Іспанці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Леонці)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іспанці
Кількість 135 млн осіб
Близькі до: галісійці, португальці, романські народи
Мова іспанська мова
Релігія християни (католицизм)

Іспа́нці (ісп. Españoles, МФА: [espaˈɲoles]) — романський народ і нація, що проживає на крайньому півдні Західної Європи, на Піренейському півострові. Корінне населення держави Іспанія. Говорять іспанською мовою, що належить до романської групи індоєвропейських мов. Творці і носії іспанської культури, іспанського світу. Християни, переважно римо-католики. Є нащадками кельтоіберійців, вестготів, римлян і маврів. Чисельність іспанців у світі становить приблизно 135 мільйонів осіб. У самій Іспанії налічується понад 41 млн осіб. Інші мешкають в країнах Західної Європи та в Америці. Нащадки іспанців також є серед сотень мільйонів осіб в іспаномовних націях Латинської Америки, а також на Філіппінах. У самій Іспанії іспанцем називають громадянина Іспанії. В країні домінує регіональна свідомість, — не тільки в каталонців, галісійців і басків, які є самостійними народами, але й у інших. Вони називають себе арагонцями, валенсійцями, канарцями, астурійцями, кастільцями тощо.

Історія назви[ред. | ред. код]

Сторінка рукопису Estoria de España (Альфонсо X Мудрий), де згадується hyspanis.

У латинському епіграфі до першої іспанської хроніки «Estoria de Espanna» (1282 або 1284), що була підготовлена королем Альфонсо X, королівські піддані названі «хіспаніс», а в іспанському варіанті — «іспанос»:

Rex, decus Hesperie, tesaurus philosophie, Dogma dat hyspanis; capiant bona, dent loca uanis[1].

Оригінальний текст (ісп.)
El Rey, que es fermosura de Espanna et tesoro de la filosofia, ensannança da a los yspanos; tomen las buenas los buenos, et den las vanas a los vanos.

У цій же книзі ідеться про міфічного предка, племінника Геракла, на ймення Еспан (Espan)[2].

Мова[ред. | ред. код]

Іспанська мова належить до романської групи індоєвропейської мовної родини. Найбільш близькі до іспанської — португальська, галісійська, каталонська. Власне, дві останні — проміжні ланки, галісійська — між іспанською та португальською, каталонська — між іспанською та французькою[джерело?]. Трохи меншу, але доволі велику схожість, вона має з італійською.

Поряд з англійською, французькою, німецькою, російською й арабською іспанська мова є міжнародною. Вона є державною в більшості країнах Латинської Америки, за винятком Французької Гвіани, Гаяни, Суринаму, Бразилії та низки Антильських островів.

Іноді її називають кастильською, бо літературна іспанська склалася на основі кастильського діалекту. B Іспанії є й інші діалекти — арагонський, астурійський (баблє), леонський та інші. Писемність — на основі латинки.

Попередниця іспанської мови — староіспанська (вона ж кастильська) утвердилася в період, коли іспанці відвойовували в арабів Толедо (1085), Кордову (1236) і Севілью (1248). Вона розвивалася під впливом французької та провансальської, під впливом труверів Франції та трубадурів Провансу. Тепер вона зберігається в доволі зміненому вигляді у нащадків іспанських євреїв, сефардів, що переселилися на Балкани, під назвою ладіно.

«Відродження» місцевих наріч, розпочате в 60-ті роки 20 століття, має доволі штучний характер[джерело?].

Етногенез[ред. | ред. код]

Спочатку територія Іспанії була населена іберами, які пізніше перемішалися з кельтами. Виникла нова спільнота — кельтібери. Країна мала назву Іберія. Крім цього, тут мешкали народи іншого походження. Один з них — баски, народ невідомого походження з ізольованою мовою. Були припущення щодо його спорідненості з грузинами, проводились дослідження з порівняння мов грузин і басків. Має схожість й давня назва Грузії — Іверія. Втім генетичний аналіз не підтверджує цю теорію[джерело?].

