Леус Віталій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леус Віталій Миколайович
Віталій Леус.jpg
Народження 2 липня 1946(1946-07-02)[1]
  Крутоярівка (Прилуцький район), Прилуцький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР[1]
Смерть 26 грудня 2017(2017-12-26) (71 рік)
  Чернігів, Чернігівська область, Україна[2]
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Рід діяльності журналіст

Віта́лій Микола́йович Леус (2 липня 1946(19460702), село Крутоярівка Прилуцького району, Чернігівська область — 26 грудня 2017, Чернігов) — український прозаїк, публіцист, журналіст, краєзнавець.

Кар'єра[ред.ред. код]

Народився в селянській родині.

Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1966—1972).

Пройшов трудовий шлях від рядового кореспондента районної газети — до головного редактора всеукраїнської.

1960—1965 — позаштатний і штатний кореспондент міськрайонної газети «Правда Прилуччини»

1966—1969 — у Срібнянській районній газеті «Ленінське слово»: літературний працівник, завідувач відділу листів, відповідальний секретар.

З 1969 року працює в Чернігові.

1969—1972 — літпрацівник обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт».

1972—1990 — заступник відповідального секретаря обласної газети «Деснянська правда».

1990—1999 — відповідальний секретар, заступник редактора обласної газети «Чернігівський вісник».

1999—2004 — відповідальний секретар міської газети «Чернігівські відомості».

2004—2006 — головний редактор всеукраїнської газети для дітей «Ліхтарик» (Чернігів).

Творчість[ред.ред. код]

Першого дописа надрукував у 14 років в міськрайонній газеті «Правда Прилуччини».

Дописував до міськрайонної, обласних, республіканських і центральних газет. Був дитячим кореспондентом газети «Зірка».

Журналіст[ред.ред. код]

За сорок років журналістської діяльності видрукував близько 1500 статей, кореспонденцій, нарисів та інших матеріалів.

Друкувався в газетах та журналах: «Порт-Фоліо», «Новий Світ», «Перекрёсток Виннипег» (Канада), «Общеписательская „Литературная газета“», «Неделя», «Рабоче-крестьянский корреспондент» (Москва), «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Сільські вісті», «Радянська Україна», «Робітнича газета», «Друг читача», «Культура і життя», «Молодь України», «Патріот Батьківщини», «Молода гвардія», «Радянський спорт», «Спортивна газета», «Дніпро», «Бористен», «Літературний Чернігів», «Сіверянський літопис», «Радянська жінка», «Ятрань», «Барвінок», «Малятко», в багатьох провідних альманахах, колективних збірниках.

Твори розміщені на популярних порталах («Буквоїд», «Жінка-Українка»), звучали в передачах Українського радіо.

Теми журналістських публікацій — прості, рядові люди — творці земних благ, учасники Другої світової війни, які боролися з німецько-фашистськими загарбниками, історико-краєзнавчі нариси, матеріали з питань пропаганди української літератури та культури, висвітлення діяльності внутрішніх справ. Розробляв теми паранормальних явищ, автор численних дорожніх нарисів. Тривалий час очолював обласну секцію журналістів, які писали на теми туризму. Сам побував в одинадцяти республіках колишнього СРСР та в десяти державах Європи — Болгарії, Чехословаччині, Польщі, Румунії, Угорщині, Швеції, Данії, Фінляндії, Німеччині.

Прозаїк, публіцист[ред.ред. код]

