Іллінці

Іллінці
Герб Іллінців	Прапор Іллінців
	Вид на місто з висоти пташиного лету
Основні дані
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Вінницький район
Громада	Іллінецька міська громада
Засноване	20 червня 1391 (633 роки)
Магдебурзьке право	22 жовтня 1757 року
Статус міста	з 1 грудня 1986 року
Населення	▼ 10 405 (01.01.2024)
Площа	31.06 км²
Густота населення	1046.37 осіб/км²
Поштові індекси	22700-22707
Телефонний код	+380-4345
Координати	49°06′ пн. ш. 29°12′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	212 м
Водойма	р. Соб, Собок, В'язовиця
Назва мешканців	іллінча́нин, іллінча́нка, іллінча́ни
Міста-побратими	Влощова Польща ; Єдинці Молдова; Сміжани Словаччина
День міста	30 вересня поч. з 2016 року.
Відстань
Найближча залізнична станція	Липовець
До станції	16 км
До обл./респ. центру
- фізична	57 км
- автошляхами	65 км
До Києва
- фізична	174 км
- автошляхами	212 км
Міська влада
Адреса	22700, вул. Соборна, 19
Вебсторінка	Іллінецька міська територіальна громада
Міський голова	Володимир Ящук
Карта
	Іллінці
	Іллінці

Іллінці́ — місто в Україні, центр Іллінецької міської територіальної громади Вінницького району Вінницької області. Знаходиться на етнографічній межі Східного Поділля і Наддніпрянщини в низинній місцевості при злитті річок В'язовиці та Собка, котрі тут впадають у річку Соб. Неподалік від міста розташований Іллінецький метеоритний кратер.

За даними державної служби статистики України, на 1 січня 2022 року, населення Іллінців становило 11 095 мешканців.^[3] Наразі місто зазнає стрімкого розвитку, має сильну економіку, та демонструє економічне зростання серед міст Вінниччини. [1] [Архівовано 14 лютого 2022 у Wayback Machine.]

Історія[ред. | ред. код]

Дата заснування Іллінців як поселення починається у 1391 році, але територія нинішніх Іллінців була заселена осілим населенням близько двох тисяч років тому. В околицях міста збереглися добре помітні залишки скіфських курганів (IV-III ст. до н. е.), досліджено залишки слов'янського селища — одну з найдревніших археологічних пам'яток V століття н. е., де знайдено рештки залізоплавильних печей, житла з кам'яними печами.

Перша письмова згадка — XIV століття. Зафіксована 9 червня 1391 року.

У період XIV—XV ст. тутешнє поселення згадується уже як досить великий, незалежно збудований населений пункт, який король польський Казимир IV Ягеллончик у 1448 році дарує своєму вельможі Менку за ратні подвиги. У цей час поселення називали Линці.

Про Іллінці не раз знаходимо згадки в історичних документах пізнішого періоду, особливо часів Визвольної війни українського народу XVII століття.

Багато видатних діячів визвольного руху українського народу проти турецько-татарських та польсько-шляхетських поневолювачів побували в Іллінцях. Так, у 1650-1651 роках іллінецького сотника Івана Туровця неодноразово відвідував тогочасний кальницький полковник Іван Богун — талановитий полководець, соратник Богдана Хмельницького. А 18 вересня 1655 року та 17 травня 1656 року в місті зупинявся сам гетьман України. Частим гостем Іллінецької сотні (1659, 1661, 1671 роки) був Іван Сірко, який згодом став знаменитим кошовим отаманом Запорізької Січі.

Привілеєм від 22 жовтня 1757 р. король Август III офіційно надав Іллінцям магдебурзьке право, а також герб із зображенням «золотого лебедя з шістьма лебеденятами на срібному тлі». Герб, очевидно, характеризував місто як «родове гніздо» тогочасної власниці Іллінців — княгині Барбари Санґушкової, уродженої Дунін, предки якої мали в гербі зображення лебедя.

Із середини XIX ст. населення Іллінців стало швидко зростати, і в 60-х роках тут проживало майже сім тисяч осіб.