На початку 1-го тисячоліття населення Піренейського півострова зазнало романізації. В 5 ст. сюди вторгаються племена германців (вест-готів). Країною керують вест-готські королі. В 8 ст. з півдня майже весь півострів захоплюють араби, бербери та євреї. Встановлюється влада арабських династій (Альмохадів, Альморавидів, Омеядів). З цього часу невеликі готські королівства, Астурія, Лєон, Арагон, Наварра, починають боротьбу з арабами (Реконкіста), яка закінчилася в 15 ст., за часів короля Фердінанда Арагонського та королеви Ізабелли Кастильської. Почалося об'єднання країни і нації. Наприкінці 15 століття почалася епоха Великих географічних відкриттів, в яких Іспанія відіграла провідну роль, поряд зі своїми конкурентами, Португалією і Англією, подібно яким вона володіла величезними колоніями. Завдяки іспанцям з'явилися нові народи в країнах Латинської Америки, на Філіппінах, що виникли від змішування іспанців і місцевих мешканців. Їх прямі нащадки називаються креоли, а змішані — метиси (зазвичай це нащадок іспанця та індіанки, але не обов'язково).

Антропологічний тип іспанців — середземноморський, — у них довгі обличчя, довгі, прямі чи горбаті носи, переважає темне волосся, але зустрічається й світле. В Андалусії сильно виявляється арабський компонент.

Генетика[ред. | ред. код]

У порівняльній таблиці наведена статистика за гаплогрупами чоловіків Іспанії з чоловіками європейських країн, регіонів (*) та спільнот[3].

Країна/Гаплогрупа I1 I2*/I2a I2b R1a R1b G J2 J*/J1 E1b1b T Q N
Португалія 2 1.5 3 1.5 56 6.5 9.5 3 14 2.5 0.5 0
Франція 8.5 3 3.5 3 58.5 5.5 6 1.5 7.5 1 0.5 0
* Бретань 8 1 4.5 0.5 80 2 2.5 0.5 0.5 0 0 0
Німеччина 16 1.5 4.5 16 44.5 5 4.5 0 5.5 1 0.5 1
Ірландія 6 1 5 2.5 81 1 1 0 2 0 0 0
Італія 4.5 3 2.5 4 39 9 15.5 3 13.5 2.5 0 0
Іспанія 1.5 4.5 1 2 69 3 8 1.5 7 2.5 0 0
* Андалузія 0 9.5 0 3.5 58.5 3 10.5 2 10 3 0 0
* Арагон 2 14.5 1 2 60.5 1 10.5 0 5 4 0 0
* Астурія 2 2 0 2.5 58.5 8 8 2 14 3 0 0
* Басконія 0.5 5 0 0 85 1.5 2.5 0.5 2.5 0 0.5 0
* Кантабрія 1 3 2 8.5 55 10.5 3 2.5 11 2.5 0 0
* Кастилія-Леон 0.5 2 0.5 3 64 5 6 1 16 2 0 0
* Ла-Манча 1.5 1.5 0.5 1.5 66 8 10 4 5 2 0 0
* Каталонія 2 3.5 1.5 1.5 66.5 4.5 7.5 1.5 8.5 1 0 0
* Естремадура 3.5 5 1 0 50 5 11.5 0 18.5 5 0 0
* Галісія 5 3.5 2 1 57 4 10.5 4 10.5 2 0 0
* Валенсія 3 5.5 1 3 63.5 1 6 2 13.5 1.5 0 0
Україна 4.5 20.5 0.5 44 8 3 4.5 0.5 6.5 1 0.5 5.5
Євреї-ашкеназі 4 10 9 9.5 19 19 20.5 2 0.5 5 0 1.5
Євреї-сефарди 1 5 13 15 25 22 9 6 0 2 0 2

Господарство[ред. | ред. код]

Заняття населення розрізняється в залежності від регіону чи етнічної групи. Всюди поширене землеробство. Бобові, оливи, виноград вирощують усюди, зернові — в Андалусії, Арагоні та на Месеті (означає «плоскогір'я»), кукурудзу, жито і картоплю — в північних районах, а цитрусові — на східному узбережжі. Тваринництво та морське рибацтво розповсюджене в Каталонії, Астурії, Країні Басків, в Мадриді також розвинуте тваринництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець. Окремі групи мають свої традиційні заняття. Це — пасьєгос Кантабрії, марагатос Лєону, вакейрос Астурії, вони — пастухи, обмінюють свою продукцію на хліб, овочі, вироби ремесла.

