Левицький Модест Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Левицький Модест Пилипович
Левицький.jpg
Народження 25 липня 1866(1866-07-25)
  с. Вихилівка, тепер Ярмолинецький район, Хмельницька область
Смерть 16 червня 1932(1932-06-16) (65 років)
  Луцьк, Волинське воєводство, Польща Польська республіка
Поховання Луцьк
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
Польща Польська республіка
Мова творів українська
Рід діяльності письменник, культурний діяч, педагог, лікар і дипломат

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Моде́ст Пили́пович Леви́цький (13 (25 липня за новим стилем) 1866, с. Вихилівка — 16 червня 1932, Луцьк) — український письменник, культурний діяч, педагог, лікар і дипломат.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у графській сім'ї в селі Вихилівка Проскурівського повіту Подільської губернії за 18 верст від повітового міста Проскурова (нині Хмельницький). Походив з давнього шляхетського роду. Був сином мирового судді та внуком священика села Олешин на Поділлі (нині Хмельницького району Хмельницької області), де представники роду Левицьких віддавна виконували обов'язки духівників.

Молодша сестра Модеста — знана серед паризької богеми початку XX століття художниця Софія Левицька.

У 1885 році закінчив Кам'янець-Подільську гімназію [1]. Ще навчаючись у гімназії, 1881 року 15-річний Модест видав у Кам'янці-Подільському під псевдонімом «граф Біберштейн» 60-сторінкову книжечку «Граф Мотика» з підзаголовком «Народні перекази в Поділлі»[2]. Примірники цього видання зберігаються нині в Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського, Одеській національній науковій бібліотеці та Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі[3].

У 1888 закінчив історико-філологічний, а 1893 року — медичний факультети Київського університету, де зацікавився ідеями народництва та революційно-демократичним рухом. Від 1893 — земський лікар Ананьївського повіту, потоваришував там з Є.Чикаленком; 1894—98 — повітовий лікар Ковеля, став другом і лікарем сім'ї П.Косача. Згодом — земський лікар у Боярці, тісно співпрацював з київською Старою громадою.

Вступив на медичний факультет з єдиним наміром — бути домашнім лікарем дружині Зінаїді, що хворіла на сухоти, та стати мужицьким «дохтуром», щоб пізнати життя[4].

Один із засновників Української радикальної партії (згодом — Українська радикально-демократична партія). Від 1905 — директор фельдшерської школи і притулку для покинутих дітей у Києві, 1906 — член редколегії газети «Громадська думка», член Київського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (1906—1909), видрукував за сприяння останнього кілька своїх медичних брошур. 1907 оприлюднив свій перший збірник оповідань.

У 19091912 роках він жив у містечку Радивилові, де працював залізничним лікарем. Живучи у Радивилові поблизу Бродів (між Львовом та Рівним), Модест Пилипович сприяв пересиланню українських патріотичних книжок зі Львова через кордон у Київ, де на такі видання існувала заборона. У 1911 році за наполяганням письменника було отримано дозвіл від генерал-губернатора на проведення в Радивилові «святочної академії» на честь Тараса Шевченка. Але коли почалося декламування його віршів, поліція вдарила на сполох і учасників зібрання розігнала. У 1912 році Левицький улаштував у місті Кременці (тоді Радивилів входив до Кременецького повіту) виставку-продаж книжок, нелегально розповсюджував заборонені видання. У тому ж році письменника в адміністративному порядку вислали з Радивилова. Але він, оселившись у Білій Церкві, продовжував підтримувати листування з радивилівськими друзями. Наприклад, важливу роль у його житті відіграла дружба з хірургом Петром Дмитровичем Шепченком.

З 1912 мешкав у Білій Церкві, в березні 1917 очолив там місцеву «Просвіту». Був ініціатором створення спілки «Просвіт» Васильківського повіту. У вересні 1917 року на першому Всеукраїнському з'їзді «Просвіт» обраний до центрального бюро товариств «Просвіта» від Київської губернії.

