Левитський Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Левитський Микола Васильович
Микола Васильович Левитський.jpg
Фотографія Д.Харлаба. Єлисаветград. 1896 р.
З дарчим Володимиру Антоновичу 25 березня 1896 р. ІР НБУВ
Народився 7 квітня 1859(1859-04-07)
Хмільна, Канівський район, Україна
Помер 1 грудня 1936(1936-12-01) (77 років)
Київ, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність письменник, громадський діяч
Alma mater ХНУ

Мико́ла Васи́льович Леви́тський - Артільний Батько (7 квітня (25 березня) 1859, с. Хмільна, нині Канівський район — 1 грудня 1936) — громадський діяч і кооператор, найвідоміший представник ліберального народництва в Україні, організатор кооперативного руху, публіцист.

Біографія[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Народився в селі Хмільна (нині село Канівського району Черкаської обл.) в родині священика. Невдовзі сім'я переїхала у Чигирин, а 1861 — у с. Федвар Олександрійського повіту на Херсонщині. Початкову освіту здобув у класах для дітей до 10 років при Єлизаветградському жіночому ін-ті. Навчання продовжив спершу в Златопільській прогімназії, а потім у гімназії м. Біла на Холмщині (1878 заснував там учнівську артіль). 1879 став студентом медичного факультету Московського університету і цього ж року був звільнений за участь у революційних гуртках. 1881—1885 навчався на юридичному факультеті Харківського університету.

Діяльність[ред. | ред. код]

Отримавши диплом, став статистиком Херсонського губернського земства, згодом — секретарем Олександрійського повітового земства, займався адвокатською діяльністю, друкувався в газеті «Елисаветградский вестник». Вважав, що передумовою благополуччя селян і ремісників може бути лише їхня організована самодіяльність, однією з форм якої є кооперативний рух. 30 вересня 1894 на прохання своїх односельців із с. Федвар заснував там хліборобську артіль (це була перша у Російській імперії артіль). Допомагав організовувати ремісничі артілі також у містах, зокрема в Одесі, Миколаєві, Києві. 1899—1902 працював над розробкою закону про артілі в складі комісії при Міністерстві фінансів. Був делегатом кількох міжнародних конгресів з кооперації, які відбувалися у Франції (1896), Сербії (1898), Італії (1907), Швейцарії та Австрії (1909), Німеччині й Англії (1910). Левитського назвали «артільним батьком», а сам він запропонував 30-го вересня кожного року відзначати День кооперації. На поч. 20 ст. займався створенням ремісничих артілей в Єлизаветграді (нині м. Кропивницький), Вінниці. Працював у багатьох періодичних виданнях («Русские ведомости», «Вестник мелкого кредита», «Кооперативная жизнь», «Кооперативный вестник», «Муравейник-Комашня», «Украинская жизнь»). Став співзасновником товариства допомоги в артільній справі (Санкт-Петербург, 1905) та журналу цього товариствава «Артельное дело» (1906—1920). Виступав на Всеросійських кооперативних з'їздах.

1917 був членом Української Центральної Ради, займав посаду директора відділу Державного майна в Міністерстві земельних справ УНР, брав участь у заснуванні Українбанку, Дніпросоюзу, був постійним членом Ревізійної ради Кооперативних центральних рад. Обирався делегатом всеукраїнських кооперативних з'їздів 1917—1918, розробив символіку української кооперації. Серед біографічних матеріалів, що зберігаються в Інституті рукопису, є засвідчення про арешт Левитського білогвардійцями.

За спогадами Микити Мандрики у вересні 1918 року Микола Левитський прибув до Краснодара у складі делегації Українського Національного Союзу для привітання Кубанської Крайової Ради. 1 жовтня він виступив Крайовою радою і затримався на Кубані. Він оселився в готелі «Дому Кооперації» і найнявся письменником статей і віршів. Повертався до Києва він у складі дипломатичної місії міністра-резидента Української держави при Кубанському уряді Федора Боржинського. Наприкінці січня 1919 року Боржинський виїхав з Краснодара до Києва, щоб отримати інструкції щодо подальшої роботи на Кубані від Директорії. 13 лютого 1919 року на станції Волноваха фірмовий вагон посла оточили солдати Добровольчої армії. Боржинського з підлеглими із дипломатичної місії вивезли до Юзівки. Серед них були секретар дипломата Андрій Юхимович Тесля з дружиною, Микола Левитський, який був радником міністра-резидента та інші. Всі заарештовані були передані військово-польовому суду. Боржинського звинуватили у зраді: полковник російської армії перейшов до «сепаратистів-зрадників». А. Ю. Теслю звинувачували в антидержавній діяльності під час війни, у цьому ж звинувачували і М. В. Левитського. Решта заарештованих були виправдані ще слідством. Суд засідав уночі 14 лютого. Боржинського засудили до розстрілу і тієї ж ночі дипломат був розстріляний денікінцями. А. Ю. Тесля за словами Миколи Левитського на суді заявив, що він у складі місії не був, а записався туди фіктивно з метою пробратися в Лубни, звідки він повинен був втікати від переслідування української влади і німців; що він ніколи українцем (в сенсі політичних устремлінь) не був і не вважає себе таким; що він завжди був російським патріотом; з Боржинським нічого спільного не має. Після цього він був виправданий. Самого Левитського, за його словами, звільнили від покарання через його старість. Після цього подружжя Тесля і Левитський були відправлені до Ростова. Все це розповів Микиті Мандриці Микола Левитський, коли зустрів його у лютому 1919 року в Ростові.[1]

1919—1920 займався науковою роботою з вивчення історії кооперації.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Розстріл Денікінцями представника України на Кубані, Барона Ф.Боржинського. Русскій Заграничный Историческій Архивъ. ПРАГА, No 5115. 

Джерела та література[ред. | ред. код]