Іспанія — країна з доволі високим рівнем економічного розвитку. За часи існування вона пережила період занепаду, коли з численних колоній судна постачали в метрополію золото та коштовні харчі. Розвиток економіки в самій Іспанії через це призупинився, але після розпаду колоніальної держави у 20 столітті, економіка поступово була відновлена.

Важливі галузі — гірничодобувна, чорна металургія, машинобудування, електротехнічна, хімічна та найдавніша галузь — текстильна. Вагому роль в економіці відіграє туризм.

У сільському господарстві переважають великі латифундії. Велика частина населення зайнята в промисловості та сфері послуг.

Велику роль в країні відіграє виноробство. Найбільш відомі вина — херес (виробляється в провінції Херес), Малага (місто Малага), портвейн і мадера (вина португальського походження). На відміну від Росії та Скандинавії, де надають перевагу міцним напоям, в середземноморських країнах вживаються сухі, слабкі вина, зазвичай під час обіду, в помірній кількості.

Традиційні ремесла іспанців і мистецтво представлені керамікою, різьбою по дереву, художньою вишивкою, плетінням, ткацтвом.

Поселення — різних типів. Є великі поселення, хутори з одним подвір'ям, багато типових середньовічних міст — невеликих, з багатими історичними традиціями та пам'ятниками. Найбільші, багатофункціональні міста — Мадрид (столиця), Барселона, Валенсія. Багато портів. Поселення в гірських районах нагадують кавказькі, — багатоярусні, зі щільною забудовою, будинки переважно білого кольору.

У давні часи іспанці використовували печери або напівпечери, будували напівземлянки, округлі чи овальні за планом.

На північному заході розповсюджений будинок з необробленого каміння, критий соломою (пальясо). На півночі (волога частина країни) — басксько-наваррський або астуро-галісійсьий тип будинку, кам'яний. Він має 2 поверхи, спальню, їдальню, кухню на вищому поверсі, господарчі приміщення — на нижньому. Південніше, в сухій частині, будинки одноповерхові, приміщення для худоби та господарчі будівлі — окремо. Багато районів бідні й лісом, й камінням, і тут використовують глину та цеглу. Є маленькі будиночки з плоским дахом. В Андалусії — будинки з замкнутим подвір'ям.

Одяг чоловіків — вузькі короткі штани до колін (такі носили в Європі в 18 столітті), біла сорочка, жилети, куртки, паски, плащі. Коротка куртка іспанця зазвичай прикрашена попереду та позаду вишивкою. Взуття — шкіряне або плетене з еспарто (іспанський дрок). На півночі в дощ носять дерев'яні черевики. Головні убори — фетрові солом'яні капелюхи, баскський берет. Капелюх, на відміну від італійського, широкополого (калабрєза), має короткі поля та невисоку тулію. Одяг жінок — в центрі країни — сорочка на лямках, коротка шерстяна куртка, в Андалусії — довга вузька сукня. На голові — хустки, чорна чи біла мережева мантилья. Панчохи — з вишивкою. Як прикраса — гребінь або квіти у волоссі. Типова іспанська сукня — вузька в талію з широкою спідницею з численними оборками.

