Лелюшенко Дмитро Данилович

Лелюшенко Дмитро Данилович
Народження	20 жовтня (2 листопада) 1901; хутір Новокузнецький Ростовської області
Смерть	20 липня 1987 (85 років); Москва
Поховання	Новодівочий цвинтар
Громадянство	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	танкові війська
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе (1933) і Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова (1949)
Партія	РКП(б)
Звання	Генерал армії
Командування	39-та окрема танкова бригада 21-й механізований корпус 1-й гвардійський корпус 5-та армія 30-та армія 1-ша гвардійська армія 3-тя гвардійська армія 4-та гвардійська танкова армія Забайкальський військовий округ Уральський військовий округ
Війни / битви	Радянсько-Фінська війна Німецько-радянська війна
	Лелюшенко Дмитро Данилович у Вікісховищі

Дмитро́ Дани́лович Лелюше́нко (нар. 20 жовтня (2 листопада) 1901(19011102), хутір Новокузнецький, нині Зерноградського району Ростовської області Росії — пом. 20 липня 1987, Москва) — радянський військовий діяч, Українець за походженням. Генерал армії (1959). Двічі Герой Радянського Союзу (1940, 1945). Герой ЧССР (1970).

Громадянська війна[ред. | ред. код]

Пізнавши в ранньому дитинстві нужду, юний Дмитро Лелюшенко не мучився проблемою вибору, до кого приєднатися в роки Громадянської війни, і тому, коли навесні 1918 року червоний кіннотник Б. М. Думенко, який повернувся незадовго до цього з німецького фронту, організував на хуторі Веселому партизанський загін для боротьби з донськими козаками, - став партизаном. Загін Думенко воював більше року, і в цих боях зростав і мужнів майбутній воєначальник.

З 1919 року Д. Д. Лелюшенко в Червоній Армії - в складі 1-ї Кінної армії. Він брав участь в Воронезько-Касторненской, Донбаської та Єгорлицької операціях.

Міжвійськовий період[ред. | ред. код]

Після закінчення Громадянської війни Д. Д. Лелюшенко залишився на військовій службі. Коли стали створюватися перші механізовані підрозділи, він почав освоювати нову техніку, і з цього часу його військова кар'єра буде пов'язана з танковими військами.

У 1933 році Д. Д. Лелюшенко закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, після чого послідовно командував танковим батальйоном і танковим полком. Радянсько-фінську війну полковник Лелюшенко Д. Д. зустрів на посаді командира 39-ї окремої танкової бригади. В ході боїв з фінами танкісти комбрига Лелюшенко активно допомагали стрілецькою підрозділам, які штурмували «лінію Маннергейма» і численні укріплення противника.

Велика вітчизняна війна[ред. | ред. код]

Початок Великої Вітчизняної війни застав його командиром 21-го механізованого корпусу. Вів свій корпус в бій під Даугавпілс. У серпні 1941 року він був призначений начальником Управління формування та комплектування автобронетанкових військ - заступником начальника ГАБТУ.

Але в жовтні 1941 року Лелюшенко викликаний до Верховному Головнокомандувачу Сталіну Й. В., який наказує йому терміново здати справи по Управлінню і прийняти 1-й особливий гвардійський стрілецький корпус, який фактично необхідно було сформувати в найкоротший термін. Знову сформованому корпусу була поставлена задача: зупинити танкове угруповання Гудеріана, прорвавшую Брянський фронт і наступаючу на Орел ... Дев'ять днів воїни 1-го гвардійського стрілецького корпусу героїчно билися на полях Орловщини ... У розпал бою за місто Мценськ, де особливо відзначилися танкісти 4-ї танкової бригади полковника Катукова М.Ю., комкор Лелюшенко отримує наказ про призначення командувачем 5-ю армією, яка повинна зайняти оборону в районі Можайська ... Однак, командував він 5-ю армією недовго - в одному з боїв був тяжко поранений, і його відправили в госпіталь міста Горького (нині Нижній Новгород).

