Латина доби Відродження
| Латина доби Відродження | |
|---|---|
 Фреска Данте в Уффіці, автор Андреа дель Кастаньо, бл. 1450 р. | |
| Поширена в | Немає носіїв, використовувалася адміністраціями та університетами багатьох країн |
| Регіон | Європа |
| Писемність | Латинський алфавіт |
| Класифікація |
|
| Офіційний статус | |
| Офіційна | Більшість римо-католицьких країн |
| Регулює | Спільнота вчених у найдавніших університетах |
| Коди мови | |
| ISO 639-3 | – |
| Glottolog | Немає |
Латина доби Відродження — назва відмінного літературного стилю латини, що сформувався під час європейського Відродження XIV–XV століть, особливо завдяки руху ренесансного гуманізму. Цей стиль латини вважається першою фазою стандартизованої та граматично «класичної» неолатини, яка існувала у XVI–XIX століттях[1][2][3] і використовувалася як мова для авторів, що обговорювали теми, важливі для міжнародної (пан'європейської) авдиторії.
Ad fontes («до джерел») було гаслом ренесансних гуманістів, а отже їхній стиль латини прагнув очистити її від середньовічної лексики й стилістичних нашарувань, які з’явилися після занепаду Риму. Вони орієнтувалися на літературу «золотої доби» латини, особливо на Цицерона у прозі та Верґілія у поезії. Відкидали секвенції та інші акцентні форми метра, прагнучи відродити грецькі формати, уживані в римську добу. Більшу частину середньовічної латинської літератури гуманісти таврували як «готичну» й наполягали, що лише антична латина має бути критерієм правильної граматики й стилю.
Деякі цицеріанські гуманісти XVI ст. прагнули також очистити правопис від середньовічних змін: наприклад, вимагали повного написання ae замість скороченого e; розрізняли t і c, які у середньовіччі зливалися через палаталізацію. В письмі вони використовували гуманістичний мінускул (нащадок каролінзького), що став прабатьком сучасних малих літер, і відмовилися від готики. Еразм навіть пропонував відмовитися від традиційних вимов на користь реконструйованої класичної, хоча й сам користувався церковною.[джерело?]
У школах утвердили гуманістичні правописні норми й тексти. Але хоч латина гуманістів була вишуканою літературною мовою, писати нею праці з права, медицини, науки чи політики стало складніше. Юрґен Леонгардт зазначав: «У середньовіччі латина виконувала інструментальну функцію для спілкування та розуміння світу; для гуманістів же оволодіння мовою стало мірилом самовдосконалення»[4].
- 1359 — Epistolæ familiares Петрарки (1304–1374)
- 1360 — Genealogia deorum gentilium Джованні Боккаччо (1313–1375)
- 1409 — Flos Duellatorum Фіоре дей Лібері
- 1425 — Hermaphroditus Антоніо Беккаделлі (1394–1471)
- 1441 — De elegantiis Latinæ linguæ Лоренцо Валла (1406–1457)
- 1442 — Historia Florentini populi Леонардо Бруні (бл. 1370–1444)
- 1444 — Historia de duobus amantibus Енеа Сільвіо Пікколоміні, Папа Пій II (1405–1464)
- 1452 — De re ædificatoria Леон Баттіста Альберті (1404–1472)
- 1471 — Contra amores Бартоломео Платіна (1421–1481)
- 1479 — De inventione dialectica Рудольф Аґрікола (1444–1485)
- 1481 — Introductiones Latinæ Антоніо де Небріха (1441–1522)
- 1486 — De hominis dignitate Джованні Піко делла Мірандола (1463–1494)
- 1491 — Nutricia Поліціано (1454–1494)
- Theologia Platonica de immortalitate animæ Марсіліо Фічіно (1433–1499)
- Франческо Філельфо (1398–1481)
- 1517 — Марко Маруліч (1450–1524) Davidiad, Psichiologia de ratione animae humanae
- ↑ "When we talk about "Neo-Latin", we refer to the Latin … from the time of the early Italian humanist Petrarch (1304-1374) up to the present day" Knight та Tilg, 2015, p. 1
- ↑ Sidwell, Keith Classical Latin-Medieval Latin-Neo Latin у Knight та Tilg, 2015, pp. 13—26
- ↑ Butterfield, 2011, p. 303
- ↑ Leonhardt, 2009, p. 229
- ↑ Incunabula Short Title Catalogue. British Library. Архів оригіналу за 12 березня 2011. Процитовано 2 Березня 2011.
- Cranz, F. Edward та ін. Catalogus translationum et commentariorum... 1960–2003.
- D’Amico, John F. 1984. “The Progress of Renaissance Latin Prose...”
- Deitz, Luc. 2005. "The Tools of the Trade..."
- Hardie, Philip. 2013. “Shepherds’ Songs...”
- Houghton, L. B. T. 2013. “Renaissance Latin Love Elegy.”
- Lohr, C. H. 1974. “Renaissance Latin Aristotle Commentaries...”
- McFarlane, I. D. 1980. Renaissance Latin Poetry.
- Parker, Holt. 2012. “Renaissance Latin Elegy.”
- Perosa, Alessandro, John Sparrow. 1979. Renaissance Latin Verse: An Anthology.
- Ostler, Nicholas (2009). Ad Infinitum: A Biography of Latin. HarperPress. ISBN 978-0007343065.
- Churchill, Laurie J., Phyllis R. Brown, Jane E. Jeffrey, ред. 2002. Women Writing in Latin...
- Tore, Janson (2007). A Natural History of Latin. Переклад: Merethe D. Sorensen; Nigel Vincent. Oxford University Press.
- Леонгардт, Юрґен (2009). Latin: story of a World Language. Переклад: Kenneth Kronenberg. Harvard. ISBN 9780674659964.
- Butterfield, David (2011). Neo-Latin. У Clackson, James (ред.). A Blackwell Companion to the Latin Language. Chichester: Wiley-Blackwell. с. 303—18.
- IJsewijn, Jozef; Sacré, Dirk. Companion to Neo-Latin Studies. 1990–1998.
- Knight, Sarah; Tilg, Stefan, ред. (2015). The Oxford Handbook of Neo-Latin. New York: Oxford University Press.
- Ford, Philip, Jan Bloemendal, Charles Fantazzi, ред. 2014. Brill's Encyclopaedia of the Neo-Latin World. 2 т.
- Moul, Victoria, ред. (2017). A Guide to Neo-Latin Literature. Cambridge: Cambridge University Press.
- Waquet, Françoise (2001). Latin, or the Empire of a Sign... Переклад: John Howe. Verso.
- Аналітична бібліографія онлайнових неолатинських текстів
- Неолатинські гуманістичні тексти на DigitalBookIndex
- René Hoven, Lexique de la prose latine de la Renaissance... Leiden, Brill, 2006 (2 вид.)
- Центр неолатинських студій