У 19171920 роках письменник підтримував ідею створення самостійної Української держави. 1918 зайняв посаду головного санітарного лікаря залізниць України, став директором культурно-освітнього відділу міністерства шляхів. Від січня 1919 — радник української дипломатичної місії в Греції, згодом — її голова.

Недостатньо досліджені такі сторінки біографії, як керівництво дипломатичною місією УНР у Королівстві Греція, міністерством здоров'я уряду УНР на вигнанні (в Польщі), викладацька робота в Українській господарчій академії у Подебрадах (Чехословацька республіка). Модест Левицький — також автор граматики української мови, науково-популярних творів із медицини.

З 1920 жив у Відні. В серпні 1921 року у Відні М. Левицький та представник УСРР Кудря проводив перемовини з метою залучення української інтелігенції, що емігрувала в Австрію, до співпраці з радянським урядом та організації повернення в УСРР.

Пізніше мешкав у Тарнуві, Польща, був міністром здоров'я Державного центру УНР на еміграції. Керував туберкульозним санаторієм для вояків Армії УНР (Закопане, Польща). 1922—27 — лікар і викладач Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословацька республіка).

З серпня 1927 — викладач української мови в гімназії товариства «Рідна школа» (Луцьк). Земляки-сучасники називали його «батьком Волині».

Помер у Луцьку, де і похований.

Творчість[ред.ред. код]

У 1901 почав публікуватися в «Киевской старине», від 1902 — у «Літературно-науковому вісникові». 1903 поклав на музику низку віршів Б. Грінченка, Лесі Українки та ін. (збірку заборонила цензура).

Великий вплив на Модеста справили твори Лесі Українки, у фондах літературно-меморіального музею в селі Колодяжному на Волині є відомості про те, що він бував у неї, консультував її як лікар, читав свої оповідання. До речі, в основу деяких із них покладено радивилівські враження. Ось, наприклад, оповідання-бувальщина «Ніобея». Пізньої осені до єврейського заїзду в маленькому містечку на Волині приїхала група артистів. Одна з артисток, Настя, погано себе почуває, вона хвора. До того ж переживає за дочку Наталочку, яка тяжко занедужала і яку довелося залишити в Дубні, адже артисти мусять виступати будь-що. Настя має вийти на сцену, вона грає головну роль Ніобеї, і якщо відмовиться — її викинуть із трупи. До хворої викликали лікаря. Виступ усе-таки відбувся, Настя сподобалася глядачам, але, граючи роль матері-страдниці, котра втратила дітей, не знала того, що ще перед початком вистави надійшла телеграма про смерть дочки. Неважко здогадатися, що в ролі лікаря письменник вивів себе й описав те, що, очевидно, насправді сталося в Радивилові.

В оповіданні «Законник» дія відбувається в камері в'язниці. Один із затриманих, судячи з його розповіді, з Радивилова, де зовсім різні інтереси відстоювали українці та місцеві євреї, з одного боку, і російські чиновники, з другого. З'ясовується, що всіх затримано за агітацію напередодні виборів. Причому «истинно русским» людям, монархістам перепон у такій діяльності не створювалося. «От тобі й свобода виборів… — розмірковує один із затриманих. — Подався до Соколовського: як таки, кажу, чорносотенцям воля, а нам і рота роззявить не дадуть». Соколовський знався на законах, а тому сподівався подати заяву «про всі неправди на виборах, про всі шахрайства „истинно русских“». Однак врешті-решт скінчилося все тим, що й Соколовського було кинуто до в'язниці. Отже, цим оповіданням автор доводив, що в імперській Росії не може бути й мови про права людей інших національностей, адже на кожному кроці слова «агітатор», «крамольник», «жид» промовляються жандармами майже як синоніми. Радивилівська суспільна атмосфера початку двадцятого століття відображена і в інших оповіданнях письменника.

