Лермонтов Михайло Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Юрійович Лермонтов
Михаил Юрьевич Лермонтов
Михайло Лермонтов, 1837 рік

Михайло Лермонтов, 1837 рік
Псевдоніми, криптоніми —въ, Ламвер, Гр. Диарбекир і Lerma
Народження 3 (15) жовтня 1814(1814-10-15)
  Москва,
Російська імперія
Смерть 15 (27) липня 1841(1841-07-27) (26 років)
  П'ятигорськ,
Російська імперія

Дуель[1]
Поховання
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Alma mater Миколаївське кавалерійське училище[d] і Московський університет благодійний пансіон[d]
Мова творів російська мова[2]
Рід діяльності поет, прозаїк, драматург
Роки активності: 1828
Жанр вірш і поема
Magnum opus: Герой нашого часу
Рід Q4259281?
Батько Yuri Petrovich Lermontov[d][3]
Мати Mary Arsenyev[d][3]
Дружина
Автограф: Mikhail Lermontov Signature.svg
S: Роботи у Вікіджерелах
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Лермонтов Михайло Юрійович на Вікісховищі

Миха́йло Ю́рійович Ле́рмонтов (рос. Михаи́л Ю́рьевич Ле́рмонтов); 3 [15] жовтня 1814(18141015), Москва — 15 [27] липня 1841, П'ятигорськ) — росiйський поет, прозаїк, драматург.

П'ятигорськ, місце дуелі Лермонтова.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство Михайла[ред.ред. код]

Рід Лермонтова походив із Шотландії і сходив Томаса Лермонта. У 1613 році один з представників цього роду, поручик польської армії Георг (Джордж) Лермонт (близько 1596-1633 або 1634), був узятий в полон військами князя Дмитра Пожарського при капітуляції польсько-литовського гарнізону фортеці Біла і в числі інших так званих Бєльських німців надійшов на службу до царя Михайла Федоровича. Він перейшов у православ'я під ім'ям Юрія Андрійовича, родоначальника російського дворянського прізвища Лермонтова. У чині ротмістра російського рейтарского ладу, він загинув при облозі Смоленська. Британська компанія Oxford Ancestors провела роботу по перевірці даної версії походження Лермонтова за допомогою аналізу ДНК. Однак виявити спорідненість між сучасними британськими Лермонтовими і нащадками Михайла Лермонтова не вдалося.

 Своєму передбачуваному шотландському корінню Лермонтов присвятив вірш «Бажання». В юності Лермонтов асоціював своє прізвище з іспанським державним діячем початку XVII століття Франсиском Лермітом, ці фантазії відбилися в написаному поетом уявному портреті Лерми, а також драмі «Іспанці».

Народився М. Ю. Лермонтов 3 жовтня 1814 року в Москві в будинку поблизу Червоних воріт. Батько, Юрій Петрович, відставний піхотний капітан зі збіднілої дворянської сім'ї; мати, Марія Михайлівна, уроджена Арсеньєва (з роду Столипіних). За однією зі спірних і непідтверджених теорій у батьківській родині вважалося, що походить вона від шотландських Лермонтів, один з яких влаштувався в Росії на початку 17 століття, в царювання Михайла Романова. Проте це не було ні доведено, ні спростовано, і таким чином залишається легендою.

У 1815 р. молода сім'я жила в селі Тархани Пензенської губернії, в маєтку бабусі майбутнього поета О. Арсеньєвої. Тут пройшли дитячі роки поета. Він рано втратив матір (померла в 1817 р., у віці 21 року) і виріс в розлуці з батьком. Бабуся робила все для єдиного, обожнюваного онука, не жаліючи грошей на вчителів і гувернерів. Він отримав прекрасну домашню освіту: з дитинства вільно володів французькою і німецькою мовами, добре малював і ліпив, навчався музиці (грав на флейті, фортепіано і скрипці).

