Іван Ле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ле Іван)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Леонтійович Мойся
Le Ivan.jpg
Псевдо Іван Ле
Народився 9 (21) березня 1895(1895-03-21)
с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 9 жовтня 1978(1978-10-09) (83 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія→
Flag of the Ukranian State.svg УНР→
СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Мова творів українська
Жанр історичний роман
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Жовтневої Революції
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1967
CMNS: Іван Ле у Вікісховищі

Іван Ле (справжнє ім'я Іван Леонтійович Мойся; 9 (21) березня 1895(18950321), с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 жовтня 1978, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський письменник. Редактор журналу «Забой».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 9 (21 березня) 1895 року в селі Мойсинцях Золотоніського повіту Полтавської губернії в родині безземельного селянина. Батько працював переважно грабарством. Матеріальні нестатки змушують восьмирічного хлопця піти на заробітки, — він пасе громадську худобу, згодом працює коногоном на руднику на Криворіжжі, грабарем, палітурником, покрівельником, теслярем, техніком на будівництві залізниці.

Вже з раннього дитинства виявилася його любов до літератури, бажання писати самому. Перші його дописи-фейлетони з'являються 1913 року в черкаській газеті «Пріднєпров'є».

У 1915 році мобілізований до царської армії. Перебування на фронті Першої світової війни, спілкування, а потім і дружба з більшовиками вплинули на політичні погляди майбутнього письменника. Його обирають головою солдатського комітету.

Після демобілізації влітку 1918 року повернувся в Україну, брав участь у боротьбі проти Української Держави, денікінців, тероризував заможних селян та середняків. Його обирають до складу ревкому, а потім до повітового виконкому в Золотоноші.

З 1922 року в комуністичній партії.

У 1922 році його посилають на робітфак Київського політехнічного інституту, з наступного року він вчиться на факультеті інженерів будівництва шляхів. Згодом редагує газету «Київський політехнік», працює в редакції журналу «Комунар».

У кінці 1920-х років, з 1928 року по 1930 рік жив і працював у Донбасі, редагував журнал «Забой» (зараз «Донбас»). В цей період його творчості переважала робітнича тема (здебільшого донецька) вона розкрита в творах «Ритми шахтьорки» 1928.

Займає активну позицію в ідеологічній боротьбі проти «ворожих» концепцій в мистецтві, у ствердженні основоположних принципів радянської літератури. Належав до літературних організацій «Жовтень», «Всеукраїнська спілка пролетарських письменників». Стає першим редактором «Літературної газети» (1927).

Типовий представник стилю соцреалізм. У центрі уваги Івана Ле — комуністи, комсомольці, робітники, незаможники. Серед них — Пилип Баранець («Новоявлена», 1925), Василь Машиністий («Трахтарь», 1926), Остап Залізний («Камінний Мірошник», 1928).

«В історичних романах Іван Ле висловлював ненависть до всього польського й національного, прославляв велику дружбу українців і росіян. Композиційно його романи слабкі. Історичної цінності не мають: фактичний матеріал переплутаний, нема об’єктивності. Це антиукраїнський письменник. Під маркою пролетарського інтернаціоналізму проповідував російський шовінізм”, - характеризує творчість Івана Ле письменник Володимир Голобородько.

Могила Івана Ле

Помер у Києві 9 жовтня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; центральна алея).

Твори[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Іванові Ле у Києві (вул. Велика Васильківська, 6)

Романи:

Повісті:

Екранізації[ред. | ред. код]

За його твором «Роман міжгір'я» режисер Ф. Лопатинський (за сценарієм Ф. Лопатинського і П. Коломойцева) створив у 1933 р. однойменний фільм.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

На його честь існують декілька урбанонімів, наприклад вулиця Івана Ле у місті Черкаси.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ле Іван Леонтійович // Українська радянська енциклопедія.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 509—510.
  • Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 291—292.

Посилання[ред. | ред. код]

Іван Ле був антиукраїнським письменником

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іван_Ле&oldid=34674891