Латинники
Латинники, або калакути — селяни й міщани латинського обряду, які спілкувалися в повсякденному житті українською мовою. Складалися з двох різних категорій, здебільшого — це українці, що перейшли на латинський обряд, меншою мірою — поляки, що асимілювалися в українському оточенні, але зберегли релігійну приналежність.
Були поширеними в Галичині, на Холмщині, Підляшші та, меншою мірою, Поділлі, Волині.
«Латинники» є умовною назвою, яка не використовувалася серед українського народу[1]. Майже завжди латинниками були селяни, які сповідували римо-католицтво, проте побут і мова яких майже нічим не відрізнявся від українців греко-католицького чи православного віросповідань[1].
На Підляшші українців, що змінили візантійський обряд християнської церкви на латинський, православні українці називали «калакутами» або «перекицами»[1]. Поява тут калакутів зумовлена російськими та польськими асиміляційними впливами на греко-католиків Холмщини та православних Підляшшя в XIX — початку XX сторіччя[1].
_-_chapel.JPG)
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у Люблінській та Сідлецькій губерніях Королівства Польського проживав 32 041 українськомовний римо-католик[2]. Згідно з переписом 1897 року в Російській імперії налічувалося 1 490 546 римо-католиків, які зазначили рідною мовою «руську мову» (російську, українську чи білоруську), з них 25 891 особа у Люблінській губернії та 9188 осіб у Сідлецькій[3]. 17 квітня 1905 року російський імператор Микола II видав Указ «Про зміцнення початків віротерпимості»[ru], який проголошував релігійну терпимість та дозволив змінювати конфесію[3]. Як наслідок, у 1905—1909 роках з православ'я у римо-католицтво перейшло 50 246 осіб у Люблінській губернії та 100 058 осіб у Сідлецькій[3].
За переписом населення Польщі 1921 року, у післявоєнній Польщі було 16 239 українців римо-католицького віросповідання[4]. Національна свідомість у латинників була слабко виражена[1]. Лише в 1930-х роках у міжвоєнній Польщі латинники здебільшого поступово прийняли польську ідентичність, невелика частина — українську[1].
За офіційними даними перепису населення Польщі 1931 року, у тогочасній Польщі налічувався 25 531 українськомовний римо-католик[5]. Проте за оцінкою Володимира Кубійовича, насправді лише в Люблінському воєводстві число українськомовних римо-католиків сягало 180 тис. осіб, з них близько 150 тис. осіб на Підляшші і близько 30 тис. осіб на Холмщині[1]. У проєкті рішень Ради Міністрів Польщі щодо «акції, спрямованої на зміцнення польського елементу у Східній Малопольщі» 1939 року зазначалося, що польська влада вважала «латинників» поляками чи національно несвідомими та рекомендувала убезпечити їх від можливої «українізації і експансії греко-католицького кліру» шляхом збільшення римо-католицьких осередків, співпрацю влади з римо-католицьким кліром щодо справ «викрадення душ» та втручання державної влади у «боротьбу зі зловживаннями греко-католицького кліру»[6].
За німецькими даними у 1940 році в Генеральній губернії, до якої тоді входила Холмщина та Підляшшя, налічувалося 200 тис. українськомовних римо-католиків (за іншими відомостями, 188 тис.)[7].
Явище залишалося актуальним і до кінця Другої світової війни. Як звітував командир сотні УПА Іван Романечко («Ярий») у лютому 1946 року, «перекидчики» («калакути») були чи не в кожному селі на Південному Підляшші, визнавали себе поляками й, попри своє українське походження, вкрай вороже ставилися до українців, намагалися схиляти інших українців також перейти на римо-католицтво, своїх дітей відразу змалечку навчали польської, самі публічно говорили польською мовою, проте вона їм погано давалась, тому вдома розмовляли українською[8].
- ↑ а б в г д е ж Кубійович В. М. Західні Українські Землі в межах Польщі 1920-1939 / Володимир Кубійович; Укр. Публіцист.-Наук. Ін-т. — Чикаго; Нью-Йорк : Укр. Публіцист.-Наук. Ін-т, 1963. — С. 12-13, 24-25.
- ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 362. (рос. дореф.)
- ↑ а б в Сумишин Я. «Розполячення» костьолу як знаряддя русифікації. Історична правда. Процитовано 2 січня 2023.
- ↑ Pierwszy Powszechny Spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 września 1921 roku: mieszkania ludność stosunki zawodowe tablice państwowe; Le Premier Recensement Général de la République Polonaise du 30 septembre 1921: logements population professions tableaux relatifs á la pologne entiére. — Warszawa : Główny Urząd Statystyczny, 1927. — С. 56. (пол.) (фр.)
- ↑ Drugi Powszechny Spis Ludności z dn. 9.XII.1931 r. : Polska. Mieszkania i gospodarstwa domowe, ludność. Stosunki zawodowe — ludność w rolnictwie. Cz. 1, Stosunki zawodowe — ludność poza rolnictwem. Cz. 2, Stosunki zawodowe — ludność poza rolnictwem / Główny Urząd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej. Warszawa: nakł. Głównego Urzędu Statystycznego, 1939. S. 15
- ↑ Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів / пер. з пол. Є. Петренка. — Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2005. — Т. 1. — С. 331.
- ↑ Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2011. — Т. 1. Дослідження. — С. 394.
- ↑ Тактичний відтинок УПА 28-й «Данилів»: Холмщина і Підляшшя (Документи і матеріяли) / зібр. П. Й. Потічний [та ін.] ; ред. П. Й. Потічний. — Торонто ; Л. : Літопис УПА, 2003. — С. 609-610. — (Літопис УПА; т. 39)
- Баран С. Нерозвязана проблема [Архівовано 3 січня 2018 у Wayback Machine.] // Zbruč.
- Павлишин О. Дилема ідентичности, або історія про те, як «латинники» (не) стали українцями/поляками (Галичина, середина XIX — перша половина XX ст.) [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Україна Модерна. — 2014 — № 21.
- Борисенко В. К. Калакути // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2025. — ISBN 966-02-2074-X. [Архівовано 15 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- Szabaciuk A. Rosyjski Ulster. Kwestia chełmska w polityce imperialnej Rosji w latach 1863—1915. (пол.)
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |