Лашкарьов Вадим Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вадим Євгенович Лашкарьов
Lve.png
Народився 7 жовтня 1903(1903-10-07)
Київ
Помер 1 грудня 1974(1974-12-01) (71 рік)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Alma mater Київський інститут народної освіти
Галузь фізика
Член Національна академія наук України

Вадим Євгенович Лашкарьов (7 жовтня 1903, Київ — 1 грудня 1974, Київ) — український науковець, першовідкривач фізичних ефектів, які були покладені в основу напівпровідникових технологій і мікроелектроніки, академік Академії наук УРСР12 лютого 1945 року)[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився 7 жовтня 1903 року у Києві. В 1924 році закінчив Київський інститут народної освіти. У 19241927 роках — аспірант, викладач Київської науково-дослідницької кафедри фізики. Від 1928 року працював у Ленінградському фізико-технічному інституті, з 1930 року очолював там відділ рентгенівської та електронної оптики, а з 1933 року — лабораторію дифракції електронів. Цього ж року опублікував монографію «Дифракция электронов». За результатами отриманих ним досліджень в 1935 році йому без захисту дисертації присудили вчений ступінь доктора фізико-математичних наук.

У лютому 1935 року був заарештований за «участие в к/р группе мистического толка», а в липні цього ж року засуджений на 5 років заслання до Архангельська (реабілітований 15 липня 1957 року). В 19351939 роках — працював завідувачем кафедри Архангельського медичного інституту. Від 1939 року — завідувач відділом напівпровідників Інституту фізики АН УРСР.

У 1941 році експериментально відкрив p-n перехід у закисі міді. Того ж року Лашкарьов опублікував результати своїх відкриттів у статтях «Дослідження замикаючих шарів методом термозонда» і «Вплив домішок на вентильний фотоефект у закису міді» (в співавторстві зі своєю колегою К. М. Косоноговою). У роки радянсько-німецької війни разом з Інститутом фізики АН УРСР був евакуйований до Уфи.

Перебуваючи у Сибірі під час війни, Лашкарьов розробив купроксні діоди, які застосовувалися в армійських радіостанціях і домігся їх промислового випуску в 1939—1945 роках на заводі в Уфі. Після відвоювання Києва разом з інститутом повернувся в Україну. В 19441952 роках водночас з роботою в інституті завідував кафедрою фізики, а в 19521956 роках — новоствореною кафедрою фізики напівпровідників Київського університету.

Досліджував біполярну дифузію нерівноважних носіїв струму. Заклав основи вчення про електрорушійні сили в напівпровідниках. Від 1956 року був головним редактором заснованого цього ж року «Українського фізичного журналу». Від 1960 року працював в Інституті напівпровідників АН УРСР1960 року — завідувач відділом; в 19601970 роках — директор). Спільно з В. Ляшенко провів піонерські дослідження поверхневих явищ у напівпровідниках. Створив наукову школу.

Могила Вадима Лашкарьова

Помер 1 грудня 1974 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Відзнаки, пам'ять[ред.ред. код]

Лауреат Державної премії УРСР (1981, посмертно).

2002 року його ім'я присвоєно Інституту фізики напівпровідників НАН України.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Храмов Ю. А. История формирования и развития физических школ на Украине. К., 1991.