Латир-камінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Латир-камінь (рос. Алатырь-камень) — у творах руської книжності і східнослов'янських замовляннях священний камінь, розташований в Центрі Світу, «всім каменям батько».

Дослідження походження лексеми

В. Войтович в своїй книзі «Українська міфологія» (2002) зазначає, що це — прадавній символ присутності Бога, що символізує єдність з божеством через жертвоприношення, що це священний «живий камінь», що лежить далеко на сході, у вирії, а на ньому росте Дерево життя (прадерево), а також завжди горить Живий вогонь, а під ним — Безсмертя душі людської, яким боги засівають землю[1]. Автор також зазначає, що за повір'ями на алатир-камені любить сидіти «красна діва Зоря», на ньому перебуває богиня Лада, Перун зі своїми помічниками — духами весняних гроз, а навесні на камені пробуджується бог-громовик[1].

Літератор Войтович утотожнює «Алатир, алатир-камінь» з словами «латир», «алтар», «олтар», «волтар», «алатар», «вівтар» попри те, що в укладеному в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України «Етимологічному словнику української мови» вказується, що рос. алтарь відповідає укр. вівтар, стцерк.-слов. алътарь, олътарь (від лат. altare), і жодним чином не утотожнюється з «алатиром» чи «алатир-каменем»[2]. Слово «алатир», не згадує Словарь української мови Бориса Грінченка (1907—1909)[3], тлумачний словник української мови укладений колективом співробітників Інституту мовознавства АН УРСР під керівництвом академіка Білодіда[4], і «Нарис української міфології» В. Гнатюка (Львів, 1918 р.) підготовлений до друку й виданий Інститутом народознавства НАН України у Львові в 2000 році[5]. Зазначений «Етимологічний словник» згадує рос. алатр, латырь у гаслі «латир», де порівнює ці слова з незасвідченим *латыгорь, утвореним від *латыгоръ («латиш») і з грец. ήλεκτρον («бурштин»)[6].

В. Войтович зазначає, що скіфські чотирикутні вівтарі з хмизу й укріпленим зверху мечем були відтворенням «дерева життя» як центру світу, через який проходить світова вісь (меч-акінак), а у «Голубиній книзі» Латир-камінь називається «усім каменям батько» і на ньому спочивав Ісус Христос із своїми дванадцятьма апостолами[1].

У свою чергу, філолог В. Галайчук зазначає, що у жодних текстах замовлянь не фігурує сама назва «світове дерево», а його можна лише ідентифікувати за топонімікою та аксесуарами. Під деревом під ним/на ньому/в ньому: камінь Олтар/Алатир, престол, гніздо, дупло (укр.); бел (горюч) камень Алатырь, ракитов куст, рунец, златая чаша, гнездо, уздечка бранная с коня богатырского (рос.)[7].

О. Афанасьєв описуючи народні замовляння («Поэтические воззрения славян»), писав: народні замовляння, зберегли так багато найдавніших поетичних висловлювань, що знають міфічний бел-горюч алатир-камінь і ставлять його в тісному, нерозривному зв'язку з Буяном-островом[8]. Ним же зазначається, що слово алатир, за самою загадковістю своєю, повинно бути досить давнього походження, і треба думати, що воно колись буде розгадано, як по зведенню його до санскритського кореня[9]. Що спроби, зроблені для пояснення цієї назви, досі були незадовільні: Надєждін в алатир-камені підозрював бурштин, а саме слово «алатир» (Алатрі, алабирь, латирь) він визнавав за переробку грецького ήλέχτρον, лат. electrum — «бурштин», навіть попри те, що Алатир-камені, не являють нічого тотожного з грецькими переказами, що стосуються бурштину; російські народні перекази з'єднують з алатирем поняття чудесного «невідомого» каменю, і ніде ні в пам'ятках, ні в обласних говорах бурштин не називається цим ім'ям[9]. Вірш про голубину книгу, в одному з багатьох своїх варіантів, говорить: «серед моря синього лежить латирь-камінь»; Надєждін приводив це місце, як вказівку на торгівлю бурштином[9]. Коли Афанасьев дійшов до написання свого третього тому, то вже писав про походження так: алатир-камінь і грец. ήλέχτρον сягають до санскритського кореня ark (= άλχ) — блищати, випускати промені (arkas — промінь, сонце, кристал, мідь, arkis — блиск): ηλέχτωρ — сонце, тобто сяюче, ήλέχ-τρον — блискучий метал (суміш золота і срібла)[10].

В українських замовляннях сокіл і ворон часто сидять на Алатир-камені[11]. Алатир камінь — білий, синій, червоний, чорний, чи просто — різнокольорові камені[11].

Примітки

  1. а б в Войтович Валерій / Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664с. ISBN 966-06-0273-1
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  3. Словарь української мови / Бори́с Грінче́нко / Томи I—IV Київ, 1907—1909
  4. Словник української мови: Том перший А-В / Редкол. І. К. Білодід та ін., редактори тому: П. Й. Горецький, А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, Н. І. Швидка — К.:"Наукова думка", 1973
  5. Володимир Гнатюк. Нарис української міфології / Підготовка та опрацювання тексту, вступна стаття і примітки Романа Кирчіва. — Львів, 2000. — 263 с
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  7. В. Галайчук. Функціонально-семантичні особливості фітонімів у текстах українських і російських замовлянь // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 1999. —Львів, 1999. —Вип. 27. Українська фольклористика. — С. 87-97.
  8. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян (Том 2)
  9. а б в Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян (Том 1) 1865 − 1869
  10. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян (Том 3)
  11. а б Українські замовляння [Текст] / Упоряд. М. Н. Москаленко, Авт. передм. та коментаря М. С. Новикова. — К. : Дніпро, 1993. — с. 220-223

Посилання

  • (рос.) Алатырь, Латырь // Мифологический словарь / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — 672 с.

Література для вивчення питання

  • В. Даль «О повериях, суевериях и предрассудках русского народа», с.38 [1].
  • М. Грушевський «Історія української літератури», т. 4, кн. 1, с. 225 [2].
  • К. Сосенко «Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора», с. 180, 251—255. [3]
  • В. Іванов, В. Топоров «Алатырь» [4]
  • Українські замовляння [Текст] / Упоряд. М. Н. Москаленко, Авт. передм. та коментаря М. С. Новикова. — К. : Дніпро, 1993. — 309 с. : іл. — ISBN 5-308-01357-8
  • Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 11.

Див. також