Лебедєв Павло Валентинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Валентинович Лебедєв
Павло Валентинович Лебедєв
Павло Лебедєв у 2014
12-й Міністр оборони України
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент Віктор Янукович
Олександр Турчинов (в.о.)
Прем'єр-міністр Микола Азаров
Попередник Дмитро Саламатін
Наступник Ігор Тенюх
Народився 12 липня 1962(1962-07-12) (59 років)
с. Новомихайлівський, Туапсинський район Краснодарський край, РРФСР, СРСР
Відомий як Міністр оборони України, політик
Громадянство Україна Україна
Національність росіянин
Alma mater Q4114560?
Політична партія Партія Регіонів
Діти п'ять доньок
Нагороди
Медаль «За відзнаку у військовій службі»
Заслужений економіст України
lebedev.sebastopol.ua
Україна Народний депутат України
5-го скликання
безпартійний (БЮТ) 25 травня 2006 23 листопада 2007
6-го скликання
Партія регіонів 23 листопада 2007 12 грудня 2012
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 22 березня 2013[1]

Павло́ Валенти́нович Ле́бедєв (нар. 12 липня 1962, с. Новомихайлівський, Туапсинський район Краснодарський край, РРФСР) — колишній український політик російського походження, член Партії регіонів (з жовтня 2007), міністр оборони України2012 по 27 лютого 2014).

Під час подій Євромайдану зник з України і переховується від слідства.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 12 липня 1962 року в селищі Новомихайлівський Туапсинського району Краснодарського краю.

З 1979 до 1980 працював слюсарем автобази піонерського табору «Орлятко».

У 1980—1984 роках — курсант Ярославського Вищого військово-фінансового училища, спеціальність: фінансист-економіст, кваліфікація: фінансист.

З 1984 до 1992 проходив військову службу в Чернівецькому військовому гарнізоні. Обіймав посади начальника фінансової служби батальйону, полку, заступник начальника фінансової служби дивізії — інспектор-ревізор.

З 1992 до 1999 — голова Асоціації «МЕТА» ТОВ «Легтех» і голова правління ВАТ шкіргалантерейної фабрики «Престиж-Інтер» (Чернівці[2]).

З 1999 до 2002 працював фінансовим директором державної акціонерної компанії «Титан» у місті Армянську.

З 2002 до 2005  — голова наглядової ради ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» місто Кременчук і ВАТ «Дніпровагонмаш» місто Дніпропетровськ.

З 2005 по 2006 роки — президент Промислово-інвестиційної групи транспортного машинобудування «Інтер Кар Груп», що об'єднує 18 промислових підприємств.

Одружений. Дружина Людмила Петрівна (1965); дочки Олена (1983), Юлія (1993), Олександра (1994), Валерія (1997), Анастасія (2002).

Політика[ред. | ред. код]

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 по листопад 2007 від Блоку Юлії Тимошенко, № 73 в списку. На час виборів: начальник відділу науково-технічної інформації Інституту проблем екології та енергозбереження, безпартійний. Член Комітету з питань транспорту і зв'язку (з липня 2006), член фракції Блоку Юлії Тимошенко (з травня 2006).

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від Партії регіонів, № 121 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань транспорту і зв'язку (з грудня 2007).

На парламентських виборах 2012 року балотувався в одномандатному окрузі 224 у місті Севастополь від Партії регіонів. На виборах здобув підтримку 42,64 % виборців і був обраний народним депутатом України.[3]

24 грудня 2012 року призначений міністром оборони України[4].

18 січня 2013 року затверджений у складі Ради національної безпеки і оборони України.[5]

Розслідування[ред. | ред. код]

Після втечі Януковича Лебедєв утік з України ще до офіційної відставки. Був присутній у Кремлі на зібранні з нагоди початку тимчасової окупації Криму Росією.

25 травня 2020 року Печерський суд Києва ухвалив рішення про заочний арешт Лебедєва у справі про розстріли на Майдані 18—20 лютого 2014 року[6].

24 червня 2020 року ДБР повідомило про підозру Януковичу, Лебедєву та Дмитру Саламатіну у скоєнні державної зради[7].

Нагороди[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Дочка Олена, одружилася з Володимиром Шутовим, сином генерал-майора Олександра Шутова.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Постанова Верховної Ради України від 22 березня 2013 року № 156-VII «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Лебедєва П.В.»
  2. Міністр оборони — наша людина з Чернівців [Архівовано 13 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Час.
  3. http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/wp039?PT001F01=900 [Архівовано 28 грудня 2012 у Archive.is] ЦВК. Відомості про підрахунок голосів виборців в межах одномандатних виборчих округів
  4. Указ Президента України № 740/2012 від 24 грудня 2012 року «Про призначення П. Лебедєва Міністром оборони України». Архів оригіналу за 21 вересня 2018. Процитовано 1 січня 2013. 
  5. Указ Президента України № 33/2013 від 18 січня 2013 року «Про склад Ради національної безпеки і оборони України». Архів оригіналу за 26 січня 2014. Процитовано 18 січня 2013. 
  6. Екс-міністра оборони Лебедєва заочно арештували. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 26 травня 2020. 
  7. ДБР повідомило про підозру Януковичу і двом екс-міністрам оборони. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 26 червня 2020. Процитовано 24 червня 2020. 
  8. Указ Президента України № 845/2011 від 23 серпня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 1 січня 2013. 

Джерела[ред. | ред. код]

Попередник: Емблема МОУ.png
12-й Міністр оборони України
24 грудня 201227 лютого 2014
Наступник:

Саламатін Дмитро Альбертович
8 лютого 201224 грудня 2012
Тенюх Ігор Йосипович