Леопард колоколо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Колоколо
Lydekker - Colocolo.JPG
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Animalia
Тип: Chordata
Клас: Mammalia
Ряд: Carnivora
Родина: Felidae
Рід: Leopardus
Вид: L. colocolo
Біноміальна назва
Leopardus colocolo
(Molina, 1782)
Leopardus colocolo range map.png
Синоніми
Oncifelis colocolo
Lynchailurus colocolo
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Leopardus colocolo
EOL logo.svg EOL: 1053888
ITIS logo.svg ITIS: 726251
IUCN logo.svg МСОП: 15309
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 61406
Fossilworks: 224069

Леопард колоколо (лат. Leopardus colocolo) — невеликий південноамериканський плямисто-смугастий хижий ссавець із роду леопард (лат. Leopardus) родини котових (лат. Felidae). Назва ймовірно пов'язана з давнім арауканським героєм Колоколо[1]. Кішка мешкає на західних схилах Анд та півночі Чилі. Донедавна колоколо включав у себе наразі незалежні види пампаської (лат. Leopardus pajeros) та пантанальської кішки (лат. Leopardus braccatus). Деякі вчені все ще приписують ці два види до колоколо.

Таксономічні примітки[ред.ред. код]

В 1994 Гарсія Переа (ісп. Garcia Perea) припустив, що цей вид можна розділити на 3 окремих види: Lynchailurus colocolo, L. pajeros, та L. braccatus на основі морфологічних ознак. Однак генетичний аналіз підтримує існування популяційного поділу в цьому виді, але не на рівні видів (Johnson et al. 1999). Генетичний підрозділ (Уругвай та південна частина Бразилії; Болівія та північна частина Чилі, західна Аргентина і центральний Чилі: Johnson et al. 1999) дещо відрізняється від підрозділів, визнаних Гарсією Переєю на основі морфології (центральний Чилі; Анди від Еквадору і з півдня через Аргентину та Уругвай, Парагвай і Бразилію).

Крім того, в 2007 Коссіос (ісп. Cossios ) та Аньєрс (ісп. Angers) знайшли шість високо розбіжних клад у генетичному аналізі Андського населення (Перу, Болівія, Аргентина). Підвидоподібні та географічні підрозділи у цьому виді вимагають подальшого вивчення. Зона гібридизації між L. colocolo і L. tigrinus була знайдена шляхом генетичних аналізів зразків із центральної Бразилії (Johnson et al. 1999, Eizirik et al. 2007).[2]

Систематика[ред.ред. код]

Якщо розглядати Leopardus braccatus (пантанальська кішка) і Leopardus pajeros (пампаська кішка) окремими видами, Колоколо поділятиметься на два підвиди[3]:

  • L. c. colocolo: забарвлення червоно або темно-сіре з іржаво-коричневими смугами на боках і двома смугами на кожній щоці, корицева верхня сторона вух із чорними краями та кінчиками. Є 4–5 червонуватих кілець на хвості (зовнішні два темніші), темно-коричневі смуги на ногах, чорні плями на грудях, і білуватий низ із іржаво-вохровими смугами. Підвид мешкає в центральній частині Чилі в субтропічних, ксерофітних лісах на висотах до 1,800 метрів.
  • L. c. wolffsohni: подібний зовнішній вигляд, але боки мають великі, червоно-коричневі розеткоподібні плями з темнішими кордонами, верхня сторона вух чорна з сіруватою основою і невеликою сірою плямою. Є, як правило, 8 кілець на хвості (того ж кольору, що бокові плями), а також насичено темно-коричневі (майже чорні) смуги на ногах і плями / смуги на нижніх частинах тіла. Живе в північній частині Чилі в колючих чагарниках і парамо. Три особини були сфотографовані на висотах між 2,000 і 4,100 метрів.

Зовні колоколо відрізняється від пантанальської кішки більшим розміром, кольором волосяного покриву і малюнком на хутрі. Деякі пампаські кішки такого ж розміру, як колоколо; деякі підвиди пампаської кішки мають той же колір волосяного покриву і малюнок як колоколо з підвиду L. c. wolffsohni[4]

Генетика[ред.ред. код]

Генетичні дослідження показали, що філогенетична роду Leopardus відокремилася від лінії спільного предка 8 млн років тому. Найбільш близькі види L. jacobita й L. colocolo розділились трохи більше ніж 1.5 млн років тому[5].

Філогенетичне древо роду Leopardus

   Leopardus   


 Leopardus pardalis — Оцелот



 Leopardus wiedii — Маргай






 Leopardus colocolo — Колоколо



 Leopardus jacobita — Андська кішка





 Leopardus tigrinus — Онцила




 Leopardus guigna — Кодкод



 Leopardus geoffroyi — Леопард Жофруа







Ареал[ред.ред. код]

Мешкає на трав'янистих рівнинах Південної Америки (Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Еквадор, Парагвай, Перу, Уругвай), серед чагарників, рідколісся, й зрідка у заплавах бразильських пантанал і в напівпосушливих холодних пустелях Патагонії. Зустрічається у високогірних районах Анд, хоча вид був записаний на висотах більш ніж 5,000 м (Nowell & Jackson 1996), більшість записів стосуються більш низьких висот (в середньому 3,567 м, в порівнянні з 4,236 для андської кішки (Perovic et al. , 2003).[2]

В 2016 році вперше колоколо було виявлено в пустелі Сечура[6].