Автор понад 50 книжок художньої прози та публіцистики — романів, повістей, оповідань, історико-краєзнавчих нарисів: «Час народжувати синів» (1989), «Вбивцю назве суд», «Вогонь запалюють від вогню» (1992), «Зцілю тебе словом» (1992), «Дегустація» (1993), «Дами запрошують кавалерів» (1993), «З мертвих воскрес» (1994), «Справа нумізмата» (1995), «Два снаряди в одне місце не лягають» (1998), «Вікно в травневий сад» (1998), «Візьму твій біль» (1999), «Суди його Бог» (2000), «Трезор» (2001), «Такі солодкі солоні вуста» (2002), «До пекла — по трупах» (2003), «Сину, сину, сину, ангел мій, або З матір'ю наодинці» (2003), «Прилітайте навесні, лелеченьки» (2004), «Смертельний візит» (2004), «Визначено з неба» (2004), «Шлях довжиною у 40 років» (2005), «Альфа і омега» (2005), «Фатальний будинок», «Черняхівськ не відповідає» (2005), «Сильніші за метал» (2005), «М'яч — на центрі» (2005), «Влучність і грація, швидкість і комбінація» (2006), «Подвиг, не підвладний часові» (2007), «Атакували з морських глибин» (2007), «Чернігів — погляд через століття» (2007), «Сонячні поверхи» (2008), «Соло для двох» (2010), «День високого сонця» (2011), «Твори, співзвучні часові» (2014), «Робимо все, крім космічних ракет» (2014), «Саша+Тамара=?» (2014), «Ковбасна революція» (2015) та інші.

Автор вибраних детективних творів у семи томах (2006—2016).

Упорядкував книжки: «Чернигов — город космический» (2007), «Зозуля закує до Благовіщення — влітку випаде сніг» (2008), «Зелені легені» Чернігова" (2016).

Представлений у підручнику «Українська мова» для учнів третього класу загальноосвітніх навчальних закладів (М. Д. Захарійчук, А. І. Мовчан. — К.: «Грамота», 2014), рекомендованому Міністерством освіти України.

Про творчість В. Леуса схвально відгукнулися письменники Григір Тютюнник, Володимир Дрозд, Сергій Дзюба, Микола Стеблина, Анатолій Григоренко, Василь Чухліб, Борис Наріжний, Станіслав Реп'ях, Михась Ткач, Валентина Мастєрова, Володимир Сапон та ін.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Член Національної спілки журналістів України (1974), Національної спілки письменників України (2003) та Національної спілки краєзнавців України (2010).

Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України та МГО «Чернігівський інтелектуальний центр».

Член журі Чернігівських обласних конкурсів для дітей та молоді — літературного і журналістського.

Відзнаки[ред.ред. код]

Лауреат міжнародних та всеукраїнських премій і конкурсів: імені Миколи Гоголя «Тріумф» (2004), Ярослава Мудрого (2007), Михайла Коцюбинського (2008), Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2008), Леоніда Глібова (2011), Пантелеймона Куліша (2013), Міжнародного літературного конкурсу імені де Рішельє (Україна — Німеччина, найвища відзнака — «Діамантовий Дюк», 2017).

Багаторазовий переможець Чернігівського обласного конкурсу «Краща книга року» (2002, 2004, 2006, 2007, 2008, 2010, 2011)[3].

Редагована Віталієм Леусом всеукраїнська дитяча газета «Ліхтарик» відзначена Дипломом на міжнародній виставці «Інтерпрес» — Українська преса. Верховний отаман Київський та всієї України, генерал козацтва Дмитро Сагайдак нагородив газету «Ліхтарик» орденом «Козацька слава» ІІІ ступеня (2004).

Переможець обласного фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення» (2004).

Почесні грамоти президії Українського республіканського комітету профспілок працівників культури (1983), Чернігівської обласної державної адміністрації (2004), Національної спілки журналістів України (2006), Чернігівської обласної ради (2006), Чернігівської міської ради (2006).

Нагороджений медаллю Івана Мазепи (2016)[4]. Нагороджений медаллю Олександра Довженка (2017)

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б http://bukvoid.com.ua/info/writers/Leus_Vitaliy.html
  2. http://newvv.net/culture/literature/256671.html
  3. Лауреати обласного літературного конкурсу «Краща книга року» за 2002, 2004, 2006, 2007, 2008, 2010 та 2011 роки
  4. Сергій Дзюба (Квітень 18, 2016). Відзнака за патріотизм. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Процитовано Квітень 18, 2016. 

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Віталій Миколайович Леус. Бібліографічний покажчик / Передмови Валентини Мастєрової та Михася Ткача // Чернігівська державна обласна універсальна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, 2008. — 30 с.