовано 26 березня 2020.  (рос.)
  17. В Славянске проходит круглый стол с СБУ: прямая трансляция. Деловой Славянск. 29 березня 2018. Процитовано 26 березня 2020.  (рос.)
  18. В Северодонецке прошел круглый стол на тему: "Агрессия РФ против Украины: исторические параллели и современное измерение". Трибун. 3 квітня 2018. Процитовано 26 березня 2020.  (рос.)
  19. Денис Росин (2 квітня 2018). В Мариуполе показали рассекреченные архивы СБУ (ФОТО+ВИДЕО). MRPL.CITY. Процитовано 26 березня 2020.  (рос.)
  20. СБУ розслідує діяльність представників УПЦ МП на Донбасі в підтримці російської агресії. 28 березня 2018. Процитовано 26 березня 2020. 
  21. В Україні з'явилася друга жінка-генерал. ZN.UA. 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. 
  22. Указ Президента України від 2 червня 2020 року № 209/2020 «Про Консультативну раду у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України»
  23. Указ Президента України від 17 лютого 2021 року № 56/2021 «Про зміну у складі Ради національної безпеки і оборони України»

Джерела[ред. | ред. код]