Лесів Ярослав Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Ярослав Лесів
Yaroslav Lesiv.jpg
Народився 3 січня 1943(1943-01-03)
Лужки, Долинський район, Івано-Франківська область
Помер 9 жовтня 1991(1991-10-09) (48 років)
м. Болехів,
дорожньо-транспортна пригода
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність українець
Ім'я при народженні Ярослав Васильович Лесів
Діяльність поет, правозахисник, священик, громадський діяч
Відомий член Української Гельсінкської групи, Українського Національного фронту
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня
Другий зліва-направо о. Ярослав Лесів. 1990 рік

Яросла́в Васи́льович Ле́сів (3 січня 1943, Лужки, Долинський район, Івано-Франківська область — 9 жовтня 1991, Болехів, Івано-Франківська область) — член Української Гельсінкської групи (УГГ), активний учасник національно-патріотичного і релігійного руху. Батько Ярослава Лесіва брав участь в УПА.

Життєпис[ред.ред. код]

У 1965 році Лесів закінчив Івано-Франківський фізкультурний технікум, працював учителем у Кіровоградській обл. Брав участь у діяльності Українського Національного фронту (УНФ). Заарештований 29 березня 1967 разом з Дмитром Квецьком, Зеновієм Красівським і Михайлом Дяком. Слідство вело Івано-Франківське УКДБ.

У другій половині листопада 1967 року виїзною сесією Верховного Суду УРСР засуджений за ст. 56 ч. 1 (зрада Батьківщини) та ст. 64 ч. 1 (створення організації) КК УРСР до 6 років позбавлення волі. Звинуваченим інкримінували журнал «Воля і Батьківщина» (з 1964 до 1966 вийшло 16 номерів), «Відкриті листи», «Меморандум УНФ XXIII з'їздові КПРС», «Заяву УНФ». Покарання відбував на 19-му табірному пункті Дубровлагу в Мордовії. Брав активну участь в акціях протесту полів'язнів.

1970 ув'язнений на 3 роки у Володимирській тюрмі. Звільнився 29.03.1973, повернувся до м. Болехова Івано-Франківської області, працював робітником на лісокомбінаті. Перебував під адміністративним наглядом. Одружився, 1976 року народився син Тарас. З жовтня 1979 року член УГГ. 15.11.79 року заарештований у Болехові за сфабрикованим звинуваченням у зберіганні наркотиків. 06.02.80 Л. засуджений Болехівським районним судом Івано-Франківської області за ст. 229-6 ч. 1 КК УРСР (зберігання наркотиків без наміру збуту) до 2-ох років позбавлення волі. Відбувати покарання Лесіва послали в табір загального режиму ОР-318/46-15 у м. Сарни Рівненської обл.

У травні 1981 року знову заарештований у таборі. Звинувачення таке ж, як і попереднього разу, тільки за ч. 2 ст. 229-6 КК УРСР. Слідство тривало шість місяців і Лесів увесь цей час тримав голодування з політичними вимогами. 15.11.81, у день викінчення терміну, безпосередньо в таборі відбувся суд, який засудив Лесів ще до 5ти років таборів суворого режиму. Відбував покарання в Краснодоні Луганської обл. Звільнився із закінченням терміну.

Діяльність з відродження УГКЦ[ред.ред. код]

Лесів був одним з ініціаторів відродження Української греко-католицької церкви (УГКЦ). 17.07.88 року в с. Зарваниця Теребовлянського району Тернопільської області відбулася літургія з участю близько 15 тисяч вірних УГКЦ. 22.07.88 року Лесів попереджений про відповідальність за організацію літургії та оштрафований на 50 руб. У самвидаві вийшла книжка проповідей Ярослава Лесіва. 1989 року Ярослав Лесів прийняв сан священика УГКЦ. Виступив від імені УГКЦ на 50-тисячному мітингу, що відбувся 21.05.89 року в Москві в Лужниках у зв'язку з відкриттям I з'їзду народних депутатів СРСР.

02.08.89 року з групою віруючих приїздить до Москви, щоб продовжити естафетне голодування з вимогою легалізувати УГКЦ. 03.08.89 разом з С. Хмарою та Н. Симоновою був прийнятий Борисом Єльциним. 28.08.89 Лесів зарештований в Болехові, але віруючі заявили протест, наступного дня він звільнений. Провів десятки недозволених молебнів, зокрема, брав участь у перепохованні в Києві 19.11.89 В. Стуса, О. Тихого, Ю. Литвина. 16.01.91 відвідав у Лук'янівській тюрмі Степана Хмару.

У ніч з 9 на 10 жовтня 1991 року отець Ярослав Лесів за нез'ясованих обставин загинув в автокатастрофі. Похований у місті Болехові.

Державні нагороди[ред.ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[1] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Твори[ред.ред. код]

Библиотека Александра М. Кобринского > Поезії — з збірки Я. Лесіва «ТТ (Тюремна тиша)»

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Лесів Ярослав. ТТ (тюремна тишина). Поезії. — Івано-Франківськ: Перевал, 1992. 64 с. Передмова Опанаса Заливахи.
  2. Алексеева Л. История инакомыслия в СССР.— Вильнюс-Москва: Весть, 1992, С. 10, 31, 276.
  3. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980 років.— К.: Либідь, 1995.— С. 74, 168, 170, 173.
  4. Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 109, 113, 114, 117, 132, 134.
  5. Зайцев Ю. Ідея і чин Українського національного фронту.— Львів: Український часопис.— Воля і Батьківщина, 1997 № 2.— С. 26-34.
  6. Сверстюк Є. Блудні сини України. К.: Знання, 1993.— С. 220—226.
  7. Вісник репресій в Україні.— Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської групи, 1980, 6-7; 1981, 7-12; 1982, 6-24.
  8. Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 55.— С. 18-19; вип. 56.— С. 66.
  9. ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1983, вип. 63.— С. 167—168.
  10. Вести из СССР. Т. 2, 1982—1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 3-3.

Посилання[ред.ред. код]