Предками латишів були балтські племена, що оселилися на території Латвії в 3-2-у тисячолітті до нашої ери. На початку 1-го тисячоліття нашої ери сформувалися близькі щодо культури етнічні утворення:
В 10-12 століттях на землях латгалів, які до цього часу знаходилися у васальній залежності від Полоцького князівства, виникають перші державні утворення — князівства Талава, Єрсіка й Кокнесе. З кінця 12 століття почалася німецька колонізація Латвії, що завершилася включенням її в землі Ливонського ордену й інших німецьких князівств.
На території Латвії поширилося католицтво, з 1-ї половини 16 століття — протестантизм. У 1561 більша частина Латвії стала залежною від Великого князівства Литовського, пізніше — Речі Посполитої. В 1629 році західна частина відійшла до Швеції.
У середині 19 століття на основі середньолатиського діалекту сформувалася літературна мова. В 1920 році Латвія здобула незалежність, але 1940 року її завоювала СРСР. 1990 року ВР Латвії ухвалила Декларацію про її незалежність.
Слово «latvietis» стало поширеним у 19 столітті, витіснивши термін «latvis» (лат. Lotavis), який використовувався щонайменше з 16 століття, і який пізніше був знову введений з поезії в активний словниковий запас латиської літературної мови, в основному як термін для позначення старолатиської мови.
Слово «Latvietis» було утворене від «Latvis» шляхом додавання суфікса «-ietis». Походження слова «Latvis» є більш давнім і незрозумілим. Ймовірно, воно походить від давніших форм *latuvis або *latavis, які, в свою чергу, походять від власних назв *Latuva або *Latava (порівняйте з сучасними назвами річок у Литві — Latava, Latuva, а також Lãtupis). Корінь «lat-» в «latgalis» також, ймовірно, походить від назви давньої річки *Lata, яка, можливо, походить від прабалтійського кореня «lat-», який, у свою чергу, походить від праіндоєвропейських *lat-, *let-, *lot- («текти»). Слова зі схожим коренем зустрічаються і в інших мовах, наприклад, давньогрецьке λάταξ (látaks - «купа»), давньоірландське laith («рідина, болото»), (< *lati), lathach («мул, багно») (< *latàkā), давньоскандинавське leþja («глина; залишок, слиз») та давньоверхньонімецьке letto («глина»). Від слова «latvis» походить також назва латиського народу в інших мовах, таких як литовське lãtvis, українське латиш, польське lotysz, німецьке Lette, англійське Lett, естонське läti та фінське lätti.
Традиційні заняття — землеробство (жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, коноплі, бобові, картопля, у Латгалії — льон) і тваринництво (велика рогата молочна худоба, вівці, свині, коні), на узбережжі — рибальство. Традиційні ремесла — обробка деревини, шкіри, металу, бурштину, ткацтво. У латишів різних областей — Латгалії, Курземе, Відземе, Земгалії й ін. — зберігаються особливості в культурі.
Традиційні поселення — однодворки (віенсетас), на сході — села рядового і вуличного планування (ціемс, саджа). Розташування будівель садиби (житловий будинок — істаба, господарські будівлі — кліть, клуня, хлів, лазня) у різних районах по-різному.
Основний тип традиційного житла — зруб на фундаменті з природного каменю. Дахи двосхилі (у Відземе й Курземе — чотирискатні), із соломи, очерету або дранки. Житлові приміщення розташовувалися обабіч сіней (намс) з кухнею. Латгальская істаба, близька до російської й білоруської курної хати, має вигляд двох самостійних зрубів з російською піччю, з'єднаних холодними сіньми (синцес). У 1920-30-х роках поширилися багатокамерні сільські будинки типу котеджів. Наприкінці 1940-х років почалося переселення латишів з хуторів у селища, розташування яких здебільшого збігалося з колишніми волосними центрами.
Традиційний жіночий костюм — довга тунікоподібна сорочка, смугаста або картата спідниця, наплічна накидка (віллайне). Були місцеві особливості в покрої, кольорах й прикрасах одягу. У Видземі сорочки прикрашалися мережкою, накидки — білі, головний убір дівчини — червоний вінок, що розшитий бісером, одруженої жінки — білий вишитий чепець. У Земгалії сорочка прикрашалася білою вишивкою, спідниця — особливим браним («квітковим») візерунком, накидка — багатим тканим візерунком; на голові носили шовкову хустку, що зав'язувалася в дівчини позаду, у одруженої жінки — під підборіддям; дівчата також носили металеві вінки, одружені жінки — тюлеві чепці. Курземський костюм (зберігався довше від інших, аж до середини ХХ століття) відрізнявся металевими поясами, яскраво-синіми накидками з металевими прикрасами, пряжками-сактами. На голові носили металеві або ткані на твердому каркасі вишиті бісером вінки. Латгальский костюм складався із сорочки із червоним браним або вишитим візерунком, картатої (на півночі — білої) спідниці, білої накидки із синьо-зеленою вишивкою, лляного наплічного покривала (снатене). Головний убір дівчини — червоний вишитий бісером вінок, одружених жінок — білий вишитий чепець. Аугшземський костюм окремими рисами подібний до латгальського, відземського і земгальського: сорочка із прямими поликами (на відміну від інших латиських жіночих сорочок) прикрашалася червоною вишивкою, спідниця — картата або у світлу смужку, головний убір — полотняний (наматс), по святах надягали фартух.