Побоюючись за здоров'я хворобливого внука, бабуся здійснювала втомливі подорожі на Кавказ (1818, 1820, 1825 рр.) для лікування мінеральними водами. Враження від цих поїздок залишилися у Лермонтова в пам'яті на все життя (згодом вони знайдуть своє відображення в ранній творчості поета — «Кавказ», 1830; «Сині гори Кавказу, вітаю вас!», 1832).

Навчання у Москві і початок літературної діяльності[ред.ред. код]

У 1827 р. бабуся привезла онука у Москву, щоб продовжити його освіту. 1 вересня 1828 року Лермонтова зарахували півпансіонером до Московського університетського благородного пансіону, одного з найкращих навчальних закладів Росії. Він отримує гуманітарну освіту, яку доповнює самостійним читанням.

У пансіоні в 1828 році Михайло Лермонтов пише вірші, що й прийнято вважати початком його літературної діяльності.

Восени 1830 р. М. Ю. Лермонтов вступає до Московського університету на етично-політичне відділення. Незадоволення Лермонтова лекціями професорів і невдоволення професорів нечемними відповідями і приріканнями студента, що вважалося недозволеною зухвалістю, призвели до того, що він подав заяву про звільнення і залишив університет у 1832 р.

Петербурзький період життя[ред.ред. код]

Однак треба було продовжувати освіту, і Лермонтов розраховував зробити це в Петербурзькому університеті, але йому довелося б почати з першого курсу, оскільки час навчання в московському університеті йому як звільненому не зараховувався. Він не захотів втрачати два роки і круто змінив плани.

4 листопада 1832 року він вступив у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Два роки, проведені в обстановці казармової муштри, були, з його слів, «страшними». Але і в цих умовах Лермонтов потай продовжує писати, хоч його творчість переживає період спаду.

Після закінчення Школи у 1834 Лермонтов підвищений з юнкерів в корнети лейб-гвардії Гусарського полку, що стояв в Царському Селі. Однак більшу частину життя Лермонтов проводить в Петербурзі, уперше відчувши себе вільним. Його спостереження за життям світського суспільства лягли в основу драми «Маскарад» (1835), яку він задумував так: «Комедія, на зразок „Горя від розуму“, різка критика на сучасні порядки». Пересвідчившись, що «Маскарад» не протягти крізь театральну цензуру, повертається до прози: починає роман — «Княгиня Ліговська», в якому уперше з'являється ім'я Печоріна. Автобіографічні моменти роману пов'язані з Варєнькою Лопухіною, глибоке почуття до якої все життя не залишало поета. Звістка про загибель О. Пушкіна приголомшила Лермонтова і наступного дня він пише вірш «На смерть поета», а за тиждень — заключні 16 рядків цього вірша, який відразу зробив його відомим, переписувався і завчався напам'ять. 3 березня 1837 року поет був заарештований у справі «про недозволені вірші». Сидячи під арештом, пише кілька віршів: «В'язень», «Сусід», «Молитва», «Бажання». Прекрасні витвори мистецтва.


Пейзаж Лермонтова «Тифліс», 1837 рык

Лермонтов був переведений з гвардії до Нижньогородського драгунського полку і 1 квітня відправився з Петербурга на Кавказ. Прямуючи в своє перше заслання, він на місяць затримався в Москві, яка готувалася до великого торжества — 25-річчя Бородінської битви. Поет переробляє Кавказ, свій юнацький вірш «Поле Бородіно», і з'являється твір «Бородіно», опублікований в «Сучасникові» 1837 року.

Під час кавказького заслання він познайомився з декабристами, які також відбували тут заслання, а з поетом А. Одоєвським навіть подружився. Майже все, що створив Лермонтов в період між двома засланнями, так чи інакше пов'язано з Кавказом. Кавказькі теми і образи знайшли широке відображення в його творчості: в ліриці і в поемах, романові «Герой нашого часу» (1838). Вони знайшли відбиток і в численних замальовках і картинах Лермонтова, обдарованого живописця.

