Латеранські угоди
| Латеранські угоди | |
|---|---|
 | |
| Країна | .svg){kind=small} Ватикан і  Італія  |
| Головний предмет твору | суверенітет і конкордат |
| Творець | Federico Cammeod |
| Момент часу | 11 лютого 1929 |
| Час/дата початку | 7 червня 1929[1] |
| Час/дата закінчення | 3 червня 1985[1] |
| Сторона, яка підписала | П'єтро Гаспаррі[1] і Беніто Муссоліні[1] |
| Дата набуття чинності | 7 червня 1929 |
 Латеранські угоди у Вікісховищі | |
| Історія Ватикану | |
|---|---|
 | |
| Патримоній Святого Петра | |
| Римське герцогство | |
| Дар Піпіна | |
| Папська держава | |
| Взяття Рима | |
| Ватиканський полон | |
| Латеранські угоди | |
| Ватикан | |
Портал «Ватикан» |
Латеранські угоди (Латеранські договори) — угоди, укладені 11 лютого 1929 року між Святим Престолом (в особі кардинала П'єтро Гаспаррі, державного секретаря) та Королівством Італії (в особі прем'єр-міністра Беніто Муссоліні), що нарешті розв'язали так зване «римське питання» — про статус Ватикану після розпаду Папської держави у 1870 році. По суті, Папа Римський визнає за Латеранськими договорами Рим як осідок італійського уряду. Італійський уряд гарантує при цьому, політичний і територіальний суверенітет Ватикану. Назва контрактів, походить від місця їх підписання — Латеранського палацу.
Після окупації Рима італійським рухом за незалежність (Рісорджіменто), 20 вересня 1870 року вирішено розпустити Папську державу і створити італійську національну державу. Управління церкви орієнтовано було з цієї дати лише на Ватикан, де де-факто був також і суверенітет папи. Пропоновані обмеження суверенітету італійським королем Вітторіо Емануїлос II папа Пій IX відхилив у травні 1871 року. Із суто правової точки зору папа — і з ним вся Курія — до укладення договорів були звичайними підданими Королівства Італія, мали платити податки і в разі виникнення суперечки відповідати в італійському суді. Статус папського нунція за кордоном був неясним. Крім того, питання чи може Ватикан укладати договори (конкордати) з іншими країнами було неясне. Ці умови були для папи, як глави мільйонів католиків, неприйнятними. Римське питання майже шість десятиліть лишалося невирішене. Рішення було укладено тільки з фашистською державою. Муссоліні був зацікавлений у примиренні з Католицькою церквою, щоб надати легітимності фашизму нові державні і громадські форми. Франческо Пачеллі, брат покійного папи Пія XII, вів протягом трьох місяців переговорів з Муссоліні. Було знайдено в цілому близько 20 варіантів тексту та був розроблений остаточної форми договір. Мета була — точна міра папської території.
Договір складається з трьох частин:
- 1. Договір примирення — передбачає створення незалежної держави Ватикан як суверенної держави. Крім того, давалися італійські урядові гарантії в цій частині договору про незалежність і суверенітет Святого Престолу як суб'єкта в міжнародному праві. Своєю чергою, Святий Престол відмовився від території колишньої Папської Держави і Рим визнано резиденцією італійського уряду.
- 2. Конкордат — регулює відносини між італійською державою з італійською церквою в релігійних і цивільних справах.
- 3. Фінансова конвенція — передбачає відшкодування італійської держави Святому Престолу втрати майна 1870 року. Серед іншого — Святійшому Престолу надано компенсацію в розмірі 1,75 млрд лір. Крім того, угода містить один додаток карт парафований обома сторонами, і визначає близько 44 акрів області Ватикану.
Після укладення договору в нього внесено ряд додатків. Серед них Додаток про додаткові території, що перебували під суверенітетом Святого Престолу (серед іншого, передавач радіо Ватикану в Санта Марія ді Галерія).
Угоди були переглянуті 1984 року та затверджений новий конкордат у зв'язку із змінами у законодавстві Італії: скасування католицтва як державної релігії Італії та зрівняння його із іншими релігіями, рівність усіх релігійних громад, самостійне фінансування церков через пожертви[2].
Латеранські угоди зупинили конфлікт між Папою Римським і італійською державою й надали папській території визначеного державного статусу. Це дозволило Ватикану активно вийти на площину міждержавної політики.
- 1 2 3 4 https://www.britannica.com/event/Lateran-Treaty
- ↑ Латеранські угоди на mein-italien.info. Архів оригіналу за 21 грудня 2015. Процитовано 5 лютого 2016. Латеранські угоди на mein-italien.info (нім.)
- О. Л. Волошин. Латеранські договори 1929 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Арістова А. В. Латеранські угоди // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Латеранські_угоди
- Латеранські угоди // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Латеранські договори 1929 [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Текст Латеранських угод(англ.)[недоступне посилання з квітня 2019]
- http://www.aloha.net/~mikesch/treaty.htm [Архівовано 23 травня 2018 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт Святого Престолу [Архівовано 13 березня 2013 у WebCite]
.svg){kind=small}
