Легенда сонного виярку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Легенда сонного виярку
англ. The Legend of Sleepy Hollow
The Legend of Sleepy Hollow.jpg
палітурка видання 1987 року
Жанр готична література і історія про привидів
Автор Вашингтон Ірвінг
Мова англійська
Опубліковано 1820
Видання The Legend of Sleepy Hollowd
в «Гутенберзі» 41

CMNS: Цей твір у Вікісховищі

«Леге́нда со́нного ви́ярку» (англ. The Legend of Sleepy Hollow[?]) — оповідання американського письменника Вашингтона Ірвінга, вперше опублікована в його збірці 34 творів у 1820 році. Ірвінг написав оповідання, поки жив у Бірмінгемі. «Легенда сонного виярку», а також «Ріп ван Вінкль», є одними з ранніх прикладів американської фантастики з тривалою популярністю, особливо під час Геловіну.

Сюжет[ред. | ред. код]

Оповідання описує сільську місцевість біля голландського поселення Тері Таун (історичне Террітаун в штаті Нью-Йорк), у вузькій долині з назвою «Сонний виярок». Долина славиться своїми привидами і моторошною атмосферою, яка захоплює уяву її жителів і відвідувачів. Деякі мешканці кажуть, що місто було зачароване під час ранніх днів голландського заселення. Інші розповідають, що індіанський вождь, чаклун свого племені, проводив тут свої Пау-вау, перед тим як місцевість була знайдена Генрі Гудзоном. Найбільш відома примара у виярку — це вершник без голови, який за легендами є привидом гессенського солдата[en], якому відірвало голову артилерійським ядром під час «якоїсь безіменної битви» війни за незалежність.

Оповідь розповідає про Ікабода Крейна, довгов'язого і дуже забобонного вчителя з Коннектикута, який змагається з місцевим хуліганом Абрагамом Ван Брантом за руку 18 річної Катріни Ван Тасел, єдиної доньки заможного фермера. Не місцевий Крейн бачить шлюб з Катріною як можливість розбагатіти. Абрагам суперничає з Ікабадом, розігруючи жарти над вчителем, і доля багатства залишається невизначеною певний час. Одного вечора Крейн приходить до Ван Таселів на святкування врожаю. Він танцює, куштує страви, слухає легенди місцевих, але його справжньою метою є освідчення Катріні після того, як розійдуться гості. Проте його наміри злощасні.

Після невдачі Ікабад рушає додому «сумний і занепалий духом» через ліс. Коли він минає кілька місць з легенд, які він почув під час вечора, його уява переповнюється історіями про привидів. Минувши вражене блискавкою тюльпанове дерево, Крейн зустрічає вершника в плащі. Занепокоєний розміром і мовчанням мандрівника, вчитель помічає, що голова його супутника лежить на сідлі. В безтямній погоні мчить до мосту біля старого голландського цвинтаря, де вершник, за легендою, зникає у спалаху вогню. Проте, на жах учителя, привид перетинає міст, зупиняється і жбурляє свою голову прямо в нього.

Наступного ранку Ікабад зникає з міста, залишивши по собі тільки блукаючого коня, затоптане сідло, капелюха і таємничі уламки гарбуза. Хоча природа безголового вершника залишена на тлумачення читача, оповідання натякає на те, що ним був переодягнений Абрахам Ван Брант.

Написання твору[ред. | ред. код]

«Ікабад Крейн переслідуваний вершником без голови», Ф. О. К. Дарлі, 1849

Ірвінг написав твір під час туру Європою, і деякі риси оповідання мають європейське походження. Вершник без голови був основним елементом північноєвропейського казкарства, і з'являвся в Німецьких, Ірландських, Скандинавських і Англійських легендах. Також був включений в поему Роберта Бернза «Тем о'Шентер» (1790). Ці привиди найчастіше вибирають жертв серед пихатих і зарозумілих осіб.[1]

Після битви[en] при Вайт-Плейнс в жовтні 1776 року, територія на південь від річки Бронкс була покинута континентальною армією і окупована британцями. Американці укріпилися на північ від Пікскіл, залишивши у Вестчестері 50 кілометрову смугу землі ні під чиїм контролем, вразливу для розбійників і рейдерів. Одними з таких набіжників були Гессенські єгері — відомі стрільці і вершники.[2] Образ безголового вершника можливо ґрунтувався на знайденні безголового тіла єгеря біля Террітауна після бою, якого пізніше поховала сім'я ван Таселів в безіменній могилі на старому голландському кладовищі.[3]

