Леопольд фон Бух

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леопольд фон Бух
нім. Christian Leopold Freiherr von Buch
Народився 26 квітня 1774 або 25 квітня 1774
Ангермюнде, Уккермарк, Бранденбург, Священна Римська імперія
Помер 4 березня 1853(1853-03-04)
Берлін, Королівство Пруссія
Країна  Королівство Пруссія
Національність німець
Діяльність ентомолог, геолог, палеонтолог, вулканолог, мінералог, ботанік
Alma mater Фрайберзька гірнича академія
Галузь геологія, ентомологія, палеонтологія, вулканологія, мінералогія, стратиграфія, географія
Науковий керівник Авраам Готліб Вернер
Членство Лондонське королівське товариство
Леопольдина
Шведська королівська академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Баварська академія наук
Російська академія наук
Прусська академія наук
Французька академія наук
Іспанська королівська академія точних, фізичних і природничих наук[1]
Туринська академія наук[2]
Нагороди
Орден Pour le Mérite в галузі мистецтв і науки

Член Американської академії мистецтв і наук[d]

іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (15 травня 1828)

медаль Волластона (1842)


CMNS: Леопольд фон Бух у Вікісховищі

Леопольд фон Бух (нім. Christian Leopold Freiherr von Buch; 26 квітня 1774 або 25 квітня 17744 березня 1853) — німецький геолог.

Член Прусської академії наук (1806),[3] іноземний член Лондонського королівського товариства (1828), Паризької академії наук (1840; кореспондент з 1815),[4] іноземний почесний член Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук (1832).

Біографія

[ред. | ред. код]

Леопольд фон Бух народився 26 квітня 1774 або 25 квітня 1774 року в Брандернбурзі. Бух був родом зі старого дворянського роду з Укермарка. Він навчався разом з Александром фон Гумбольдтом в гірничій академії Фрайберга у Авраама Готлоба Вернера, засновника геології в Німеччині. Як учень Вернера він був спочатку прихильником нептунізму, пізніше, однак, поміняв своє уявлення і став плутоністом. Бух об'їхав далекі частини Європи і вважається одним з перших польових геологів.

Спочатку він вивчав феномен вулканізму, пізніше він звернувся до дослідження скам'янілостей. Він ввів поняття керівні копалини і вважається одним із засновників стратиграфії. Його опубліковане в 1839 році наукове визначення системи гірських порід юрського періоду вважається однією з його найзначніших заслуг. У 1826 році він опублікував першу повну геологічну карту Німеччини. Його геологічний опис долини «Caldera de Taburiente» на острові Ла-Пальма архіпелагу Канарських островах ввело поняття кальдера як провалилася вершина вулкана в геології.

Геодинамічна теорія утворення гір

[ред. | ред. код]

Вивчення Канарських островів привело Буха до пропозиції гіпотези утворення гірського рельєфу Землі. Кальдери вулканів дослідник вважав елементом рельєфу, який утворився «в результаті підняття» локальних ділянок земної поверхні під дією ендогенних процесів. Часто зустрічається в вулканічних районах рельєф, коли у великій кальдері знаходиться кратер вулкана, Бух обгрунтовував наступним чином: кальдера - це «кратер або долина підняття», вулканічний конус всередині кальдери - це «конус виверження». Таким чином, дослідник не відносив кальдери по генезу до елементу рельєфу, створеного спочатку вулканічними процесами і отримали потім зовнішній вигляд в результаті обвалення вулканічного конуса.

Гіпотеза Буха отримала у сучасників широку популярність; геологи і географи розділилися на прихильників і противників поглядів авторитетного німецького геолога на проблему процесів вулканізму і горотворення.

Александер фон Гумбольдт співчутливо поставився до нової теорії, а швейцарський геолог Бернгард Штудер став енергійно пропагувати погляди Буха в Європі.

У російських наукових колах прихильником цієї «гіпотези горотворення» був геолог і географ Григорій Щуровський. Військовий геодезист і географ Юзеф Ходзько на основі «теорії Буха» запропонував у 1864 власну гіпотезу утворення гір Кавказу.[5]

У науковому світі розгорнулася широка дискусія. Опоненти Буха дуже скоро вказали на його помилку в питанні походження кальдер, вказавши на те, що шарувата геологічна будова явно вказує на їх вулканічне, а не «динамічне» походження. Однак, досить довгий час-аж до 80-х років 19 століття-частина наукової спільноти продовжувала розділяти погляди Буха.[6]

Одним з чудових наслідків цієї помилкової теорії було те, що поряд з іншими нечисленними дослідниками Леопольд Бух сміливо вказав на ймовірність походження рельєфу в результаті динамічних горотворних процесів, що дуже пожвавило теоретичні дискусії і стимулювало польові геологічні та геоморфологічні дослідження в цьому напрямку.[7]

Портрет в очах сучасника

[ред. | ред. код]

Александер фон Гумбольдт приїхав до Зальцбурга, де зустрів Леопольда, його колишнього університетського товариша. «Зустріч з ним була невимовною радістю — писав Гумбольдт Фрайеслеблану — це дивовижна, неповторна, геніальна людина, якій вдається робити масу тонких наукових спостережень. Своїми звичками він, правда, справляє враження дивака, звалився з місяця... я намагався виводити його на люди, але нічого путнього з цього не виходило. Прийшовши в гості, він зазвичай начіпляв на ніс окуляри, забивався в дальній кут і починав пильно вивчати тріщини на глазурованих плитакх печі — це його улюблене заняття, або ж, крадучи уздовж стін, як їжак, приймався уважно розглядати підвіконня і карнизи. Людина вона неймовірно цікава і приємна — справжнє джерело знань, з яких я теж сподіваюся отримати чимало користі».[8]

Нагороди

[ред. | ред. код]
Статуя Леопольда фон Буха, скульптор: Ріхард Оман

31 травня 1842 фон Буху та іншим був вперше вручений орден «Pour le Mérite за науку і мистецтво».