В Іллінцях 1801 року народилися і провели дитинство відомі поети, представники так званої української школи в Польській літературі Тимко Падура і Северин Гощинський.

З 1818 року в Іллінцях знаходився штаб В'ятського полку російських військ, яким з 1821 по 1825 рік командував Павло Пестель — керівник Південного товариства декабристів.

Після скасування кріпацтва в місті почали діяти церковнопарафіяльні школи. 1881 року тут засновано сільське двокласне училище, його першою попечителькою була власниця Іллінецького маєтку княгиня О. П. Демидова-Сан Донато. Із 1882 року в Іллінцях працює лікарня.

Починаючи з 1866 року, коли Іллінці стали волосним центром Липовецького повіту Київської губернії, місто почало активно розширюватись. У 1900 році нараховували близько 5 тисяч жителів (в основному євреїв). А з передмістями населення Іллінець становило 9400 жителів. У 1875 році власниця маєтку Демидова-Сан Донато збудувала цукровий завод.

У грудні 1917 року в місті була встановлена радянська окупація, у березні 1918 місто зайняли війська кайзерівської Німеччини, у травні 1919 року війська генерала Денікіна, а у 1920 році — знову совєти.

Відповідно до нового адміністративного поділу у 1923 році Іллінці стають райцентром Бердичівської округи, з 1925 — райцентром Вінницької округи, з 1932 райцентром Вінницької області.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 204 жителі міста^[4].

23 липня 1941 року селище було окуповане німецькими військами, майже 3 роки тривала окупація. Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання^[5]. За цей час в Іллінцях було розстріляно 2489 євреїв. Радянські війська зайняли місто в березні 1944 року. У цьому процесі брали участь партизани 2-ї партизанської бригади, яка базувалась у Шабелянському лісі.

1 грудня 1986 року Іллінцям Верховною радою УРСР, було надано статус міста районного значення.

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

Церква Різдва Богородиці
Свято-Воскресенський собор
Миколаївська церква с.Борисівка (Іллінецька міська рада)
Троїцька церква
Головна синагога
Єврейське кладовище

Церква Святої Богородиці, збудована у 1773 році. Є однокупольною церквою — одна з найстаріших дерев'яних храмів Правобережної України, збудована у стилі народного (козацького) бароко.
Свято-Воскресенський собор, 1897 р. — окраса міста. Збудований як благодійний подарунок Іллінцям княгинею Демидовою.
Будинок купця Манова — споруда у стилі модерн. Зараз школа естетичного виховання.
Будівля колишнього млина Маримонт. Зараз у запустінні.
Будинок Народного училища 1881 року. Зараз середня школа № 1.
Будівля найбільшої синагоги на Вінниччині. XX ст.

Демографія[ред. | ред. код]

Таблиця демографії
1959	1970	1979	1989	2001	2010	2016	2017	2020	2022
▼2193	▲3479	▲4054	▲10 563	▲11 186	▲10 286	▲11 388	▼11 374	▼11 219	▼11 095
В період з 1959 по 2022 рік (тис. ос.)

Етнічний склад[ред. | ред. код]

За даними перепису населення 2001 року. Етнічно населення міста Іллінці складали: українці — 97,5 %, росіяни — 1,7 %, представники інших національностей — 0,4 %.

Мова[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року 97,55 % населення міста вказали українську мову рідною, 1,78 % — російську, 0,67 % — інші мови^[6].

Стан навколишнього природного середовища[ред. | ред. код]

Відомості щодо забруднення атмосферного повітря[ред. | ред. код]

Основну частку у забруднення атмосферного повітря у місті і громаді, вносить транспорт і промисловість: у Іллінецькій міській територіальній громаді, частка викидів від автотранспорту до загального обсягу викидів складає на 2017 рік понад 70% (2,1 тис.т), на 1 км2 території громади припадає 2,3 т викидів забруднюючих речовин, а на одного мешканця - 54,5 кг.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

З 1986 року Іллінці — місто районного значення. Має розвинену соціальну сферу: працює лікарня, Будинок культури, три школи, п'ять дитячих садків, школа естетичного виховання, дитячо-юнацька спортивна школа, бібліотеки, державний аграрний коледж.

