Летючі піски

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Летючі піски
(заповідне урочище)
47°20′15″ пн. ш. 33°17′59″ сх. д. / 47.33752900002777864° пн. ш. 33.29988300002777635° сх. д. / 47.33752900002777864; 33.29988300002777635Координати: 47°20′15″ пн. ш. 33°17′59″ сх. д. / 47.33752900002777864° пн. ш. 33.29988300002777635° сх. д. / 47.33752900002777864; 33.29988300002777635
Країна  Україна
Розташування Україна Україна
Херсонська область,
Великоолександрівський район,
при північній околиці смт Велика Олександрівка
Площа 110 га
Засновано 1983 р.
Оператор ДП «Великоолександрівське ЛМГ»
Летючі піски. Карта розташування: Херсонська область
Летючі піски
Летючі піски (Херсонська область)
Мапа

CMNS: Летючі піски у Вікісховищі

Летю́чі піски́ — заповідне урочище місцевого значення в Україні. Один з об'єктів природно-заповідного фонду Херсонської області.

Розташоване при північній околиці смт Велика Олександрівка Великоолександрівського району Херсонської області.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Площа заповідного урочища 110 га. Статус присвоєно згідно з Розпорядженням облради від 22.04.1964 року № 238, перезатверджено рішенням облвиконкому від 19.08.1983 року № 441/1. Землекористувач (землевласник) — ДП «Великоолександрівське ЛМГ» (кв. 22, вид. 1-11; кв. 23, вид. 1-12; кв. 25, вид. 1-20; кв. 26, вид. 1-11).

Історія створення[ред. | ред. код]

Штучні насадження почали створюватися наприкінці XVII століття.

І період — 1698-1804 рр. Інтерес до лісу та створення штучних насаджень виявляли державні  особи.

ІІ період — 1804-1848 рр. Ініціатива щодо вирощування лісів переходить до приватних осіб.

ІІІ період — 1848-1898 рр. Почалося цілеспрямоване штучне вирощування лісів переважно на державних землях степу.

Протягом 30-40 років було створено насадження в урочищах «Архангельське», «Дубки», «Летючі піски», «Недогірський ліс», де і тепер трапляються поодинокі дерева дуба черешчатого 150-160-річного віку.

IV період — введення закону про лісокультурну заставу (1898 р.), згідно з яким промисловці зобов'язувалися відновити вирубані насадження за власний рахунок.

V період — 1917-1971 рр. Жовтнева революція поклала початок новому етапу розвитку лісорозведення. У 1918 році вийшов «Основний закон про ліс», який не тільки закріпив загальнонародну власність на ліс, а й заклав основи нового лісогосподарювання. У 1921 році було прийнято постанову «Про боротьбу з посухою», в якій було намічено основні заходи — полезахисне лісорозведення і відновлення вирубаних лісів. Лісовому господарству почали постачати машини, плуги, трактори. Була розроблена агротехніка посадки і вирощування захисних насаджень.

«Летючі піски»

Природні умови[ред. | ред. код]

Заповідне урочище розташоване на пісках у долині річки Інгулець. Рельєф місцевості широкохвилястий, у межах території лісництва характеризується чергуванням рівнинних поверхонь з річковими долинами, балками, ярами. Широкі рівнинні міжріччя є переважаючою формою рельєфу, порізані глибокими ярами і балками з досить ерозійними схилами. Територія лісгоспу цілком розміщена в межах басейну річки Дніпро.

Созологічна характеристика[ред. | ред. код]

Рослинний світ лісового масиву представлений хвойними породами дерев: сосна звичайна, сосна кримська, листяними породами дерев: дуб, ясен, клен, робінія біла, в'яз, чагарниками: глід, бузина, терен, шипшина.

У заповідному урочищі переважають соснові насадження, вік яких сягає 110 років. Ці насадження створюють штучні бори. Спостерігається насінневе відтворення у вигляді різновікових груп підростка. Соснові ділянки лісу представляють собою рослинне угрупування, де крони дерев відносно розріджені, ажурні і пропускають багато світла. Тому у сосновому лісі немає сильного затемнення, рослини нижніх ярусів відносно добре освітленні, в сосновому лісі також сухо.


Література[ред. | ред. код]

  1. Про затвердження порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок: Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2009 р. № 733 – 22 с.
  2. Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. №724 – с.8.
  3. Вакулюк П.Г. Богатство страны-К.Рад.школа, 1984.- 135 с.
  4. Гордієнко М.І., Гузь М.М. Лісові культури – Львів : Камула, 2005.- 608 с.
  5. Гордієнко Н.М., Бондар А.О. Інтродуценти в дібровах Полісся та Лісостепу України. – К. Урожай, 2001. – 448 с.
  6. Дятлов С.Е., Лещинский А.О.Путешествие в зеленый мир , - Одесса: Маяк, 1978 -94 с.
  7. Ільченко О. Дерева. Науково-популярна проза – К.: Грані – Т, 2010
  8. Калінін М.І. Лісові культури і захисне лісорозведення, - Львів: Світ,  1994. – 296 с.
  9. Осмола М.Х. Лісові культури. Лісові розсадники, - К. ІСДОУ, 1995. – 92 с.
  10. Свириденко В.Є. «Практикум з лісівництва». Навчальний посібник, - К. : Арістей, 2011. 468 с.
  11. Сімкін Б.Ю. Дерева лісів і парків. Видавництво «Рад.школа». 1989
  12. Слін Ю.Я. Рослини наших лісів. – К.: Рад.школа, 1983. – 293 с.
  13. Смирнов О. Ліс – К.: Веселка, 1976 – 96 с.
  14. Українська енциклопедія лісівництва, т.1. Абіотичні фактори – Лялечка/ Ред.кол. С.А.Генсирука (відпов.ред.) та ін.. – Львів. НАН України 1999, - 463 с.
  15. Юні господарі лісу /Упоряд. В.А.Остапчук. – Тернопіль – Харків: Видавництво «Ранок», 2011. – 112 с.