Автор соціально-психологічних оповідань, переважно із селянського життя та українських визвольних змагань, п'єс, спогадів, мовознавчих розвідок; перекладач творів Еркмана-Шатріана, Р.Джованьйолі, Е.-Б.Сінклера, С.Лагерльоф, Е.Ожешко та ін. Неопублікованими лишилися його «Спогади лікаря» (1888—1929), роман «Перша руїна» з часів владимирського і суздальського князя Андрія Боголюбського, переклади романів Г.Сенкевича, Б.Пруса та ін. Його оповідання «Законник» перекладено російською мовою (1912), «Злочинниця» — угорською (1968).

Видання[ред.ред. код]

Через діяльність в УНР у радянський час (після згортання українізації) художня спадщина його замовчувалася, а твори було зараховано до «націоналістичних». Лише 1966 року, до століття від дня народження Левицького, львівське видавництво «Каменяр» випустило книжечку його оповідань. У серії «Бібліотека української літератури» 1989 року вийшов том «Українська новелістика кінця XIX — початку XX ст.», у який включено й п'ять його оповідань.

  • Дещо до справи про вкраїнську письменницьку мову. — К., 1909.
  • Дурисвіти: Пригоди з життя. — К., 1911.
  • Дещо про сучасну стадію розвитку української літературної мови. — К., 1913.
  • Рідна мова. — Біла Церква, 1917.
  • Оповідання. — Т. 1. — Черкаси, 1918.
  • Шкільні товариші: Оповідання. — Відень — Київ, 1920.
  • Землиця рідна [та інші оповідання]. — Харків, 1926.
  • Тяжка дорога [та інші оповідання]. — К., 1928.
  • Оповідання // Антологія українського оповідання. — Т. 2. — К., 1960.
  • Перша льгота. — Львів, 1966.
  • В книзі: Образки з життя: Оповідання. Новели. Нариси. — Львів, 1989.
  • Десять заповідів здоров'я / М. Левицький. − Вінниця: Село, 1917. − 10 с.
  • Десять заповідів матерям (як доглядати й годувати малих дітей) / М. Левицький. − Вінниця: Село, 1917. − 10 с.
  • Дещо про справи про вкраїнську письменницьку мову / М. Левицький. − Київ: Нове життя, 1912. − 14 с.
  • Дещо про сучасну стадію розвитку української літературної мови / М. Пилипович [псевд.]. − Київ: Нове життя, 1913. − 52 с.
  • Дурисвіти: пригоди з життя / М. Левицький. − Київ: Укр.-руська видавн. Спілка, 1911. − 48 с.
  • За Коліївщини: іст. повість / М. Левицький. − 3-є вид. − Київ: Т-во «Просвіта» у Київі, 1907. − 48 с. : мал.
  • Забув ; Перша льгота ; Деда: оповідання / М. Левицький. // Антологія українського оповідання: у 4 т. / редкол. : О. І. Білецький та ін. − Київ, 1961. − Т. 2. − С. 455−474.
  • Землиця рідна: оповідання / М. Левицький. − Харків: Рух, 1926. − 84 с.
  • Злочинниця : оповідання Модеста Левицького / М. Левицький. – 2-е вид. − [Київ : Час, 1914]. – 16 с. − (Серія 1; № 1).
  • Конспект теорії мистецтва / М. Левицький. – Подєбради : [б.в.], 1923. − 22 с.
  • Лікарський порадник: (епідеміологія − або наука про пошести): з малюнками / М. Левицький. − Санкт-Петербургъ : [Благотвор. о-во изд. общеполез. и дешевых кн.], 1913. − VIII, 184 с. : іл. − (Благотворительное общество изданий общеполезных и дешевых книг; № 69).
  • Оповідання / М. Левицький. − Черкаси: Сіяч, 1918. − Т. І. − 268 с.
  • Паки й паки : (про нашу літературну мову) / М. Левицький. − Відень ; Київ : [Наша Воля], 1920. − 67 с. − (Видавництво «Наша воля» ; ч. 3).
  • Перша льгота / М. Левицький. − Львів: Каменяр, 1966. − 111 с.
  • [Оповідання ] / М. П. Левицький // Українська новелістика кінця XIX — початку XX ст. : Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі) / упоряд. і приміт. Є. К. Нахліка ; ред. тому Н. Л. Калениченко. — Київ, 1989. — С. 253—287. — (Бібліотека української літератури: дожовтнева українська література; Т. 35). − ISBN 5-12-000460-1.
  • Порівнююча граматика української мови / М. Левицький. − Відень ; Київ, 1921.− 48 с.
  • Про холеру / М. Левицький. − Київ: Час, 1910. − 10 с.
  • Рідна мова / М. Левицький. − Біла Церква: Друк. Рапопорта, 1917. − 15 с. − (Товариство «Просвіта» у Білій Церкві).
  • Теорія українського письменства / М. Левицький. − Подєбради, 1923. − 34 с.
  • Українська граматика для самонавчання / М. Левицький. − 3-тє вид., випр. і доп. − Катеринослав ; Ляйпціг; Берлін: Укр. вид-во в Катеринославі за допомогою Укр. Громад. Комітету в ЧСР, 1923. − 197 с.
  • Українська читанка: підручник на ІІ ступінь курсів для дорослих / М. Левицький. — Рівне, 1930. — 120 с.
  • Шкільні товариші : оповідання / М. Левицький. − Відень ; Київ : [б. в.], 1920. − 32 с. − (Видавництво «Наша воля» ; ч.1).
  • Язык, наречие или говор? / М. Левицький. − Черкаси: Сіяч, 1918. − 32 с.
  • Як писати службові папери українською мовою / М. Левицький. — Черкаси: Сіяч, 1917. − 32 с.
  • Як рятуватися при наглих випадках та каліцтвах / М. Левицький ; Товариство «Просвіта» у Києві. − Київ : [б.в.], 1906. − 24 с. : іл.
  • Твори у перекладах М. Левицького
  • Аш  Ш. Бог помсти: драма на 3 дії / Ш. Аш ; переклав М. Левицький. ‒ Київ: Друк. 1-ї Київ. спілки друкар. справи, 1911. ‒ 53 c.
  • Ожешко Е. Хам / Е. Ожешко ; пер. з пол. М. і З. Левицьких. ‒ 2-е вид. ‒ Черкаси: Сіяч, 1917. ‒ 248 с. ‒ (Видавництво «Сіяч»"; № 15).
  • Хадзопуло К. В темряві / К. Хадзопуло ; пер. з грец. М. Левицький. ‒ Відень ; Київ : [б.в.], 1920. − 42 c. − (Видавництво «Наша Воля» ; ч. 4).

