Левицький Дмитро Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Павлович Левицький
Дмитро Павлович Левицький

Час на посаді:
1928 — 1935

Народився 30 жовтня 1877(1877-10-30)
с. Добрячин, Австро-Угорщина (нині Сокальський район, Львівська область, Україна)
Помер 31 жовтня 1942(1942-10-31) (65 років)
Бухара, Узбецька РСР, СРСР
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Польща Польща
Національність українець
Політична партія УНДО

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Доктор Дмитро́ Па́влович Леви́цький (30 жовтня 1877, Добрячин, Австро-Угорщина (нині Сокальський район, Львівська область, Україна) — 31 жовтня 1942, Бухара, Узбецька РСР, СРСР) — український громадсько-політичний діяч, правник, адвокат. Доктор права.[1]

Життєпис[ред.ред. код]

Закінчив юридичний факультет Віденського університету.

До Першої світової війни жив і працював у Раві-Руській та Бережанах (Галичина).

Воював на фронтах світової війни як офіцер австрійської армії. В 1915 потрапив у російський полон і був депортований у Ташкент.

1917 Голова Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни

1 грудня 1918 разом з Лонгином Цегельським підписав у Фастові попередній договір про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу.

1919-1920 посол УНР в Копенгагені.

1921-1922 очолював патріотичну організацію «Молода Галичина» у Відні, до складу якої входили Євген Коновалець, Андрій Мельник, Іван Чмола, Іван Кедрин ін.

1923-1925 редактор газети «Діло».

1925-1935 голова УНДО.

1935-1939 заступник голови УНДО.

1928-1935 посол до польського сейму, голова Української парламентської репрезентації.

1936-1939 голова Українського координаційного комітету у Львові.

28 вересня 1939 заарештований більшовиками.

Помер на засланні у Бухарі, Узбекистан.

Примітки[ред.ред. код]

  1. П. Гуцал, В. Ханас. Левицький Дмитро Павлович… — С. 329.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]