У січні 1838 року Михайло Лермонтов приїжджає в Петербург, оскільки турботи бабусі і клопотання В. Жуковського увінчалися успіхом, і поет був переведений до Гродненського полку, розташованого неподалік Новгорода. Близько місяця прожив поет у Петербурзі, щодня буваючи в театрі, був також у Жуковського, якому віддав поему «Тамбовська казначейша», незабаром опубліковану в «Сучасникові». Внаслідок подальшого клопотання Лермонтов був переведений до свого колишнього гусарського полку, що стояв в Царському Селі. Тоді ж з'явилася без імені автора, не пропущена цензурою, «Пісня про царя Івана Васильовича…»

До початку 1839 року Лермонтов зближується з редакцією «Вітчизняних записок», що видавалися А. Краєвським, і поступово входить в середовище петербурзьких літераторів. Відвідує поетичні вечори, зустрічається з Куковським, Тургенєвим, Бєлінським. У прогресивних колах в ньому бачать надію російської літератури. «В Росії з'явилося нове могутнє обдарування — Лермонтов», — оголошує Бєлінський.

16 лютого 1840 року в будинку графині Лаваль в розпал балу наче ненароком спалахнула сварка Лермонтова із сином французького посла де Барантом — Ернестом. Молодому французові повідомили епіграму Лермонтова, написану ще в юнкерській школі за адресою абсолютно іншої особи, і запевнили, що поет образив в цьому чотиривірші саме його, та ще нібито погано відгукувався про нього в розмові з однією жінкою. На балу Барант підійшов до Лермонтова і зажадав від нього пояснень. Дуель відбулася 18 лютого рано вранці на Парголовской дорозі, за Чорною річкою, недалеко від того місця, де Пушкін стрілявся з Дантесом. Дуель закінчилася безкровно: одна шпага переламалася, перейшли на пістолети, і Барант, хоча і цілився, промахнувся, а Лермонтов вже після цього розрядив пістолет, вистріливши в сторону. Противники помирилися і роз'їхалися.

Пам'ятник на місці дуелі М. Ю. Лермонтова

У березні 1840 року за дуель з сином французького посла Е. де Барантом Лермонтова було переведено в піхотний полк і відправлено до регулярної армії на Кавказ. Він бере участь у військових діях, «виконуючи покладене на нього доручення з відмінною мужністю і холоднокровністю».

На початку лютого 1841 року, отримавши двомісячну відпустку, Лермонтов приїжджає в Петербург, сподіваючись отримати відставку і залишитися в столиці. Але і в цьому йому відмовлено, як і в нагороді за сміливі дії в боях на Кавказі.

Більше того, йому наказано протягом 48 годин покинути столицю і слідувати в свій полк на Кавказ. Він прибуває в П'ятигорськ і отримує дозвіл затриматися для лікування мінеральними водами. У записнику Лермонтов запише свої останні вірші: «Суперечка», «Сон», «Круча», «Тамара», «Листок», «Побачення», «Пророк», «Вийду один я на дорогу» та інші.

Тут він зустрічає своїх старих приятелів, в числі яких і його товариш по Школі юнкерів, Н. Мартинов. На одному з вечорів у будинку Верзіліних, де збиралася молодь, ображений черговим ущипливим жартом Лермонтова, Мартинов викликає його на дуель. Дуель відбулася 15 липня 1841. Поет був убитий. Тіло Лермонтова було поховане на П'ятигорському кладовищі. Пізніше на прохання бабусі труну з прахом поета перевезли в Тархани і поховали в родинному склепі.

Творчість[ред.ред. код]

18301831 рр. — вершинний етап юнацької творчості Лермонтова. Він працює надзвичайно інтенсивно: за два роки перепробував практично всі віршовані жанри: елегія, романс, пісня, присвячення, послання і т. д. Поет напружено вдивляється в своє внутрішнє життя, намагаючись виразити словом невимовні душевні рухи. Він торкається і загальних питань буття, і етичного життя особистості. Драма «Дивна людина» — свого роду фокус автобіографічних мотивів його лірики цього періоду.