У тому ж році удостоєний Медалі Волластона — вищої нагороди Геологічного товариства Лондона.

Пам'ять

[ред. | ред. код]

На честь Леопольда фон Буха були названі:

  • Бух (місячний кратер)
  • Вулиці в різних містах
  • Види рослин, наприклад, (Lavandula buchii) з Канарських островів.

Російський геолог і географ XIX століття Григорій Щуровський в 1862 присвятив німецькому колезі і сучаснику грунтовну статтю «Леопольд фон Бух».

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Автор понад 30 наукових праць, серед них:

  • Buch L. Versuch einer mineralogischen Beschreibung von Landeck. Breslau: Hirschberg und Lissa, 1797. 52 S.
  • Buch L. Physicalische Beschreibung der Canarischen Inseln. Berlin: Akad. Wis. Berlin, 1825. 407 S.
  • Buch L. Über den Jura in Deutschland // Abh. phyisic. Kl. k. Preußischen Akad. Wis. 1837. S. 48-135. Idem. Berlin: Akad. wis., 1839. 87 S.
  • Buch L. Beiträge zur Bestimmung der Gebirgsformationen in Russland. Berlin: G. Reimer, 1840. 128 S.; Переклад Д. І. Соколов. Бух Л. Про гірських формаціях Росії // Гірський журнал. 1840. Ч. 4. № 11. С. 154—203.
  • Buch L. Über Granit und Gneuss vorzüglich in Hinsicht der äusseren Form, mit welcher diese Gebirgsarten auf der Erdfläche erscheinen // Abh. phyisic. Kl. k. Preußischen Akad.

Wis. 1842. S. 57-77; Переклад. Бух Л. Про граніт і гнейс, переважно щодо форми, властивої цим породам на поверхні Землі // Гірський журнал. 1851. Кн. 2. С. 169—208.

  • Buch L. Gedächtnis-Rede gehalten am 6. April 1853 in der Versammlung der deutschen geologischen Gesellschaft von dem stellvertretenden Vorsitzenden. Berlin, 1853. 11 S.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://www.rac.es/2/2_ficha.php?id=472
  2. www.accademiadellescienze.it
  3. Christian Leopold Freiherr von Buch [Архівовано 22 листопада 2021 у Wayback Machine.](нім.)
  4. Les membres du passé dont le nom commence par B [Архівовано 13 квітня 2021 у Wayback Machine.](фр.)
  5. Гончаров А.В. Проблемы геоморфологии Кавказа в научном наследии И.И. Ходзько // Жизнь и деятельность геодезиста и географа генерал-лейтенанта Иосифа Ивановича Ходзько. 1800 - 1881. Материалы Международной научной конференции 21 декабря 2000 года, Минск. - Минск: Оргстрой, 2001. - isbn отсутствует - С. 93-109
  6. Тихомиров В.В.и Хаин В.Е. Краткий очерк истории геологии. - Москва, 1956. - isbn отсутствует - С. 63
  7. Щуровский Г.Е. Леопольд фон Бух // Магазин землеведения и путешествий. 1854. Том III. С. 455-508
  8. Verlag der Nation Berlin, 1955, 1980 г. Оформление и перевод на русский язык. Издательство «Молодая гвардия», 1985 г.

Література

[ред. | ред. код]
  • Wilhelm von Gümbel. Buch, Leopold von // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1876, Band 3, S. 464–475.
  • Walter Nissen, Christina Prauss, Siegfried Schütz: Göttinger Gedenktafeln. Ein biografischer Wegweiser. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2002, S. 41–42.
  • Werner Quenstedt. Buch, Christian Leopold von. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1955, Band 2, S. 697 (Digitalisat).
  • Lothar Riedel: Journal einer Reise nach Seiffen im obern Erzgebirge. In: Sächsische Heimatblätter. Heft 6/1986. S. 258–261. (auszugsweise Wiedergabe eines Exkursionsberichtes von Leopold von Buch aus dem Jahr 1792)
  • Rudolf von Carnall: Leopold von Buch. Gedaechtniss-Rede, gehalten am 6. April 1853 in der Versammlung der deutschen Geologischen Gesellschaft von dem stellvertretenden Vorsitzenden, mit einem Bildnis des Verewigten. Berlin (gedruckt für die Mitglieder der Gesellschaft) 11 S.
  • Heinz-Gerd Röhling, Friedrich-Wilhelm Wellmer, Thomas Kaemmel: "Die 13 Gründungsväter – eine „pluripotente Gruppe“. Zur Bildung der Deutschen Geologischen Gesellschaft im Revolutionsjahr 1848", Zeitschrift der Deutschen Gesellschaft für Geowissenschaften 170(1):1-25 DOI: 10.1127/zdgg/2019/0188

Посилання

[ред. | ред. код]