Ластівка білосмуга
| Ластівка білосмуга | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.JPG) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Atticora fasciata (Gmelin, 1789) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Hirundo fasciata Gmelin, JF, 1789 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Ластівка білосмуга[2] (Atticora fasciata) — вид горобцеподібних птахів родини ластівкових (Hirundinidae)[3]. Мешкає в Амазонії та на Гвіанському нагір'ї.
Опис[ред. | ред. код]
.jpg)
Довжина птаха становить 15 см, розмах крил 92-108 см. Самці важать 12-14 г, самиці 12,8-15,8 г. Представники південних популяцій мають менші розміри. ніж представники північних. Забарвлення майже повністю синювато-чорне, блискуче, за винятком смуги на грудях, стегон і країв крил, які є білими. Нижні покривні пера крил чорнувато-коричневі. Хвіст глибоко роздвоєний. Молоді птахи мають більш тьмяне, коричневе забарвлення[4].
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Білосмугі ластівки мешкають в Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії, Бразилії, Венесуелі, Гаяні, Суринамі і Французькій Гвіані. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, на берегах річок. Зустрічаються поодинці або невеликими зграйками, на висоті до 1000 м над рівнем моря. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів разом з чорношиїми ластівками і білокрилими білозорками. Живляться комахами, яких ловлять в польоті, кружляючи над річкою, час від часу сідаючи на каміння. Гніздяться в норах, в яких розміщують гнізда з сухої трави. Іноді утворюють невеликі колонії. В кладці 4-5 білях яєць, розміром 18,5×12,8 мм.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Atticora fasciata: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 13 жовтня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Swallows. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 13 жовтня 2022.
- ↑ Turner, Angela K; Rose, Chris (1989). Swallows & Martins: An Identification Guide and Handbook. Boston: Houghton Mifflin. с. 118–119. ISBN 0-395-51174-7.
Джерела[ред. | ред. код]
- Turner, Angela K.; Rose, Chris (1989). A Handbook to the Swallows and Martins of the World. London: Christopher Helm. ISBN 0-7470-3202-5.
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |