Лизогуб Яків Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яків Лизогуб
Ім'я при народженні Яків Лизогуб
Народився 1675(1675)
Гельмязів
Помер 24 січня 1749(1749-01-24)
Санкт-Петербург
Поховання Олександро-Невська лавра
Національність українець
Місце проживання Гетьманщина
Діяльність дипломат
Alma mater Києво-Могилянська академія
Військове звання генеральний бунчужний, генеральний обозний, наказний гетьман
Конфесія православний
Рід Лизогуби
Батько Юхим Якович Лизогуб
Мати Любов Петрівна Дорошенко
У шлюбі з Феодора Іванівна Мирович
Діти Григорій, Іван, Катерина, Марія, Пелагея, Олена, ще 1 син та 1 донька
Герб

Я́ків Юхи́мович Лизогу́б (1675, Гельмязів — 1749, Глухів) — військовий і політичний діяч, з старшинного роду Лизогубів, відомого з часів Хмельниччини.

Походження[ред. | ред. код]

Народився у родині Юхима Лизогуба та Любові Петрівни Лизогуб, уродженої Дорошенко. По матері, доводився внуком гетьманові Петрові Дорошенку. Навчався у Києво-Могилянській академії. Був одружений з Федорою — донькою переяславського полковника Івана Мировича.

Служба[ред. | ред. код]

Закінчивши навчання розпочав службу при гетьмані Іванові Мазепі. В 1694 їздив до Москви посланцем від нього до царя Петра І. 29 липня 1696 під натиском українських козаків, якими командував чернігівський полковник Яків Лизогуб, Петру І здалася фортеця Азов.

Брав участь у Великій Північній війні (1700—1721). У 1707 році, в чині бунчукового товариша, він, з генеральним осавулом Іваном Скоропадським та князем Волконським був на Віслі та в Ченстохові, звідки й супроводжував польського посла, воєводу Мазовецького, до Києва.

В 1713-28 роках — генеральний бунчужний.

В 1723-24 роках разом з полковником Данилом Апостолом і генеральним осавулом Василем Жураківським був за наказом Петра І заарештований та ув'язнений у Петропавлівській фортеці. Після смерті Петра І звільнений і деякий час був змушений жити у Петербурзі.

В 1728-49 роках — генеральний обозний, керівник українського уряду у 1733—1734 роках. Будучи призначений наказним гетьманом, командував 10-тисячним українським корпусом, який діяв у Польщі проти прибічників короля Станіслава І Лещинського. Представник української старшини в російських органах управління Гетьманщиною, брав участь в польських (1733), турецьких (1737) походах.

В травні 1736 року російсько-українська армія під командуванням графа Б. Мініха та наказного гетьмана Лизогуба 20(31 травня) 1736 року штурмом здобула Перекоп, 5(16 червня) — Козлов (Євпаторію), 17(28 червня) — Бахчисарай (див. Кримські походи 1736-38).

Боротьба за українські права[ред. | ред. код]

У 1740—1743 роках очолював комісію, яка складала кодекс законів «Права, за якими судиться малоросійський народ».[1]

У 1745-49 роках входив до складу старшинської делегації, що добивалась відновлення гетьманства. Їздив, разом з іншими, з цим ходатайством до імператорського двору в Петербург. Їхнє прохання про відновлення гетьманства було виконане в 1747 році і старий Лизогуб, так і не виїхавши з Петербургу, захворів і вмер 24 січня 1749 року та був похований в Олександро-Невській лаврі.

На думку окремих дослідників був автором Лизогубівського літопису — історичного твору, складеного близько 1742 року, цінного джерела до історії України.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бойко І. ПРО ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО ГЕТЬМАНЩИНИ ЗА КОДЕКСОМ 1743 РОКУ.// Право України. — 1999. — № 3.- С. 88-90.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]