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Довжина голови й тіла: 42–79 см, довжина хвоста: 22–33 см, вага: 3—3.7 кг[7]. Висота в плечах 300–350 мм. Забарвлення від жовтувато-білого й сірувато-жовтого до коричневого, сіро-коричневого, сріблясто-сірого й світло-сірого. Поперечні жовті чи коричневі смуги присутні на спині та боках. Дві смужки йдуть від очей по щоках і зустрічаються під горлом. Колір, малюнок і текстура шерсті значно змінюється протягом широкого діапазону проживання колоколо. Хутро довге. Хвіст пухнастий. Мордочка широка. Вуха загострені[8].

Життя[ред.ред. код]

Замальовка Вільяма Жардіна 1846

Поведінка[ред.ред. код]

Колоколо — перш за все нічні мисливці, але їх нерідко зустрічали під час полювання і в денний час. Кішка в основному наземна тварина, але при потребі може залізти на дерево[8]. Вокальний репертуар подібний до репертуару інших малих котячих, і включає шипіння, фиркання, нявкання, булькання і муркотіння[1]. Довге хутро на спині, яке може бути до семи сантиметрів у довжину, стоїть прямо, коли кішка нервує або налякана, створюючи видимість що вона набагато більша, ніж насправді[7].

Живлення[ред.ред. код]

Колоколо полює на малих ссавців, таких як кавієві та віскаші, птахів (наприклад, схованохвости), а також на ящірок і великих комах.

Життєвий цикл[ред.ред. код]

Кішка народжує від одного до трьох кошенят. Дітонародження, що відбувались в неволі не показали жодної вказівки на сезонний пік народження. Народжене в зоопарку Цинциннаті маля важило 132 грами.[1] Середня тривалість життя становить дев'ять років, але деякі особини прожили більше 16 років[7][9][7].

Загрози та охорона[ред.ред. код]

Втрата середовища проживання (перетворення в сільськогосподарські орні землі) і деградація (шляхом випасу худоби) вважається серйозною загрозою для цього виду у більшій частині ареалу. Загрозою також є вбивство для захисту птахівництва і полювання для традиційних культурних цілей у високих Андах. Є втрати L. colocolo на дорогах[2].

Не дивлячись на факт, що шкури колоколо не мають жодного комерційного значення, значне число шкур, як відомо, було присутнє в обороті міжнародної торгівлі хутром. Між 1976 і 1979 7,8239 зразків на суму $1,8 мільйона, як повідомлялось, експортували з Буенос-Айреса, Аргентина. Число шкур в торгівлі різко зменшилося у 1980-х, скоротившись до 361 в 1983 і до нуля в 1984. Це різке зниження збігається з підсиленням законодавства, що забороняє полювання, торгівлю, і комерційний експорт в Аргентині.[1].

До Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) колоколо занесений як вид, що близький до загрозливого стану, тому що майбутні зниження чисельності популяцій в результаті перетворення середовища існування можуть призвести до його кваліфікації як вразливого виду. Вид включений в Додаток II СІТЕС. Вид охороняється національним законодавством на більшій частині свого ареалу. Полюванням заборонене в Аргентині, Болівії, Чилі та Парагваю, правила полювання встановлені в Перу. Живе в багатьох захищених територіях (13 в Аргентині, Pereira et al. 2002)[2].

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в г Melvin E. Sunquist, Fiona Sunquist Wild cats of the world. — University of Chicago Press, 2002. — С. 201—204. — ISBN 0226779998. (англ.)
  2. а б в г Pereira, J., Lucherini, M., de Oliveira, T., Eizirik, E., Acosta, G. & Leite-Pitman, R. 2008. Leopardus colocolo. In: IUCN 2013 (англ.)
  3. Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed) (англ.)
  4. Garcia-Perea, R. (1994). The pampas cat group (Genus Lynchailurus Severertzov 1858) (Carnivora: Felidae), A systematic and biogeographic review. American Museum Novitates 3096: 1–35. PDF (англ.)
  5. Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats — Scientific American. 08/2007; 297(1):68–75 PDF (англ.)
  6. Garcia-Olaechea, A. and Hurtado, C. M. 2016. Pampas Cat conservation in northwestern Peru. Small Wild Cat Conservation News 2: 18.
  7. а б в г ARKive
  8. а б Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 251. — ISBN 0801880327.
  9. Sunquist, Mel; Sunquist, Fiona (2002). Wild cats of the World. Chicago: University of Chicago Press. с. 201–204. ISBN 0-226-77999-8.