Картина Джона Квідо, 1858

Коли Ірвінг був помічником Деніела Томпкінса у військовому таборі, він зустрів капітана на ім'я Ікабад Крейн в селищі Сакес Харбор під час огляду укріплень в 1814 році. Самого персонажа Ірвінг міг базувати на Джесі Мервіні, який викладав у школі в місті Кіндергук, північніше вздовж річки Гудзон, де Ірвінг провів декілька місяців у 1809 році.[4] Натхнення для персонажу Катріни ван Тесел невідоме, хоча обидві Катрієна Екер ван Тесел і її племінниця Елеонора ван Тесел Браш поховані на кладовищі сонного виярку, і обидвоє були запропоновані як можливі моделі персонажу.[5][6][7]

Оповідання було найбільшим із збірки, яку Ірвінг видавав частинами з 1819 до 1820 року, використовуючи псевдонім Джефрі Крейон.[8] Поряд з «Ріп ван Вінкль», «Легенда сонного виярку» є найбільш перевиданим і вивченим твором. Обидві історії часто видаються разом в книжках, і обидва включені в огляди американської літератури і романтизму.[9] Зображення регіональної культури, тем конфлікту прогресу і традиції, втручання надприродного в повсякденне і скрутне становище сторонньої людини в однорідній громаді пронизують обидві історії і допомогли розвинути унікальне відчуття американської культури та індивідуальності на початку дев'ятнадцятого століття.[10]

В іншому медіа[ред. | ред. код]

Вільям Роджерс в ролі Ікабада Кейна, в фільмі «Вершник без голови» 1922 року
  • Вершник без голови (1922) — німий фільм режисера Едварда Вентуріні.
  • Перший епізод третього сезону серіалу «Чи боїшся ти темряви?» (1994) знятий як продовження класичної історії.
  • Сонна лощина (1999) — фільм Тіма Бертона. В фільмі Крейн, якого грає Джонні Депп, є не учителем а полісменом, якого послали розслідувати вбивства, а вершник без голови використовується проти місцевих землевласників.
  • В 14 епізоді 6 сезону серіалу «Усі жінки — відьми» (2004) безголовий вершник убиває вчителів у «Школі магії».
  • Сонна лощина (2013) — фентезійний серіал, в якому Крейн змальований як англійський професор і ренегат під час війни за незалежність США, який прокидається в 21 столітті і зустрічає вершника без голови, в якому впізнає найманця якого він обезголовив 250 років тому.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  • Англомовне словосполучення Sleepy Hollow є топонімом, який українською передається Сліпі-Голлоу. Це словосполучення використане також в назвах багатьох художніх творів. Варіанти його перекладу українською "Сонний виярок" або "Сонна лощина" (виярок та лощина — синоніми). Див. також оригінал англійською Hollow[en].
  1. Haughton, Brian (2012). Famous Ghost Stories: Legends and Lore. (англ.)
  2. Ward, Harry M. The War of Independence and the Transformation of American Society. ISBN 185728657X. (англ.)
  3. Kruk, Jonathan. Legends and Lore of Sleepy Hollow & the Hudson Valley. ISBN 1596297980. (англ.)
  4. A letter from Merwin Irving was endorsed in Irving's handwriting From Jesse Merwin, the original of Ichabod Crane. Life and Letters of Washington Irving 3 (New York: G.P. Putnam and Son). 1869. с. 185–186. (англ.)
  5. Catriena Ecker Van Tessel (1736–1793). Find A Grave Memorial. 10 січня 2005. Процитовано 18 лютого 2014. (англ.)(англ.)
  6. Eleanor Van Tassel Brush (1763–1861). Find A Grave Memorial. Процитовано 18 лютого 2014. (англ.)
  7. Van Tassel Family History Homepage – Old Families of Westchester – Van Tassel. Freepages.genealogy.rootsweb.ancestry.com. 10 вересня 1951. Процитовано 18 лютого 2014. (англ.)
  8. Burstein, Andrew (2007). The Original Knickerbocker: The Life of Washington Irving. New York: Basic Books. с. 143. ISBN 978-0-465-00853-7. (англ.)
  9. Puertas, Manuel Herrero (2012). Pioneers for the Mind: Embodiment, Disability, and the De-hallucination of American Empire. Atlantis 34.1. (англ.)
  10. Martin, Terence (1953). Rip, Ichabod, and the American Imagination. American Literature 31.2. (англ.)