Леді Хестер Стенхоуп
| Леді Хестер Стенхоуп | |
|---|---|
| англ. Hester Stanhope | |
 | |
| Народилася |
13 березня 1776 Севенокс, Кент |
| Померла |
23 червня 1839 (63 роки) Джун[en] |
| Країна |
.svg){kind=small} Королівство Велика Британія.svg){kind=small} Сполучене Королівство |
| Діяльність | мандрівниця-дослідниця, антрополог, археолог, письменниця |
| Галузь | подорож |
| Знання мов | англійська |
| Батько | Charles Stanhope, 3rd Earl Stanhoped[1][2] |
| Мати | Hester Stanhope, Viscountess Mahond[1][2] |
Леді Хестер Стенхоуп (англ. Hester Stanhope; 12 березня 1776 — 23 червня 1839) — британська світська особа, авантюристка, мандрівниця Близьким Сходом, археолог[3][4]. Брала участь у повстанні друзів проти ліванського правителя Башира Шихаба II і деякий час керувала низкою населених ними територій[5].
Її археологічна експедиція до Ашкелону в 1815 році започаткувала археологічне дослідження Святої землі. Використання нею середньовічних італійських джерел розглядається як «одне з ранніх використання текстових джерел археологами на місцях».
Життєпис[ред. | ред. код]
Естер була найстаршою з трьох дочок 3-го графа Стенхоупа (1753—1816) від першого його шлюбу з Естер Пітт (1755—1780), донькою знаменитого графа Вільяма Пітта. Після ранньої смерті матері та другого шлюбу батька разом із сестрами виховувалася під опікою слуг далеко від рідних у Чівнінгу[en]. Здобула вельми поверхову освіту і була майже самостійною з дитинства. Після одруження сестер із 1800 року проживала у своєї бабусі графині Чатам[en] у Сомерсеті, а після її смерті з 1803 року — у будинку дядька Вільяма Пітта в Лондоні.
Прем'єр-міністр Пітт був неодружений, і Естер Стенхоуп керувала його багатим будинком і виконувала функції його секретаря. У вищому світі вона мала репутацію дами красивої та дотепної, але стосовно оточуючих часто проявляла свій деспотичний і пихатий характер, вона нікого не любила, і тільки дядько користувався її прихильністю. Коли у січні 1806 року він помер, уряд призначив їй щорічну пенсію у розмірі 1200 фунтів стерлінгів. Проживши деякий час у Лондоні, Хестер переїхала до Уельсу, а в 1810 році вирішила залишити Англію і вирушила на Близький Схід.
Серед оточення леді Стенхоуп був її лікар, а пізніше біограф Чарльз Меріон[en], служниця та її коханець Майкл Брюс. У Греції вона зустрілася з молодим лордом Байроном, який оцінив її досить дивною, нежіночою. Звідти мандрівники відпливли до Константинополя, а згодом — до Каїра. Біля берегів Єгипту через аварію корабля вони втратили майже все своє майно, і леді Стенхоуп прийняла для себе новий стиль — турецьке вбрання: чоботи, жилет, меч і тюрбан. Так, одягнена в чоловічий одяг, вона ходила все своє життя. У 1812 році вона вирушила до Сирії, проїхавши через найстрашніший бедуїнський табір, вона змогла відвідати стародавнє місто Пальміру, після чого отримала прізвисько «Королеви Пустелі».
1814 року вона оселилася в Лівані. Спочатку жила біля Сідону в покинутому монастирі Мар-Еліас в селі Абра, а потім в іншому монастирі на південний захід від Кази з міста Джеззін. Її супутники залишалися з нею протягом деякого часу; Проте служниця її померла 1828 року, а 1831 року лікар Меріон повернувся до Англії. Після від'їзду останнього леді Стенхоуп переїхала у віддалений занедбаний монастир в Джуні[en] за вісім миль від Сідону і зробила його своєю резиденцією. Тут вона мала славу пророчиці, ходила у східному костюмі, брала участь у політичному житті країни і мала величезний вплив на місцеве населення, за що отримала ім'я цариці Тадмор. Відвідавши леді Стенхоуп під час своєї подорожі Сходом в 1833 року французький письменник і політичний діяч Ламартін, писав:
Очевидно, її релігійні погляди були обдуманими, хоча з невиразним змішанням різних вірувань, серед яких їй судилося жити: містичний настрій друзів, покірність Провидіння і фаталізм мусульманина, релігія єврея, який очікував Месію, і моральне вчення християнина віруючого в Спасителя — все це висвітлено було колоритам фантазії з домішкою надприродної уяви, що підігрівається самотністю і роздумами.
В останні роки леді Стенхоуп стала пустельницею і майже нікого не приймала з мандрівників. Користуючись її недугою, слуги обкрадали її, і вона нічого не могла вдіяти. В результаті до своєї смерті вона зовсім зубожіла, залишивши по собі 200 000 піастрів боргу. Похована у монастирі Мар-Еліас. Через кілька років в 1846 році доктор Меріон опублікував три томи «Спогадів про леді Естер Стенхоуп», а наступного року він видав ще три томи «Подорожей леді Естер Стенхоуп» з її мемуарами, записаними її лікарем.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Kirsten Ellis — Star of the Morning, The Extraordinary Life of Lady Hester Stanhope (2008)
- Lorna Gibb — Lady Hester: Queen of the East (2005)
- Virginia Childs — Lady Hester Stanhope (1990)
- Doris Leslie — The Desert Queen (1972)
- Joan Haslip — Lady Hester Stanhope (1934)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б Kindred Britain
- ↑ Silberman, Neil Asher (Jul–Aug 1984). Restoring the Reputation of Lady Hester Lucy Stanhope. Biblical Archaeology Review. 10: 68—75. Процитовано 23 травня 2014.
- ↑ VEILED PROPHETESS... Career of Englishwoman. The Australian Women's Weekly. Т. I, № 27. Australia. 9 грудня 1933. с. 17. Процитовано 10 травня 2018 — через National Library of Australia.
- ↑ Ellis, Kirsten (19 жовтня 2017). Star of the morning : the extraordinary life of Lady Hester Stanhope. London. ISBN 978-0-00-828020-8. OCLC 1029561571.
Література[ред. | ред. код]
- Стенгоп // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Леді Хестер Стенхоуп: твори у бібліотеці (WorldCat каталог)
|
