Лесбійство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лесбі́йство (англ. Lesbianism) — жіноча гомосексуальність як орієнтація, ідентичність, сексуальна чи романтична поведінка (залежно від контексту). Гомосексуалок називають лесбія́нками або лесбі́йками (англ. lesbian, також англ. gay woman), а їх стосунки — сапфічними (sapphic). Термін походить від назви грецького острова Лесбос, де давньогрецька поетка Сапфо оспівувала романтичні взаємини між жінками.

Історія лесбійства є уривчастою та замовчуваною внаслідок лесбійського стирання, хоча відносини та секс між жінками існують від початку людства і спостерігаються навіть у тваринному світі (між самицями). Переслідувані від часів полювання на відьом і в Третьому рейху, хибно потрактовані раніше сексологами та психоаналітиками як відхилення у рамках жіночої сексуальності, лесбійки почасти й досі є незахищеною групою високого ризику захворювань через гетероцентризм у медичній системі, а лесбофобія та сексизм зумовлюють дискримінацію та невидимість лесбійок, часом навіть у ЛГБТ-спільноті.

Лесбійська історія[ред. | ред. код]

Плутарх писав про лесбійські стосунки в стародавній Спарті: «вони надають таке велике значення любові, що дівчата стають еротичними партнерками жінок з благородних сімей»[1]. У поезії та літературі Стародавнього Китаю є згадки про лесбійські стосунки, хоча в описах відсутні подробиці, наявні в текстах про чоловічу гомосексуальність. На базі дослідження еротичних поем, якими обмінювалися японки Періоду Хейан, антропологиня Ліза Далбі (англ. Liza Dalby) висновує, що лесбійські взаємини були звичайні та соціально прийнятні в цій культурі. Літературні джерела згадують про сексуальні стосунки між одалісками гаремів, хоча іноді за це належало покарання.

Дискримінація та переслідування лесбійок[ред. | ред. код]

Докладніше: Лесбофобія

Частина населення Лесбосу досі вважає використання термінів «лесбійка», «лесбійський» для позначення гомосексуальних жінок образливим для населення острова.[2]

Патологізація в сексології та психоаналізі[ред. | ред. код]

Нашивка чорного трикутника у нацистських концтаборах позначала «асоціальних» осіб: серед них лесбійки, проституйовані жінки та жінки, які не бажали мати дітей

До зміни під впливом сексології наприкінці 19 ст. жіноча гомосексуальність залишалася практично непоміченою у порівнянні з чоловічою, яка заборонялася законом і через це обговорювалася в пресі. Після робіт сексологів Карла Ульріхса, фон Крафт-Ебінга, Гевлока Елліса, Едуарда Карпентера та Магнуса Гіршфельда концепція жіночої гомосексуальності стала більш відомою.

Тільки-но жіноча гомосексуальність стала предметом обговорення, її описали як захворювання. У «Трьох статтях про теорію сексуальності» Фрейд називав жіночу гомосексуальність «інверсією», її суб'єктів «інвертами» та характеризував жінок-інверток як таких, що мають чоловічі характеристики. Фрейд скористався ідеєю Магнуса Гіршфельда про «третє поле» і визнав, що у своїй практиці не зустрічався з такими «ненормальними» пацієнтками, але проте вважав, що лесбійська поведінка викликана психологічними, а не біологічними причинами.

Поєднання сексології та психоаналізу дуже вплинуло на загальний тон лесбійської культури. Яскравим прикладом є роман Редкліфф Голл «Колодязь самотності» (1928), в якому згадані ці сексологи та термін «інверт». Пізніше термін вийшов із загального вживання. Фрейдистська інтерпретація лесбійської поведінки нині заперечується психіатричною спільнотою та більшістю вчених.

Знищення лесбійок нацистами[ред. | ред. код]

Каральна психіатрія СРСР[ред. | ред. код]

Існування любові між жінками в СРСР публічно не обговорювалося, вважалося психічним захворюванням, яке спочатку (у 20-ті) не призводило до примусової госпіталізації та психіатричного лікування, проте пізніше лесбійок стали «лікувати», що було схоже на жорстокі тортури, оскільки застосовувався цілий спектр засобів, що руйнують особистість. Звільнившись з місць «лікування», жінка втрачала не тільки здоров'я, а і взагалі будь-яку надію на облаштування покаліченого життя. Наукові установи досліджували лесбійок з чіткою метою — довести їх ненормальність. Адже в СРСР лесбійок не могло бути, оскільки «здоровий базис» формував «здорове» суспільство без відхилень від «соціалістичного» стандарту. Лише в період перебудови в пресі з'явилися уривчасті повідомлення про лесбійок. Їхнє становище було не кращим за становище геїв, яких ув'язнювали. І хоча лесбійські стосунки не регламентувалися карним кодексом, а партнерські стосунки між жінками розцінювалися як дружба і викликали порівняно менше пліток, молодій жінці, що усвідомлювала свою відмінність, знайти подругу було складніше, ніж геєві знайти друга. Публічне ставлення до лесбійок мало відрізнялося від ставлення до геїв: лесбійок висміювали, переслідували, виключали з університетів, звільняли з роботи, застосовували до них примусове психіатричне лікування, позбавляли права опіки над дитиною[3].

Лесбійська культура[ред. | ред. код]

«І визволи нас від чоловічого, нехай так» (Martin van Maële, 1905)

Лесбійство і мистецтво[ред. | ред. код]

У ХХ ст. лесбійки, зокрема, Гертруда Стайн та Барбара Хаммер, були помітними діячками в авангардистському русі США, а Леонтина Саган в німецькому передвоєнному кіно. Книга віршів у прозі «Пісні Білітіс» П'єра Луї вплинула на зображення лесбійства в культурі з 1890-х. Перша культурна та громадська організація лесбійок в США називалася «Доньки Білітіс».

Лесбійство і фемінізм[ред. | ред. код]

Також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bryn Mawr Classical Review 1999.05.01
  2. Court rules lesbian are not just from Lesbos reuters.com (англ.)
  3. Kon I. Coming out into Chaos in: Kon I. (ed.) The Sexual Revolution in Russia: From the Age of the Czars to Today, New York: Free Press, 1995, р. 251.

Література[ред. | ред. код]

  • Gilbert H. Herdt. Same Sex, Different Cultures: Gays and Lesbians Across Cultures. Westview Press Inc (1998). ISBN 978-0-8133-3164-5

Посилання[ред. | ред. код]