Лесь Курбас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Курбас.
Лесь Курбас
Curbas.jpg
Лесь Курбас
Народився 25 лютого 1887(1887-02-25)
Самбір, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (50 років)
Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР,
СРСР СРСР
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР, СРСР СРСР
Національність українець
Ім'я при народженні Олександр-Зенон Степанович Курбас
Діяльність український режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач, теоретик театру
Відомий створення театру «Березіль»
Alma mater Львівський університет
Віденський університет
Батько Степан Курбас
Матір Ванда Курбас
Нагороди

Народний артист Української РСР

s: Роботи у Вікіджерелах

q: Висловлювання у Вікіцитатах

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Лесь Ку́рбас (повне ім'я — Олександр-Зенон Степанович Курбас; 25 лютого 1887, Самбір, Королівство Галичини та Володимирії — 3 листопада 1937, Сандармох, Карельська АРСР) — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР (1925).[1]

Життєпис[ред. • ред. код]

Лесь Курбас. Орієнтовно 1908 р.
Лесь Курбас

Народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові добру освіту.

Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Вже тоді Курбас мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 року його мрія здійснилась, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий театр» з'явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів — з них Молодий український театр, в Одесі співорганізатором 1918 був Гаврило Гловацький.

Лесь Курбас, пізня світлина

У 1917 р. був відповідальним секретарем тижневика «Театральні Вісті».

В 1919 працював режисером Київського оперного театру «Музична драма».

Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх найкращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. В листопаді 1922 у Києві в державному народному театрі відбулася прем'єра вистави Тараса Шевченко «Гайдамаки» (режисер Л. Курбас). В червні 1924 Всеукраїнське кіно-фото управління запросило його на один рік режисером до Першої державної одеської кінофабрики.[2]

Лесь Курбас

Лесь Курбас і «березольці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна в степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.

Кульмінація здобутків Курбаса пов'язана з драматургом Миколою Кулішем (1892—1937) і художником Вадимом Меллером (1884—1962).

У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).

П'єси Миколи Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло» не знайшли розуміння у радянських критиків. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.

Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Леся Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березоля» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював постановником Малого театру та у Соломона Міхоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній.

Постановки у театрі «Березіль»[ред. • ред. код]

  • «Жовтень», текст колективний, 1922 р.
  • «Рур», текст колективний, 1923 р.
  • «Газ» Кайзера, 1923 р.
  • «Джиммі Хіггінс» за Сінклером, 1923 р.
  • «Гайдамаки» за Шевченком 1924 р.
  • «Макбет» за Шекспіром, 1924 р.
  • «Напередодні» за Поповським, 1925 р.
  • «Золоте черево» Кромелінка, 1926 р.
  • «Пролог» Бондарчука і Курбаса, 1927 р.
  • «Народний Малахій» Куліша, 1928 р.
  • «Мина Мазайло» Куліша, 1929 р.
  • «Диктатура» Микитенко, 1930 р.
  • «Народження велетня», текст колективний, 1931 р.
  • «Місьє де Пурсоньяк» Мольєра, 1933 р.
  • «Маклена Граса» Куліша, 1933 р.

Загибель[ред. • ред. код]

Акт про розстріл, 1937

Заарештований у зв'язку зі справою УВО 26 грудня 1933. Відправлений етапом до Харкова. 9 квітня 1934 засуджений до 5 років ВТТ. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 9 жовтня 1937 засуджений до страти. 3 листопада 1937 його було розстріляно в урочищі Сандармох, а 1957 року посмертно реабілітовано.

Пам'ять[ред. • ред. код]

21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».

1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову дістала назву «Березіль».

Львівський академічний театр названо на честь Леся Курбаса[3].

Національним Банком України до 120-річчя режисера 26 лютого 2007 було введено в обіг ювілейну монету присвячену Курбасу. Вона належить до серії «Видатні особистості України».

Вулиці Леся Курбаса

  • Меморіальна дошка на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка

  • Погруддя Леся Курбаса в Самборі (ск. Микола Посікіра, 1991, бронза, мармурова крихта)

  • Пам'ятна дошка Лесю Курбасу, Тернопіль, вул. Качали

  • Лесь Курбас на ювілейній монеті

Примітки[ред. • ред. код]

  1. ↑ Постанова РНК УСРР № 358 від 8 серпня 1925 «Про нагороду артиста й режисера О. С. Курбаса званням Народнього Артиста Республіки» (Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України 1925 р., Ч.64—65, Арт. 358)
  2. ↑ http://www.history.org.ua/?hrono
  3. ↑ Львівський академічний театр імені Леся Курбаса

Джерела[ред. • ред. код]

  • Енциклопедія Львова. Т. 3 За ред. / А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — С. 694.
  • Березільська культура: історія, досвід / Наталя Єрмакова ; [Ін-т проблем сучасного мистецтва Нац. акад. мистецтв України]. — К. : Фенікс, 2012. — 512 с.
  • Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 214.
  • Клековкін О. Лесь Курбас: Система і метод. Протоколи // Український театр. — К., 1998. — № 1-5.
  • Клековкін О. Лесь Курбас: Система і метод. Полемічні нотатки // Український театр. — К., 1999. — № 4.
  • Клековкін О. Парадокс Курбаса: Історико-етимологічний конспект / ІПСМ України НАМ України. — К.: Арт Економі, 2014. — 176 с.
  • Корнієнко Неллі. Лесь Курбас і духовні засади українського авангарду // Дзеркало тижня. — 2007. — № 5 (10-6 лютого).
  • Курбас Лесь. Філософія театру / Упоряд. М. Лабінський. — К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — 917 с.
  • Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. — К. : Дніпро, 1988.
  • Лабінський М. Г. Лесь Курбас. Спогади сучасників — К., 1969.
  • Макарик І. Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років / Пер. з англ. Микола Климчук. — К. : Ніка-Центр, 2010. — 348 с.; 41 іл.
  • Молодий театр: Генеза. Завдання. Шляхи / Під ред. Ю. П. Косенко; Упорядн. М. Г. Лабінський. — К. : Мистецтво, 1991. — 320 с.
  • Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Литературное наследие / Сост.: М. Г. Лабинский, Л. С. Танюк. — М. : Искусство, 1987. — 463 с.
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Лесь Курбас

Література[ред. • ред. код]

  • Втеча у прірву. Есеї про Леся Курбаса / Роман Горак. — Львів: Вид-во «Апріорі», 2014. — 600 с.

Посилання[ред. • ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лесь_Курбас&oldid=20603356