Лашкарьов Вадим Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вадим Євгенович Лашкарьов
Lve.png
Народився 7 жовтня 1903(1903-10-07)
Київ
Помер 1 грудня 1974(1974-12-01) (71 рік)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
СРСР
Alma mater Київський інститут народної освіти
Галузь наукових інтересів фізика
Член Національна академія наук України

Вадим Євгенович Лашкарьов (7 жовтня 1903, Київ — 1 грудня 1974, Київ) — український науковець, першовідкривач фізичних ефектів, які були покладені в основу напівпровідникових технологій і мікроелектроніки, академік Академії наук УРСР12 лютого 1945 року)[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився 7 жовтня 1903 року у Києві. В 1924 році закінчив Київський інститут народної освіти. У 19241927 роках — аспірант, викладач Київської науково-дослідницької кафедри фізики. Від 1928 року працював у Ленінградському фізико-технічному інституті, з 1930 року очолював там відділ рентгенівської та електронної оптики, а з 1933 року — лабораторію дифракції електронів. Цього ж року опублікував монографію «Дифракция электронов». За результатами отриманих ним досліджень в 1935 році йому без захисту дисертації присудили вчений ступінь доктора фізико-математичних наук.

У лютому 1935 року був заарештований за «участие в к/р группе мистического толка», а в липні цього ж року засуджений на 5 років заслання до Архангельська (реабілітований 15 липня 1957 року). В 19351939 роках — працював завідувачем кафедри Архангельського медичного інституту. Від 1939 року — завідувач відділом напівпровідників Інституту фізики АН УРСР.

У 1941 році експериментально відкрив p-n перехід у закисі міді. Того ж року Лашкарьов опублікував результати своїх відкриттів у статтях «Дослідження замикаючих шарів методом термозонда» і «Вплив домішок на вентильний фотоефект у закису міді» (в співавторстві зі своєю колегою К. М. Косоноговою). У роки радянсько-німецької війни разом з Інститутом фізики АН УРСР був евакуйований до Уфи.

Перебуваючи у Сибірі під час війни, Лашкарьов розробив купроксні діоди, які застосовувалися в армійських радіостанціях і домігся їх промислового випуску в 1939—1945 роках на заводі в Уфі. Після відвоювання Києва разом з інститутом повернувся в Україну. В 19441952 роках водночас з роботою в інституті завідував кафедрою фізики, а в 19521956 роках — новоствореною кафедрою фізики напівпровідників Київського університету.

Досліджував біполярну дифузію нерівноважних носіїв струму. Заклав основи вчення про електрорушійні сили в напівпровідниках. Від 1956 року був головним редактором заснованого цього ж року «Українського фізичного журналу». Від 1960 року працював в Інституті напівпровідників АН УРСР1960 року — завідувач відділом; в 19601970 роках — директор). Спільно з В. Ляшенко провів піонерські дослідження поверхневих явищ у напівпровідниках. Створив наукову школу.

Могила Вадима Лашкарьова

Помер 1 грудня 1974 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Відзнаки, пам'ять[ред.ред. код]

Лауреат Державної премії УРСР (1981, посмертно).

2002 року його ім'я присвоєно Інституту фізики напівпровідників НАН України.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Храмов Ю. А. История формирования и развития физических школ на Украине. К., 1991.