Леонардески

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Худ. Андреа дель Брешианіно (леонардески). «Мадонна з немовлям і Іваном Хрестителем дитиною» при використанні композиції Леонардо да Вінчі.

Леонардески (англ. Leonardeschi) — мистецтвознавчий термін для позначення слабо самостійних учнів художника Леонардо да Вінчі, художня індивідуальність котрих була надзвичайно нівельована і пригнічена манерою голови майстерні. Леонардески — це також майстри, що користувались композиційними знахідками Леонардо да Вінчі, але не працювали разом із ним і могли бути далекими від Італії. При цьому активно використовували або малюнки майстра, або композиції його картин, що ставали штампами в художній практиці західноєвропейських митців.

Історія[ред. | ред. код]

Ще 1477 року Леонардо да Вінчі покинув майстерню Андреа дель Верроккйо і формально став самостійним майстром. Незважаючи на непогану обдарованість, його перспективи не були ні широкими, ні сприятливими.

  • Як позашлюбна дитина, він не мав прав на навчання у університеті. Все життя Леонардо був вимушений займатися самоосвітою і ніколи не знав латини, мови осчених осіб того часу.
  • Леонардо не опанував техніки фрески, що було суттєвим недоліком його художньої освіти. Статус італійського художника передбачав знання технології фрески, адже переважна більшість італійських художників його доби перш за все фрескісти.
  • Леонардо мав непродуктивниий художній темперамент і нешвидкий характер. Звідси надзвичайно довгі терміни праці над кожним замовленим твором (праця роками то над портретом Мони Лізи, то над «Таємною вечерею», то над конем для монумента Сфорца). Навіть наявність числених учнів не прискорювала виконання ним замовлених творів, а кількість завершених творів як у художника залишилась мізерною.

1482 року він прибув до двору міланського герцога Лодовіко Моро, що став для нього першим впливовим меценатом. Небагатий художник тривалий час не користувався при дворі амбітного покровителя авторитетом і мав статус слуги. Про це сідчать його мала зарплатня і місце за столом серед блазнів і карликів. Вже тоді він узяв учнів, серед котрих були Амброджо де Предіс та його чотири брати. Леонардо да Вінчі надзвичайно не пощастило з учнями, серед котрих опинились або малообдаровані і непродуктивні особи (Франческо Мельці), або розбишаки (улюблинець Салаї був убитий під час чергової бійки).

На етапі задуму і створенна довершеного малюнка Леонардо опинився на висоті майстерності. В середовищі малообдарованих учнів його ескізи сприймались як довершені зразки. Тому саме малюнки і начерки Леонардо породили згодом художню продукцію учнів, де з картини у картину переходили штамповані образи і усміхнені жіночі або жоноподібні персонажі (Марії Магдалини, Святі Катерини, Івани Хрестителі, мадонни з немовлям у трохи змінених позах, використання сфумато). Штампованим став і образ привабливого леонардівського янгола. Народився феномен леонардесок — малообдарованих учнів і послідовників голови майстерні при їх відмові від оригінальних композицій і власних пошуків. Зовнішня привабливість цих персонажів при детальній проробленості і реалістичності деталей отримала популярність у певному колі послідовників Леонардо.

Відоме широке використання малюнків Леонардо з начерками художника як у середовищі міланських, так і іноземних митців, що тяжіли до використання художнього досвіду італійських майстрів.

Леонардески-неіталійці[ред. | ред. код]

Невелика кількість іспанських художників у перші роки 16 ст. відвідали Флоренцію і папський Рим. Це сприяло знайомству із художньою практикою італійських митців і авторитетним на тойчас творчим спадком Леонардо. Його малюнки пристрасно вивчали і іспанські майстри, що почали використовувати чужі творчі знахідки у власних творах. Серед них були і Ернандо де лос Льянос та Фернандо Янес де ла Альмедіна. Відомо, що Леонардо залучив їх до помочі при створенні велетенського стінопису «Баталія при Ангіарі», котру Леонардо намагався створити у техніці енкавстики (не фрески, технологію котрої не знав), але у черговий раз потрапив у халепу і покинув працю.

Іспанські художники використовували знахідки Леонардо у власних творах і по поверненню у Іспанію.

Письменник Павло Муратов про леонардесків[ред. | ред. код]

Леонардо да Винчи був «…готовий навіть співрацювати з власними учнями, правити своїм геніальним пензлем їх твори, аби дати їм майстерності вище і вишуканіше, ніж могли вони самі, ці люди люди його школи, Больтраффіо, де Предіс, д'Оджоне, да Сесто і т. ін., — порода талантів малих або посередніх. Він дарує ім трафарети власних композицій, начерки власних імпровізацій: таким було походження цілої низки „леонардесків“, сумнівних полотен, котрим колись наївная традиція (знавців) давала им'я самого майстера, а викривлений критицизм 19 століття (навпаки) відмовляв їм у всякому контакті з Леонардо».

Леонардески. Обрані твори[ред. | ред. код]

Амброджо де Предіс. «Янгол в зеленому»


Леонардески. Неповний список[ред. | ред. код]

Повторення в історії[ред. | ред. код]

Феномен леонардесків не буводиничним явищем у мистецтві. Не менший феномен у західноєвропейському мистецтві породили малообдаровані послідовники Джузеппе Арчімбольдо, так звані арчімбольдески. В добу маньєризма і бароко вважали привабливими дивацтва і штукарство, незвичності образів. На жаль, ні леонардески, ні арчімбольдески практично не змогли піднятися до високого художнього рівня Леонардо чи Джузеппе Арчімбольдо.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Леонардески

Джерела[ред. | ред. код]

  • Murray Peter, Murray Linda. The Art of the Renaissance. Thames and Hudson Ltd, London, 1997.
  • I Leonardeschi: l'eredità di Leonardo in Lombardia, Milano 1998, pp. 305—324
  • White Michael. Leonardo da Vinci. The First Scientist. St. Martin's Press, 2000