Середмістя. вулиця Зодчих, колишня Пролетарська

1 червня 2016 року була створена Іллінецька міська громада (ОТГ).

Видатні уродженці[ред. | ред. код]

Северин Ґощинський (1801–1876) — польський громадянський діяч, поет, письменник.
Щавинський Василь Олександрович (1868–1924) — український хімік-технолог, мистецтвознавець і колекціонер.
Сойфертіс Леонід Володимирович (1911–1996) — народний художник СРСР.
Захарчук Олекса (1929–2013) — український живописець.
Жураковська Інна Олександрівна (* 1956) — українська вершниця. Учасниця Олімпійських ігор-1992.

Видатні мешканці міста[ред. | ред. код]

Багнюк Олександр Олександрович — майор, заступник командира 3-го механізованого батальйону з озброєння 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Загинув у бою на передовій від осколкового поранення в районі Старобешеве — Волноваха (Донецька область) під час танкової атаки російських агресорів
Ямковий Максим Сергійович - Лейтенант, командир 2 танкового взводу 2 танкової роти 36 ОБрМП ВМС ЗС України, учасник російсько-української війни, що загинув під час російського вторгнення в Україну. Загинув 27 лютого 2022 року при виконанні бойового завдання поблизу с. Павлополя Маріупольського району Донецької області. Максим був похований у братській могилі під Маріуполем. В умовах обміну тіл,по встановленою ДНК експертизи, був похований 6 жовтня 2022 року в своєму місті. Черзі пів року після загибелі,змогли поховати вдома. Нагороджений орденом Данила Галицького (2022, посмертно)

Економіка[ред. | ред. код]

Іллінці — здебільшого промислове місто з розвинутою сферою послуг.

З промпідприємств на території міста функціонують:

ТОВ «Люстдорф» монополіст у виробництві Т-молока в Україні;^[7] — вул. Коцюбинського, 1
ТОВ «Іллінецький цукровий завод»; — вул. Європейська, 1
ТОВ «Іллінцібудматеріали» - Іллінецький цегельний завод; — вул. Соборна, 160
Компанія Шефф-Групп - багатопрофільне підприємство з виробництва металоконструкцій і машинобудування; — вул. вул. Івана Гонти, 1'
ТОВ «Ремсільмаш»; — вул. вул. Вільшанська, 50
Підприємство групи «Укртехнофос» колишній Агрохім
КП «Іллінціхліб»; — пров. Волонтерів, 2
Україно-швейцарське підприємство «Технолан»
Державне підприємство «Іллінецьке лісове господарство»; — пров. Студентський, 1
Підприємство по виготовленню меблів; — вул. Богдана Хмельницького, 7
Іллінецьке відділення Липовецької філії ПрАТ Зернопродукт МХП; — вул. Соборна, 165
Рибопереробне підприємство «Мореман»; вул. Богдана Хмельницького, 5
Підприємство «Кремінь»; — вул. вул. Івана Гонтии, 6
будівельні організації та транспортні підприємства.
Комунальне підприємство «Добробут», що спеціалізується на переробці відходів^[8], а також виготовленні плитки з поліетилену^[9].
Низка малих приватних підприємств.

Преса[ред. | ред. код]

«Трудова слава» — приватна газета, редактор зареєстрований приватний підприємець.

З 2004 року друкується газета приватних оголошень «Партнер» приватної форми власності.