Після лікування, в середині листопада 1941 генерал-майор Лелюшенко призначений командувачем 30-ю армією Західного фронту. Під час битви за Москви 9 грудня 1941 армія Лелюшенко, що знаходилася на правому крилі Західного фронту, ламаючи запеклий опір німецько-фашистських військ, перерізала залізницю «Москва - Клин», а потім, розвиваючи успіх, спільно з частинами 1-ї ударної армії блокувала в районі Клину велику вороже угруповання. Нарощуючи темп наступу, вже 15 грудня 1941 частини 30-ї армії зайняли місто, знищивши ворога ...

Влітку 1942 року брав участь в Ржевской битві. В ході Ржевско-Сичевський наступальної операції армія під командуванням Лелюшенко зазнала серйозних втрат, але не змогла виконати поставленого бойового завдання.

В ході контрнаступу під Сталінградом генерал-лейтенант Лелюшенко Д. Д. вміло керував довіреними йому частинами 1-ї гвардійської армії, за що був удостоєний полководця ордена Суворова 1-го ступеня.

У битві за Дніпро війська 3-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту (до 20 жовтня - Південного) під командуванням Д. Д. Лелюшенко відзначилися в операції по захопленню Нікопольського плацдарму ...

У березні 1944 року Д. Д. Лелюшенко вступає в командування 4-ї танкової армії, яка під його керівництвом, в складі 1-го Українського фронту бере участь у Львівсько-Сандомирської, Східно-Карпатської та Вісло-Одерської операції.

На заключних етапах війни частини 4-ї гвардійської танкової армії Д. Д. Лелюшенко брали участь в Сілезької і Берлінській операціях, що завершилися розгромом фашистської Німеччини.

5 травня 1945 року в Чеській столиці Празі почалося збройне повстання. Гітлерівці мали намір потопити його в крові. Чеська національна рада звернувся по радіо до країн антигітлерівської коаліції з проханням про допомогу ... Ударне угруповання 1-го Українського фронту в складі 3-й і 4-ї гвардійських танкових армій кинулися на допомогу братам-слов'янам. Танкісти Лелюшенко, зробивши в короткий час уздовж правого берега Ельби неймовірно важкий 80-кілометровий марш-кидок, з'єдналися 9 травня в Празі з військами 2-го Українського фронту, замкнувши кільце оточення. Врятували місто і його жителів. 30 травня 1970 року вдячна Чехословаччина удостоїла Д. Д. Лелюшенко звання Героя ЧССР.

Нагороди, звання[ред. | ред. код]

Нагороджений чотирма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, чотирма орденами Червоного Прапора, двома орденами Суворова та двома орденами Кутузова першого ступеня, орденом Богдана Хмельницького першого ступеня, орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

23 березня 1974 року Лелюшенку надано звання почесного громадянина Кам'янця-Подільського як командувачу 4-ї гвардійської танкової армії, що визволяла Кам'янець-Подільський від гітлерівців у березні 1944 року.

24 березня 1974 року Дмитро Данилович, який перебував у Кам'янці-Подільському у зв'язку з відзначенням 30-річчям із дня визволення міста, запалив Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата в сквері Танкістів. 5 травня 1975 року у зв'язку з 30-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні Нікопольська міська Рада депутатів трудящих ухвалила рішення про присвоєння Лелюшенку Дмитру Даниловичу звання "Почесний громадянин міста Нікополя".

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Т. С. Першина. Лелюшенко Дмитро Данилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 105. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Р. М. Конта. Лелюшенко Дмитро Данилович // Лелюшенко Дмитро Данилович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.

Література[ред. | ред. код]

Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 6 : Куликів — Мікроклімат. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1981. — С. 102—103.

Посилання[ред. | ред. код]

Біографія на сайті «Герои страны»(рос.)