Кухня різноманітна. Загальне — велике вживання свиного сала, оливок, гострих приправ з томату, цибулі, часнику, червоного перцю, овочів і фруктів. В Андалусії багато страв з риби, на південному сході — з рису. Напої — кава, молоко, цитрусові соки, вино, яблучний сидр. Типова страва — паелья. Вона готується з рису з бульйоном, курки, яловичини, свинини, риби, і заправляється шпиком, цибулею, перцем, сіллю, зеленню, соком лимону, олією. Також складно готується олья подріга, з яловичини, свинини, шпика, ковбас, зеленого горошку, картоплі, моркви, капусти, заправляється цибулею, часником, селерою, лавровим листям, перцем, сіллю, петрушкою, тертим сиром і томатами. Тортільяс — просмажений омлет з картоплею та овочами.

Католицькі традиції[ред. | ред. код]

Кожне місто має свого заступника, день якого святкується. Свята влаштовують ермандади (братства), на півдні — більш пишно, на півночі — скромніше. Весняні карнавали, ярмарки, театралізовані вистави притаманні певним місцевостям.

Культура[ред. | ред. код]

Музика, танці[ред. | ред. код]

Докладніше: Фламенко

Музика Іспанії вважається найкращою у світі після італійської[джерело?]. В мистецтві існували романси, народні жанри пісні та поезії — летрильї, сегідильї, серенади, вільянсіко. Типовий іспанський жанр поезії — копла (короткий вірш). В Андалусії був розвинутий своєрідний жанр співу та танцю, — фламенко. Танець — вистукування ритму ногами, носком, п'ятою, стопою, по-іспанські — сапатеадо (від слова сапато — черевик). Схоже зустрічається не всюди, це тільки шотландський, ірландський і американський степ (чечітка). Танці в основному групові, зі стрибками, перебіжками. Найбільш відомі іспанські танці — пасодобль, фанданго, сарабанда та павана (старовинні). В Іспанії народилося й танго, хоча набуло слави воно вже за океаном, в Південній Америці.

Література[ред. | ред. код]

Монумент Сервантесу у Мадриді. Дон Кіхот та Санчо Панса.
Докладніше: Мігель де Сервантес

Найдавніші літературні твори в Іспанії — лицарські романи, як і в країнах північної Європи. Але існують суто іспанські варіанти лицарських романів. Це — «Пісня про Сіда» і « Амадіс Гальський», події в яких відбуваються в Іспанії, і герої яких — іспанці. Література Іспанії в епоху Відродження розвивалася за складних політичних обставин. Саме в Іспанії з'явився жанр шахрайського роману. Перший автор — Матео Алєман, його роман — «Гусман де Альфарачє». Широко відомий приклад цього жанру — «Кульгавий біс» Луїса Велеса де Гевари. В жодній іншій країні цей жанр не був розвинутий. У Франції шахрайський роман наслідував Ален-Рене Лєсаж («Пригоди Жіль Бласа з Сантильяни»). Одним із символів Іспанії є літературні постаті дон Кіхота і Санчо Панси.

Архітектура[ред. | ред. код]

Архітектура має свої особливості. Іспанська готика майже не відрізняється від загальноєвропейської (хоча тут і розвивався особливий стиль «мудехар»), але Ренесанс вже своєрідний і має свою назву, — платереско («плоский»). Стиль бароко відомий в Іспанії як «чурригереско» (за прізвищем архітектора Чурригери). Найбільш відомі пам'ятники: собор в Бургосі, будівля університету в Вальядоліді, собор Сантьяго де Компостела, собор в Толедо. Пізніше в Іспанії розвиваються усі інші стилі, притаманні всій Європі. Саме для Іспанії притаманне мистецтво архітектора Антоніо Гауді, спеціалісти оцінюють його як постмодернізм [джерело?]. Він — каталонець, і мистецтво його — в Барселоні. Крім багатьох будинків в оригінальному стилі, він створив собор «Саграда фаміліа» (Свята родина), який став в останні часи одним із символів Іспанії (подібно до Ейфелевої вежі в Парижі). Нові архітектурі тенденції розвива архітектура Сантьяго Калатрава.