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Місто	Країна	Дата угоди
Цолікофен	Швейцарія	23 листопада 2003
Влощова	Польща	23 серпня 2005
Єдинець	Молдова	13 вересня 2013
Пакруоїс	Литва	21 листопада 2016
Сміжани	Словаччина	5 травня 2017

Проблеми[ред. | ред. код]

В Іллінцях в аварійному стані функціонують очисні споруди.
У багатоповерхових будинках не працюють ліфти^[10].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ cite-web|url=https://illintsi-mrada.gov.ua/card укр. Картка громади м.Іллінці
↑ Про зміну і встановлення меж міста Іллінців Вінницького району Вінницької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 9 січня 2022.
↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 року (PDF). ukrstat.gov.ua (укр.). ДЕРЖСТАТ УКРАЇНИ.
↑ Іллінці. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.^{[недоступне посилання]}
↑ Maryna., Dubyk,; Марина., Дубик, (2000). Dovidnyk pro tabory, ti︠u︡rmy ta hetto na okupovaniĭ terytoriï Ukraïny (1941-1944) = Handbuch der Lager, Gefängnisse und Ghettos auf dem besetzten Territorium der Ukraine (1941-1944). Kyïv: Derz︠h︡avnyĭ komitet arkhiviv Ukraïny. ISBN 9665041886. OCLC 45595209.
↑ Банк даних — перепис 2001
↑ Маркетингове дослідження [Архівовано 27 лютого 2014 у Wayback Machine.] українського ринку молока агентства KOLORO, 2013
↑ Як на Вінниччині почали виготовляти тротуарну плитку із поліетилену - vinnytsia.name (укр.). 22 вересня 2022. Процитовано 22 вересня 2022.
↑ Іллінецький сміттєпереробний завод - vinnytsia.name (укр.). 6 жовтня 2022. Процитовано 8 жовтня 2022.
↑ Романова, Полина (26 червня 2012). Жители девятиэтажки не хотят платить за лифт. Gazeta.ua. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 27 січня 2023.

Джерела[ред. | ред. код]

Д. С. Вирський. Іллінці [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 446. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
В. М. Анікеєнко, І. Д. Бабенко, О. Г. Рудник. Іллінці [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Сайт міста [Архівовано 4 травня 2022 у Wayback Machine.]
Ilintsy, Ukraine(англ.)
Ilińce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 259. (пол.)
Ilińce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 608. (пол.)
Lińce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 233. (пол.)
Стаття Іллінці - Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР [Архівовано 5 березня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)

Література[ред. | ред. код]

О. С. Покровська, Л. С. Тарнавський. Іллі́нці // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.240-248

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іллінці
Погода в Іллінцях [Архівовано 4 листопада 2014 у Wayback Machine.]

[1] te-web|url=https://illintsi-mrada.gov.ua/card укр. Картка громади м.Іллінці

[2] Про зміну і встановлення меж міста Іллінців Вінницького району Вінницької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 9 січня 2022.

[:0-3] Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 року (PDF). ukrstat.gov.ua (укр.). ДЕРЖСТАТ УКРАЇНИ.

[Голодомор_УІНП-4] Іллінці. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.^{[недоступне посилання]}

[5] Maryna., Dubyk,; Марина., Дубик, (2000). Dovidnyk pro tabory, ti︠u︡rmy ta hetto na okupovaniĭ terytoriï Ukraïny (1941-1944) = Handbuch der Lager, Gefängnisse und Ghettos auf dem besetzten Territorium der Ukraine (1941-1944). Kyïv: Derz︠h︡avnyĭ komitet arkhiviv Ukraïny. ISBN 9665041886. OCLC 45595209.

[6] Банк даних — перепис 2001

[7] Маркетингове дослідження [Архівовано 27 лютого 2014 у Wayback Machine.] українського ринку молока агентства KOLORO, 2013

[8] Як на Вінниччині почали виготовляти тротуарну плитку із поліетилену - vinnytsia.name (укр.). 22 вересня 2022. Процитовано 22 вересня 2022.

[9] Іллінецький сміттєпереробний завод - vinnytsia.name (укр.). 6 жовтня 2022. Процитовано 8 жовтня 2022.

[10] Романова, Полина (26 червня 2012). Жители девятиэтажки не хотят платить за лифт. Gazeta.ua. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 27 січня 2023.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

Іллінці

Зміст

Історія[ред. | ред. код]

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]