Лесь Курбас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Курбас.
Лесь Курбас
Олександр-Зенон Курбас.jpg
Ім'я при народженні Олександр-Зенон Степанович Курбас
Народився 25 лютого 1887(1887-02-25)
Самбір, Самбірський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (50 років)
Сандармох, Q4366357?, Медвеж'єгорський районd, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
Поховання Сандармох
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина → <Flag of the Ukrainian State.svg УНР → СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність український режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач, теоретик театру
Відомий завдяки створення театру «Березіль»
Alma mater Львівський університет
Віденський університет
Знання мов українська
Заклад Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка
Батько Степан Курбас
Мати Ванда Курбас
У шлюбі з Чистякова Валентина Миколаївна
Нагороди Народний артист УРСР

Лесь Ку́рбас (повне ім'я — Олександр-Зенон Степанович Курбас; 25 лютого 1887, Самбір — 3 листопада 1937, Сандармох, Карельська АРСР) — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР (1925).[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Лесь Курбас. Орієнтовно 1908 р.
Лесь Курбас

Народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (Самбірський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Самбірський район, Львівська область, Україна) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові добру освіту.

Навчався в Тернопільській гімназії, Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Вже тоді Курбас мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 року його мрія здійснилась, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий театр» з'явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів — з них Молодий український театр, в Одесі співорганізатором 1918 був Гаврило Гловацький. У 1917 р. був відповідальним секретарем тижневика «Театральні Вісті».

У 1919 працював режисером Київського оперного театру «Музична драма».

Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх найкращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) група почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. В листопаді 1922 у Києві в державному народному театрі відбулася прем'єра вистави Тараса Шевченка «Гайдамаки» (режисер Л. Курбас). В червні 1924 Всеукраїнське кіно-фото управління запросило його на один рік режисером до Першої державної одеської кінофабрики.[2]

Лесь Курбас, пізня світлина
Лесь Курбас

Лесь Курбас і «березольці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна в степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.

Кульмінація здобутків Курбаса пов'язана з драматургом Миколою Кулішем (1892—1937) і художником Вадимом Меллером (1884—1962).

У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).

П'єси Миколи Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло» не знайшли розуміння у радянських критиків. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.

Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Леся Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березоля» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював постановником Малого театру та у Соломона Міхоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній.

Постановки у театрі «Березіль»[ред. | ред. код]

Стоять (справа наліво): Януарій Бортник (перший), Бабіївна Ганна (друга). Сидять (зліва направо): Лесь Курбас (другий), Валентина Чистякова (третя), Фавст Лопатинський (четвертий), З. Пігулович (п'ята) серед студійців театру «Березіль» 1922 р.
  • «Жовтень», текст колективний, 1922 р.
  • «Рур», текст колективний, 1923 р.
  • «Газ» Кайзера, 1923 р.
  • «Джиммі Хіггінс» за Сінклером, 1923 р.
  • «Гайдамаки» за Шевченком 1924 р.
  • «Макбет» за Шекспіром, 1924 р.
  • «Напередодні» за Поповським, 1925 р.
  • «Золоте черево» Кромелінка, 1926 р.
  • «Пролог» Бондарчука і Курбаса, 1927 р.
  • «Народний Малахій» Куліша, 1928 р.
  • «Мина Мазайло» Куліша, 1929 р.
  • «Диктатура» Микитенко, 1930 р.
  • «Народження велетня», текст колективний, 1931 р.
  • «Місьє де Пурсоньяк» Мольєра, 1933 р.
  • «Маклена Граса» Куліша, 1933 р.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Режисерська лабораторія театру «Березіль», 1925 р. Сидять (зліва направо): Я. Бортник, В. Василько, Борис Тягно, З. Пігулович, Л. Курбас, Ф. Лопатинський, Ю. Лішанський. Стоять: Павло Береза-Кудрицький, І. Крига, А. Авраменко-Ирій

Режисер[ред. | ред. код]

Художній керівник[ред. | ред. код]

Загибель[ред. | ред. код]

Фото у перший день арешту

Заарештований у зв'язку зі справою УВО 26 грудня 1933. Відправлений етапом до Харкова. 9 квітня 1934 засуджений до 5 років ВТТ. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. Перебуваючи в місцях позбавлення волі, певний час працював за фахом у табірних театрах: ставив п'єси «Аристократи» Миколи Погодіна, «Інтервенція» Льва Славіна та ін.