  • Собор і королівський палац Алькасар у Толедо
    Собор і королівський палац Алькасар у Толедо
  • Бургос, катедральний собор
    Бургос, катедральний собор
  • Палац Карла V
    Палац Карла V
  • Сантьяго Калатрава, Аудіторіум в Тенерифе
    Сантьяго Калатрава, Аудіторіум в Тенерифе

Живопис[ред. | ред. код]

Докладніше: Мадридська школа
Докладніше: Бодегонес і флорерос
Дієго Веласкес, невідома пані з віялом

В 19 столітті дослідник іспанської літератури зі США Джордж Тікнор назвав і розцінив іспанське 17 століття як «Золоту добу». Цю назву підхопили.

Але мистецтвознавці Іспанії пізніше розширили межі "Золотої доби". Відлік починають з 1492 р., коли Небріха оприлюднив підручник «Іспанська граматика», а завершують 1681 роком, коли помер Кальдерон. В «Золоту добу», таким чином включають іспанське Відродження та маньєризм, іспанське бароко та художників реальності.

Отже, «Золота доба» іспанської культури ніяк не збігається з календарними межами 17 століття, хоча саме тоді відбувся пік розвитку і іспанської літератури, і іспанського образотворчого мистецтва. А їх мистецькі здобутки отримали світове визнання. Серед відомих літературних імен Європи почесні місця посіли —

Світове визнання отримали і іспанські художники 16-17 ст. —

Ель Греко, Портрет Паравісіно.

Крізь руки іспанських можновладців текла річка золота та срібла, вивезеного з американських колоній. Цими коштами не тільки сплачували постійні війни в Америці та в Європі, але й підживлювали національну культуру. В Іспанії розгорнулося масове будівництво палаців, монастирів і соборів, замовлялись картини відомим художникам — національним та іноземним. Але консервативність управління та відсутність далекоглядності в політиці значно загальмували економічний та промисловий розвиток країни майже на 200 років. Коштовна річка золота та срібла осідала в розвинених державах Європи, де розпочав свій шлях первісний капіталізм — у Голландії та Фландрії, в Британії, Франції. Культурний пік іспанського мистецтва не збігався з економічним розвитком країни, яка слабшала і сповзла в політичну та економічну кризу. Покажчиками кризи стали і військові поразки Іспанії —

«Золота доба» в Іспанії завершилася без жодної значної фігури в політиці, літературі, мистецтві. Наприкінці 18 століття іспанське мистецтво частково реабілітував лише Франсіско Гоя.

Культурні впливи[ред. | ред. код]

Іспанська культура впливала на культуру інших країн. Персонажі роману Сервантеса «Дон Кіхот» стали надбанням багатьох європейських культур. Вони — герої багатьох картин художників і скульпторів Західної Європи та Латинської Америки.

Іспанську тематиру розробляли митці Франції, Росії, США, серед них

Француз Жорж Бізе написав оперу «Кармен» на іспанську тему, іспанські мотиви лунають в балеті «Дон Кіхот» Мінкуса. Багато російських і українських письменників, композиторів та поетів торкалися іспанської тематики.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Primera Cronica General. Estoria de España. Tomo I. — Madrid, Bailly-Bailliere e hijos, 1906, стр. 2
  2. ↑ Primera Cronica General. Estoria de España. Tomo I. — Madrid, Bailly-Bailliere e hijos, 1906, стр. 11
  3. ↑ Distribution of European Y-chromosome DNA (Y-DNA) haplogroups by country in percentage [Архівовано 8 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Eupedia.com. 2017-07.

Джерела[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Іспанські прислів'я
  • Енциклопедія «Народи та релігії світу». — М.,1998.
  • Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира. — т. 2, Москва
  • Т. Б. Алісова, Т. А. Репіна, М. А. Тарівердієва. Введення в романську філологію.
  • Іспанская поєзмя в русских переводах. — М.,1984.
  • История зарубежной литературы. Средневековье и Возрождение. — М., 1987.
  • Каптерева Т. П. «Искусство Испании». — М. 1989

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іспанці

Старий світ
Новий світ
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іспанці&oldid=40706702