Пам'ять[ред.ред. код]

  • 1992 року в Луцьку споруджено пам'ятник.
  • Луцькій гімназії № 4 розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.01.2010 р. присвоєне ім'я Модеста Левицького.
  • Є вулиця Модеста Левицького у місті Ковелі.
  • У містечку Радивилові одна з вулиць носить ім'я Модеста Левицького
  • У місті Боярці перейменовано вулицю Колгоспну на вулицю Модеста Левицького.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Випускники Кам'янець-Подільської гімназії 1883—1920(рос.)
  2. Граф Мотыка: Народные предания в Подолии / Сочинения графа Биберштейна. — Каменец-Подольск: Русская типография, 1881. — 59 с.
  3. Матеріали до книговидавничого репертуару Поділля (1852—1923): Бібліографічний посібник. — Вінниця, 2006. — С. 16. — Позиція 101.
  4. Модест Левицький — лікар душі і тіла України

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В.Головченко. Левицький Модест Пилипович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Корсак Іван. Тиха правда Модеста Левицького / І. Корсак. — К. : Ярославів Вал, 2009. — 166 с.
  • Погребенник Ф. П. Левицький Модест Пилипович // Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 6 : Куликів — Мікроклімат. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1981. — С. 89—90.
  • Погребенник Ф. П. Левицький Модест Пилипович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 3. — К., 1995. — С. 146.
  • Яцишин В. Левицький Модест Пилипович: Доповнення до персоналій шостого випуску // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / За редакцією М. М. Романюка. — Випуск 15. — Львів, 2008. — С. 329—331.

Посилання[ред.ред. код]