Лежанка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Піч з лежанкою (справа), прикрашена кахлями. Фото початку XX століття.

Лежанка — низька частина печі у вигляді місця для лежання і спання (особливо взимку)[1][2]. Лежанка виготовляється з каменю, зазвичай з того самого що й інші частини печі. Лежанки були звичайним елементом традиційної української хати, нині лежанки теж є досить поширеним елементом української хати[3][4]. Інколи лежанку прикрашали (прикрашають) розписами, малюнками, кахлями. Лежанка слугує як акумулятор тепла, щоб тепла від розігрітої печі вистачило на значний час[5].

Лежанка може розташовуватися в кімнаті, але саме місце закладки палива в іншій. Лежанки стають все більш популярними для альтернативного обігріву спальних кімнат. Традиційно всі лежанки були односпальними, але сучасні варіанти можуть бути досить широкими, достатніми для розміщення двох-трьох людей.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Публічний електронний словник української мови: лежанка. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 8 квітня 2022. 
  2. Лежанка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Українське народознавство: українська хата та інтер'єр. Архів оригіналу за 29 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016. 
  4. НАРОДНЕ ЖИТЛО. Архів оригіналу за 29 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016. 
  5. Одесити переробили стару хату-мазанку в сучасний еко-будинок. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016. 

Література[ред. | ред. код]