Лизогуб Федір Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федір Андрійович Лизогуб
Fedir-Lusohub.JPG
Отаман Ради міністрів Української держави
10 травня 191814 листопада 1918
Гетьман Павло Скоропадський
Попередник(и) Микола Василенко (як в.о.)
Наступник(и) Сергій Гербель
1-й Міністр внутрішніх справ Гетьманського уряду України Україна
3 травня 19188 липня 1918
Отаман Ради міністрів Микола Василенко (як в.о.)
він сам
Попередник(и) Михайло Ткаченко
Наступник(и) Ігор Кістяковський
Особові дані
Народився 6 жовтня 1851(1851-10-06)
Місце народження Седнів, Чернігівська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 1928(1928)
Місце смерті Белград, Flag of Yugoslavia (1918–1943).svg Королівство Сербів, Хорватів і Словенців
Партійність октябрист
Підпис Fedir Lyzohub Signature 1908.png
Нагороди
 
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Лизогу́б Фе́дір Андрі́йович (6 жовтня 1851(18511006), Седнів, Чернігівська губернія, Російська імперія — 1928, Белград, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців) — український громадський і політичний діяч. У 19011915 роках — голова Полтавської губернської земської управи. У 1918 р. був міністром внутрішніх справ і з 24 жовтня 1918 — головою Ради міністрів Української держави. Помер у еміграції.

Біографія[ред. | ред. код]

Дореволюційний період[ред. | ред. код]

Походив зі старовинного козацького роду, син Андрія Лизогуба, брат Дмитра Лизогуба. Відомий земський діяч та меценат. До революції був «октябристом» з українофільською орієнтацією.

У 18881897 роках був гласним Городнянської повітової, згодом Чернігівської губернської земської управи[1]. У 19011915 роках — голова Полтавської губернської земської управи. За сприяння Федора Лизогуба Полтава та Миргород перетворилися на центри української культури. Був ініціатором спорудження в Полтаві нового будинку земства в національному стилі, пам'ятника Іванові Котляревському, відкриття кількох музеїв, підтримував майстрів українського декоративно-прикладного мистецтва[2].

У 19151917 роках — член ради для заведення земського самоврядування при наміснику Кавказу. В 1917 році очолював відділ іноземних підданих Міністерства закордонних справ Росії. Член партії «октябристів»[3].

Революція[ред. | ред. код]

Після утвердження радянської влади в Росії Федір Лизогуб повернувся до України. Тут він долучився до роботи Генерального Секретаріату Центральної Ради — працював консультантом із земельних питань[3].

У травні–листопаді 1918 р. — голова Ради міністрів Української Держави гетьмана П.Скоропадського, одночасно від 3 травня до 8 липня — міністр внутрішніх справ. В результаті діяльності уряду Ф. Лизогуба Українська Держава досягла помітних успіхів в розбудові державності, утвердженні на міжнародній арені, стабілізації економіки й фінансів.

Намагався залучити до співпраці в уряді представників партій національно-демократичного напряму, в тому числі Український національно-демократичний союз. Протягом літа 1918 р. під головуванням Ф. Лизогуба проведена велика організаційна робота зі створення постійної штатної структури військових частин та підрозділів Сухопутних військ Збройних сил Української Держави, реформування Військово-Морського флоту, з демобілізації торговельного флоту, з відновлення Українського козацтва та зміцнення органів Державної варти.

Ф. Лизогуб залишив помітний слід і в дипломатії. Однак не всі дипломатичні ініціативи глави кабінету міністрів Української Держави були схвалені сучасниками. Особливо це стосувалося відносин із більшовицькою Росією[4].

Політично скандальною виявилась його заява в серпні 1918 р. в Берліні про готовність гетьманського уряду піти на федеративні відносини з Росією. Український національно-демократичний союз оголосив гострий протест проти цієї заяви Ф. Лизогуба.

У Берліні Ф. Лизогуб зустрічався з державним секретарем закордонних справ Німеччини Паулем фон Гінце і обговорював проблеми кордонів, укладення мирного договору з радянською Росією, питання, пов'язані з Кримом, Холмщиною, Чорноморським флотом, Збройними силами України[5]. Німці підтримали домагання України щодо Чорноморського флоту, однак це обумовлювалося виплатою української частки боргових зобов'язань Російській імперії в розмірі 200 млн крб[джерело?].

З ініціативи Ф. Лизогуба були накреслені перспективи економічного співробітництва. В цілому міністерство закордонних справ уряду Ф. Лизогуба протягом 8 місяців діяло досить активно. Україна мала 11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території — 12 дипломатичних і 42 консульських представництва з 24 держав[3].

Після опублікування гетьманом П. Скоропадським 14 листопада 1918 р. «Грамоти Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків України» і проголошення федеративного союзу України з майбутньою небільшовицькою Росією Ф. Лизогуб склав свої повноваження[6].

На думку історика Руслана Пирога, ще 7 листопада відбулася «тиха» відставка голови Ради Міністрів. Того дня у протоколах засідання Федір Лизогуб востаннє значиться головою уряду. Між 8 і 14 листопада обов'язки голови виконував міністр фінансів А. Ржепецький, який і головував на засіданнях[7].

Федір Андрійович емігрував до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, де й помер у 1928 р. (м. Белград, Сербія).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Самохіна Наталія Евгеніївна. Родина Лизогубів та її внесок у розвиток культури (PDF) // Скарбниця української культури : збірка наукових праць. — Чернігів, 2006. — Вип. 7. — С. 55. — ISBN 966-7905-78-0.
  2. Самохіна Наталія Евгеніївна. Родина Лизогубів та її внесок у розвиток культури (PDF) // Скарбниця української культури : збірка наукових праць. — Чернігів, 2006. — Вип. 7. — С. 56. — ISBN 966-7905-78-0.
  3. а б в Половець Володимир. Федір Андрійович Лизогуб (1851 – 1928) (до 165-річчя з дня народження) (PDF) // Сiверянський лiтопис : науковий журнал. — Чернігів, 2016. — № 5 (131). — С. 157.
  4. Самохіна Наталія Евгеніївна. Родина Лизогубів та її внесок у розвиток культури (PDF) // Скарбниця української культури : збірка наукових праць. — Чернігів, 2006. — Вип. 7. — С. 57. — ISBN 966-7905-78-0.
  5. Пиріг Руслан Якович. Діяльність Федора Лизогуба щодо організації роботи уряду Української Держави (травень – листопад 1918 р.) (PDF) // Український історичний журнал : науковий журнал. — 2011. — № 5 (500). — С. 74–75.
  6. Половець Володимир. Федір Андрійович Лизогуб (1851 – 1928) (до 165-річчя з дня народження) (PDF) // Сiверянський лiтопис : науковий журнал. — Чернігів, 2016. — № 5 (131). — С. 158.
  7. Пиріг Руслан Якович. Діяльність Федора Лизогуба щодо організації роботи уряду Української Держави (травень – листопад 1918 р.) (PDF) // Український історичний журнал : науковий журнал. — 2011. — № 5 (500). — С. 79.

Джерела та література[ред. | ред. код]