Чоловічий одяг більш одноманітний, складався з каптана (білого, сірого або синього), штанів (одного кольору з каптаном або картатих), сорочки, пояса, шарфа, шапки, рукавичок. Штани заправлялися в шкарпетки з кольоровим одворотом, взуття — чоботи або постоли. По святах обов'язково одягався чорний або сірий капелюх — ратене. І чоловічі й жіночі сорочки сколювалися біля коміра металевою пряжкою. З 2-ї половини 19 століття традиційний костюм почав виходити з ужитку.
Традиційна їжа — борошно, крупи, горох, боби. Хліб пекли кислий, в основному з житнього борошна. З товченого конопельного насіння готували так зване молоко, що слугувало приправою до картоплі й каш. Традиційні страви — юшки із круп (путра) і овочів (капусти), каші, галушки з гороху або бобів, у свята — пироги зі шпигом, печиво, м'ясні страви (наприклад, на Різдво й Новий рік — свиняча голова з кислою капустою, на Великдень — яйця й холодець), на Іванів день (Ліго) — «янів сир» із сиру. Традиційні напої — збитень із житнього борошна, ячмінне пиво, березовий і кленовий соки.
Родина була патрилінійна. Звичайне господарство переходило до старшого сина, інші спадкоємці одержували свою частку грішми, на які навчалися ремеслу, здобували освіту, ішли на заробітки в міста або в батраки. Було поширено приймакування.
Найрозвиненіші види прикладного мистецтва — художнє ткацтво, вишивка, в'язання, плетиво, різьблення по дереву, виробництво керамічних виробів, обробка металу, бурштину, тиснення по шкірі. Усна народна творчість включає: казки (тейки), перекази, анекдоти, загадки, прислів'я, приказки. Багатий пісенний фольклор — дайни (пісні трудові, сатиричні, побутові, календарні й ін.). Основні музичні інструменти — кокле (тип гуслів), смуйгас (волинка), скрипка, сопілка й ін. Народні пісні є найважливішою частиною репертуару пісенних свят, що регулярно проводяться з 1873.
Письменник: Райніс (Яніс Пліекшанс, 1865—1929), відомий латиський письменник, діяч культури, політик, автор численних видань віршів, поем, п'єс й ін. Райніс названий «людиною 20 століття Латвії».
Художники:Яніс Розенталс (1866—1916) та Вільгельм Пурвітис (1872—1945) — найвідоміші латиські художники. Яніс Розенталс — основоположник латиського портретного живопису. Багато зробив для розвитку латиського пейзажу Вілгелмс Пурвітис, завдяки йому цей жанр навіки зайняв своє місце в європейському живописі.
Спортсмени: Яніс Лусіс (1939) — єдиний спортсмен Латвії (метання списа), що завоював три олімпійські медалі (золоту, срібну, бронзову). Уляна Семенова (1952) — найвидатніша баскетболістка в історії олімпійських ігор, триразова чемпіонка світу.
Латиші в суспільно-політичному, соціально-економічному та культурно-освітньому житті Харківщини у 1920-ті – 1930-ті роки / О.С. Гончарова, О.Л. Рябченко // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Сер. : Історія та географія. – Харків : Колегіум, 2020. – Вип. 57. – С. 103–109.
↑ абАрхівована копія. Архів оригіналу за 15 квітня 2023. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ абАрхівована копія. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ абCSO Emigration(PDF). Census Office Ireland. Архів оригіналу(PDF) за 13 листопада 2012. Процитовано 29 січня 2013.
↑ абАрхівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 14 липня 2014. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ абвАрхівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 20 лютого 2006. Процитовано 6 січня 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ абАрхівована копія. Архів оригіналу за 20 червня 2017. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 30 вересня 2018. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 7 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 21 грудня 2011. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 9 жовтня 2018. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 7 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 6 листопада 2013. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 18 липня 2011. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 5 червня 2011. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 30 травня 2011. Процитовано 15 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑SAS Output. Dzs.hr. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 3 грудня 2011.
Ізраїль 4 000 (2020)[14]
Данія 3 799 (2012)[15]
Іспанія 3 711 (2011)[16]
Естонія 3,329 (2020)[17]
Фінляндія 3,232 (2020)[18]
Італія 2,689 (2014)[19]
Франція 2,602 (2016)[20][21]
Литва 2,300 (2012)[22]
Білорусь 1,549 (2009)
Узбекистан 1,800[23]
Нідерланди 1,400(2002)[24]
Казахстан 1,123 (2009)[25]
США 96,070–102,000 (2009)[2]
.svg){kind=small}
Велика Британія 39,000 (2011)[3][4]
.svg){kind=small}
Канада 27,870 (2006)[5]
Німеччина 27,752 (2014)[6]
Бразилія 25,000 (2002)[7]
Ірландія 20,593 (2011)[8]
.svg){kind=small}
Австралія 20,124 (2011)[9]
Росія 20,068 (2010)[28]
Нова Зеландія 20,000 (2004)[11]
Норвегія 8,077 (2013)[12]
Україна 5,079 (2001)[13]
Швеція 4,116 (2009)[29]
.svg){kind=small}
Швейцарія 736 (2006)[39]
.svg){kind=small}
Бельгія 679 (2008)[40]
Ісландія 654 (2013)[41]
Туркменістан 500 (2010)
Венесуела 300[42]
Молдова 400 (2010)
Португалія 383 (2010)[43]
Польща 293 (2011)[44]
Грузія 200
Аргентина 200
Чехія 193 (2011)[45]
Австрія 152 (2002)[46]
Чилі 100
Греція 69 (2006)[48]
Киргизстан 82 (2009)[49]
Хорватія 11 (2001)[50]
