Леванда Іоанн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леванда Іоанн
Ivan Levanda.jpg
Народився березень 1734
Київ
Помер 7 (19) липня 1814 (80 років)
Поховання Софійський собор
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність священик
Alma mater Київська духовна академія
Заклад Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Конфесія православ'я[d]
Нагороди
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня

Іоа́нн Лева́нда (справжнє ім'я — Сіка́чка Іва́н Васи́льович; березень 1734(1734), Київ — 26 червня [6 липня] 1814, Київ) — український священик і проповідник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї бідного чоботаря Василя Сікачки. Змалку близько зійшовся із сином о. Іоанна Леванди — священика Свято-Воскресенської церкви на Подолі. Жага до знань й видимі здібності зробили його улюбленцем о. Іоанна. Той влаштував його на свій кошт до Київської академії та надав йому своє прізвище — Леванда. В 1760 році закінчив Київську академію, протягом двох років був там викладачем у класі інфіми. З 1763 року — священик у Києво-Подільській Свято-Успенській соборній церкві. Під час епідемії чуми у серпні 1770 року[1], що скосила майже третину мешканців Подолу, його проповіді розходилися в численних списках. У своїх листах до мирян він напучував останніх терпляче миритися з недосконалістю світу, тому що «світ для нас у нові форми не переллють». В 1786 був призначений найпершим протоіреєм відновленого кафедрального Софійського собору. Катерина II нагородила його кабінетним хрестом, усипаним діамантами, на червоній стрічці, Павло І — митрою, Олександр І — орденом Святої Анни 2-го (1806) та 1-го ст. (1810).

У велику київську пожежу 1811 року, коли мешканці Подолу рятувалися від вогню на дніпровських мілинах, Леванда був разом із потерпілими, надаючи їм посильну допомогу і підбадьорюючи їх словами утіхи та християнськими повчаннями.

Особисто був знайомий з Григорієм Сковородою, Опанасом Лобисевичем, Василем Капністом, Опанасом Шафонським. Тарас Шевченко у повісті «Близнецы» зобразив Леванду разом із Григорієм Сковородою як шкільних приятелів одного з персонажів твору — Федора Сокири, дещо іронічно назвав його «знаменитим київським витією».

Автор численних «слів», повчань та листів. Похований у Софіївському соборі.

Пам'ять[ред. | ред. код]

У 1869 році на його честь було названо вулицю на Печерську[2] (у 1940–2014 роках — вулиця Анищенка[3][4][5]).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Виктор Рожановский Был мор силен… // «Зеркало недели», № 50. — 1995. — 16 декабря. (рос.)
  2. Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.
  3. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19 березня 1940 року № 25/20 «Про перейменування вулиць по Кіровському району» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 12815, арк. 8, 9, 9зв, 10, 10зв, 11, 11зв. (Перейменування вулиць // Радянський Київ. — 1940. — № 6. — березень. — 3-тя стор. обкл.) Архівовано з першоджерела 7 серпня 2013.
  4. Витяг з постанови виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва» // Київська правда. — 1944. — № 249 (6223). — 22 грудня. — С. 2. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  5. Рішення Київської міської ради від 13 листопада 2014 року № 373/373 «Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ, провулків у місті Києві» // Хрещатик. — 2014. — № 177 (4577). — 2 грудня. — С. 6. Архівовано з першоджерела 2 грудня 2014.

Джерела[ред. | ред. код]