Лермонтов і Україна[ред.ред. код]

«Лермонтовська хата» на Тамані.

На території, що належить до сучасної України, Лермонтову ніколи не довелося побувати. Але Україна зайняла значне місце у його житті. Під час своїх подорожей по Кавказу Лермонтов декілька разів побував на Кубані, яка в ті часи входила до складу української етнічної території. Короткочасне перебування осінню 1837 р. в чорноморській станиці на Тамані, життя в хаті місцевого козака Мисника, знайшло відображення в оповіданні Лермонтова «Тамань», яке стало частиною роману «Герой нашого часу». В цьому оповіданні Лермонтов, як міг, спробував відобразити як побут, так і мову місцевих українців.

Повагою до України та її народу сповнені рядки поезії Лермонтова, що присвячені княгині Марії Щербатовій, яка походила з України, та мала у дівоцтві прізвище Штерич. Імпульсом до написання цього вірша, у якому Україна називається «сумною вітчизною», якій доводиться «гордо переносити» ярмо імперського поневолення, як вважається, стала поява в журналі «Отечественные записки» поезії Євгена Гребінки «Признання», у якій Україна зображується в алегоричному вигляді жінки[4].

«

На пута суворі,
На гомін привабливий бала
Степи неозорі
Украйни вона проміняла.

Та півдня палкого
Собі залишила приміту
Серед крижаного,
Серед невблаганного світу...

I, молячись щиро
За прикладом рідного краю,
Незайману віру
У серці дитячім плекає.

Як люд її рідний,
Не жде від чужинця опори;
Безмовно і гідно
Терпить і знущання, і горе.

На погляд зухвалий
Не займеться враз потаємно;
Звикає помалу,
Зате й не розлюбить даремно[5].

 »
Оригінальний текст (рос.)

На светские цепи,
На блеск утомительный бала
Цветущие степи
Украйны она променяла,

Но юга родного
На ней сохранилась примета
Среди ледяного,
Среди беспощадного света...

И следуя строго
Печальной отчизны примеру,
В надежду на Бога
Хранит она детскую веру;

Как племя родное,
У чуждых опоры не просит
И в гордом покое
Насмешку и зло переносит;

От дерзкого взора
В ней страсти не вспыхнут пожаром,
Полюбит не скоро,
Зато не разлюбит уж даром[6].

Слід додати, що перу Лермонтова належить поезія «Вид гір із степів Козлова», що є вільним перекладом однойменного вірша Адама Міцкевича, а деякі поезії Лермонтова та рецензії на них, під час переслідувань поета царською владою, публікувалися в одеських виданнях «Одеський альманах на 1840 рік» та «Одеський вісник»[7].

Праці[ред.ред. код]

Українські переклади[ред.ред. код]

Українською мовою Лермонтова перекладав Кундзіч Олексій Леонардович.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дм. Абрамович Лермонтов, Михаил Юрьевич // Русский биографический словарь / под ред. Н. Д. Чечулин, М. Г. КурдюмовСанкт-Петербург: 1914. — Т. 10. — С. 265–315.
  2. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb119125734
  3. а б (not translated to uk) Лермонтов // Краткая литературная энциклопедия Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 4. — С. 143–154.
  4. И. С. Чистова. Комментарии. // М. Ю. Лермонтов. Сочинения. Т. 1, стр. 685. М, 1988. (рос.)
  5. На пута суворі... (переклад Миколи Зерова).
  6. Стихотворения 1837-1841 гг. // М. Ю. Лермонтов. Сочинения. Т. 1, стр. 186-187. М, 1988. (рос.)
  7. И. С. Чистова. Хронологическая канва жизни и творчества М. Ю. Лермонтова. // М. Ю. Лермонтов. Сочинения. Т. 2, стр. 670, 671. М, 1990. (рос.)