Рішенням окремої трійки 9 жовтня 1937 «засуджений» до страти. Відправлений з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми (понад 1100 осіб) на Карельський берег і 3 листопада 1937 розстріляний з ними (в тому числі — з Миколою Кулішем) в урочищі Сандармох неподалік від робітничого селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ).

У рівненському часописі «Волинь» у березні 1942 року стверджували, що «режисер найкращого свого часу театру в Україні „Березіль“ працює десь перевізником на річці коло Мурману»[5].

Реабілітований посмертно 1957 року. Вдові Курбаса Валентині Чистяковій на її офіційний запит, надісланий компетентним органам, повідомили неправдиву інформацію, що її чоловік «помер» 15 листопада 1942 року від крововиливу в мозок.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Бюст Л.Курбаса в холлі Театру «Березіль», м. Харків

21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».

1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову дістала назву «Березіль». У холлі цього театру виставлено бюст Леся Курбаса.

Львівський академічний театр названо на честь Леся Курбаса[6].

Національним Банком України до 120-річчя режисера 26 лютого 2007 було введено в обіг ювілейну монету присвячену Курбасу. Вона належить до серії «Видатні особистості України».

У Старому Скалаті на Тернопільщині діє меморіальний музей-садиба Леся Курбаса.

У багатьох населених пунктах є вулиці Леся Курбаса.

10 листопада 2016 року присвоєно[7] ім'я Леся Курбаса школі І-ІІІ ступенів № 206 Святошинського району м. Києва.

25 лютого 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 130 років з дня народження Леся Курбаса (1887—1937), режисера, актора, драматурга, публіциста, перекладача.[8]

З 17 жовтня по 2 грудня 2018 року — виставка «Курбас: Нові світи» у Мистецькому арсеналі.

  • Меморіальна дошка на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка

  • Погруддя Леся Курбаса в Самборі (ск. Микола Посікіра, 1991, бронза, мармурова крихта)

  • Пам'ятна дошка Лесю Курбасу, Тернопіль, вул. Качали

  • Лесь Курбас на ювілейній монеті

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Постанова РНК УСРР № 358 від 8 серпня 1925 «Про нагороду артиста й режисера О. С. Курбаса званням Народнього Артиста Республіки» (Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України 1925 р., Ч.64—65, Арт. 358)
  2. ↑ http://www.history.org.ua/?hrono
  3. ↑ Сміх і гріх: українська кінокомедія ХХ століття. Дніпро, квітень 2012
  4. ↑ Авенаріус Г. До історії розвитку української кінокомедії // Радянське кіно. 1935. No 3/4. С. 41–44
  5. ↑ Українське життя. Доля українських письменників // Волинь. — 1942. — Ч. 25 (53, 29 бер.). — С. 4.
  6. ↑ Львівський академічний театр імені Леся Курбаса
  7. ↑ Про присвоєння імені Леся Курбаса середній загальноосвітній школі N 206 у Святошинському районі міста Києва. kmr.ligazakon.ua. Процитовано 2019-09-16. 
  8. ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році»

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Втеча у прірву. Есеї про Леся Курбаса / Роман Горак. — Львів: Вид-во «Апріорі», 2014. — 600 с.
  • Лесь Курбас 1906—2016 рр. : бібліогр. довід. / Публ. б-ка ім. Лесі Українки для дорослих м. Києва, Від. мистецтв ; упоряд. Леонід Криворучко ; уклад. В. Шкарабан, М. Іванова. — Київ: Фенікс, 2016. — 224 с. : фото, кольор. іл. — 500 прим. — ISBN 978-966-136-403-4
  • Коломієць Р. Г. Лесь Курбас. — Харків: Факт, 2018. — 121 с. — ISBN 978-966-637-879-1

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лесь_Курбас&oldid=30380204