Лебедєв Павло Валентинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Валентинович Лебедєв
Павло Валентинович Лебедєв
Павло Лебедєв у 2014

24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент  Віктор Янукович
Олександр Турчинов (в.о.)
Прем'єр-міністр  Микола Азаров
ПопередникДмитро Саламатін
НаступникІгор Тенюх

Народився12 липня 1962(1962-07-12) (58 років)
с. Новомихайлівський, Туапсинський район Краснодарський край, РРФСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьросіянин
Політична партіяПартія Регіонів
Дітип'ять доньок
Нагороди
Медаль «За відзнаку у військовій службі»
Заслужений економіст України
lebedev.sebastopol.ua

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
5-го скликання
безпартійний (БЮТ) 25 травня 2006 23 листопада 2007
6-го скликання
Партія регіонів 23 листопада 2007 12 грудня 2012
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 22 березня 2013[1]

Павло́ Валенти́нович Ле́бедєв (нар. 12 липня 1962, с. Новомихайлівський, Туапсинський район Краснодарський край, РРФСР) — колишній український політик російського походження, член Партії регіонів (з жовтня 2007), міністр оборони України2012 по 27 лютого 2014).

Під час подій Євромайдану зник з України і переховується від слідства.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 12 липня 1962 року в селищі Новомихайлівський Туапсинського району Краснодарського краю.

З 1979 до 1980 працював слюсарем автобази піонерського табору «Орлятко».

У 1980—1984 роках — Курсант Ярославського Вищого військово-фінансового училища, спеціальність: фінансист-економіст, кваліфікація: фінансист.

З 1984 до 1992 проходив військову службу у Чернівецькому військовому гарнізоні. Обіймав посади начальника фінансової служби батальйону, полку, заступник начальника фінансової служби дивізії — інспектор-ревізор.

З 1992 до 1999 обирався головою Асоціації «МЕТА» ТОВ «Легтех» і головою правління ВАТ шкіргалантерейної фабрики «Престиж-Інтер».

З 1999 до 2002 працював фінансовим директором державної акціонерної компанії «Титан» в місті Армянську.

З 2002 до 2005  — Голова наглядової ради ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» місто Кременчук і ВАТ «Дніпровагонмаш» місто Дніпропетровськ.

З 2005 по 2006 роки — Президент Промислово-інвестиційної групи транспортного машинобудування «Інтер Кар Груп», що об'єднує 18 промислових підприємств.

Одружений. Дружина Людмила Петрівна (1965); дочки Олена (1983), Юлія (1993), Олександра (1994), Валерія (1997), Анастасія (2002).

Політика[ред. | ред. код]

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 по листопад 2007 від Блоку Юлії Тимошенко, № 73 в списку. На час виборів: начальник відділу науково-технічної інформації Інституту проблем екології та енергозбереження, безпартійний. Член Комітету з питань транспорту і зв'язку (з липня 2006), член фракції Блоку Юлії Тимошенко (з травня 2006).

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від Партії регіонів, № 121 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань транспорту і зв'язку (з грудня 2007).

На парламентських виборах 2012 року балотувався в одномандатному окрузі 224 у місті Севастополь від Партії регіонів. На виборах здобув підтримку 42,64 % виборців і був обраний народним депутатом України.[2]

24 грудня 2012 року призначений міністром оборони України[3].

18 січня 2013 року затверджений у складі Ради національної безпеки і оборони України.[4]

Розслідування[ред. | ред. код]

Після втечі президента Януковича, Лебедєв втік з України ще до офіційної відставки. Був присутній в Кремлі на зібранні з нагоди початку тимчасової окупації Криму Росією.

25 травня 2020 року Печерський суд Києва ухвалив рішення про заочний арешт Лебедєва у справі про розстріли на Майдані 18-20 лютого 2014 року[5].

24 червня ДБР повідомило про підозру Януковичу, Лебедєву та Дмитру Саламатіну у скоєнні державної зради[6].

Нагороди[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Дочка Олена, одружилася з Володимиром Шутовим, сином генерал-майора Олександра Шутова.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Постанова Верховної Ради України від 22 березня 2013 року № 156-VII «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Лебедєва П.В.»
  2. http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/wp039?PT001F01=900 Архівовано 28 грудень 2012 у Archive.is ЦВК. Відомості про підрахунок голосів виборців в межах одномандатних виборчих округів
  3. Указ Президента України № 740/2012 від 24 грудня 2012 року «Про призначення П. Лебедєва Міністром оборони України»
  4. Указ Президента України № 33/2013 від 18 січня 2013 року «Про склад Ради національної безпеки і оборони України». Архів оригіналу за 26 січень 2014. Процитовано 18 січень 2013. 
  5. Екс-міністра оборони Лебедєва заочно арештували. www.unian.ua (uk). Процитовано 2020-05-26. 
  6. ДБР повідомило про підозру Януковичу і двом екс-міністрам оборони. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-06-24. 
  7. Указ Президента України № 845/2011 від 23 серпня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»

Джерела[ред. | ред. код]

Попередник: Емблема МОУ.png
12-й Міністр оборони України
24 грудня 201227 лютого 2014
Наступник:

Саламатін Дмитро Альбертович
8 лютого 201224 грудня 2012
Тенюх Ігор Йосипович