Липки (Київ)
| Липки Київ | ||||
 Панорама Липок. Краєвид з боку Фундуклеївської вулиці, бл.1886 | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°26′40″ пн. ш. 30°32′4″ сх. д. / 50.44444° пн. ш. 30.53444° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна  | |||
| Адмінодиниця |
Київ | |||
| Головні вулиці | Михайла Грушевського, Круглоуніверситетська, Банкова, Лютеранська, Інститутська | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен |
 «Арсенальна» «Майдан Незалежності» «Хрещатик» «Кловська» | |||
| Карта | ||||
  Липки Липки (Київ) | ||||
 Липки у Вікісховищі | ||||
Ли́пки — історична місцевість у Печерському районі міста Києва. Липки розташовані між вулицями Михайла Грушевського, Банковою, Лютеранською, Академіка Богомольця, Виноградним і Кріпосним провулками. Відповідають нагірній місцині історичного Клову; відокремлені від Печерського плато балкою Кловського струмка.
Відомий насамперед штаб-квартирами державних установ та своїми шедеврами архітектури XVIII-XX століть у стилях бароко, неокласицизму, модерну, ар-деко тощо.
Із середини XIX до початку XX століття Липки були переважно місцем поселення київських аристократів, багатіїв, чиновників і військових, вважалися районом фешенебельних особняків. За царської доби місцевість належала до Двірцевої поліцейської дільниці (адміністративна споруда дільниці стояла на місці готелю «Київ», не збереглася). У радянські часи тут були розташовані житлові будинки номенклатурних працівників, а на прилеглих вулицях — основні установи державної влади.
За станом на початок ХХІ сторіччя Липки вважаються особливо престижним для проживання місцем у Києві. Їхня назва застосована для брендів елітного житла в інших місцевостях («Новопечерські Липки», «Оболонські Липки»).
Сучасні Липки охоплюють територію, до якої належать вулиці: Архітектора Городецького, Михайла Грушевського, Інститутська, Кріпосний провулок, Пилипа Орлика, Липська, Шовковична, Круглоуніверситетська, Крутий узвіз, Лютеранська, Заньковецької, площа Івана Франка, Станіславського, Ольгинська, Банкова, Садова, Академіка Богомольця[1].
Назва походить від липової алеї, насадженої в середині XVIII століття довкола Кловського палацу і вздовж теперішньої Липської вулиці.
У 1830-ті роки в ході інтенсивної забудови Липок алею вирубили за наказом генерал-губернатора Василя Левашова. Нова розбудова виявилася своєчасною з огляду на невпинне розростання міста та потребу в переселенні мешканців Подолу, який страждав від пожеж і повеней. Пам'ять про липові насадження збереглася у назві місцевості, а також Липської вулиці і Липського провулку. Так само про колишні насадження нагадують назви вулиці Шовковичної та Виноградного провулку.
У XVIII ст. у цій місцевості росли липові й шовковичні гаї, а ченці Києво-Печерської лаври розводили виноградники. У 1806, 1809, 1811 роках архітектор А.І. Меленський проєктував забудову Двірцевої частини (Липок), намагаючись поєднати її з Хрещатицькою долиною. У 1828 році зрубали липовий гай, який існував у межах сучасної вулиці Липської, у 1835 році - виноградний і шовковичний сади[1].
У 1861 році затверджено генеральний план Києва з поділом вулиць на розряди, що об'єднав частини міста на адміністративних засадах. На Липках дозволялося зводити лише кам'яні одно- та двоповерхові будинки. Таким чином, вид забудови визначився як садибно-особняковий. Липки почали формуватись як місцеперебування вищої місцевої адміністрації. Виникли Царський (Маріїнський) палац, будинки генерал-губернатора, цивільного губернатора, будинок командувача військ Київського військового округу[1].
До другої половини XIX ст. Липки зберігали характер виключно шляхетно-адміністративної частини міста. Цьому відповідала і архітектура будинків з білими колонами у стилі класицизму. Наприкінці XIX ст. змінюється соціальний склад домовласників - серед будинків аристократії з'являються особняки представників торговельного чи промислового капіталу. На зміну класицизму в архітектурі забудови приходить еклектизм. У 1909 році на Липках дозволили зводити багатоповерхові прибуткові будинки[1].
Із набуттям Україною незалежності тут розмістилася резиденція Президента України, працюють Верховна Рада та уряд України, містяться Національний банк України, Верховний суд України та інші державні установи[1].
Популярності Липкам додавали відомі мешканці (зокрема родина поміщиків Ганських, у будинку яких бував Оноре де Бальзак, знайома Ференца Ліста княгиня Сайн-Вітгенштейн та інші). На розі вулиць Шовковичної та Інститутської стояв будинок коменданта Київського арсеналу А. Іванова, садибу якого місто придбало для учасника Французько-російської війни 1812 року генерала Миколи Раєвського. Пізніше цей особняк перетворили на палац генерал-губернаторів. 1918 року його займав Гетьман Української Держави Павло Скоропадський.
-
Панорама Липок
- Будівля Національного банку України (1902—1905) — архітектори Олександр Кобелєв і Олександр Вербицький
- Будинок з химерами. Колишній особняк архітектора В. В. Городецького (стиль модерн).
- Будинок Уряду України
- Національний художній музей України
- Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка
- Лютеранська кірха святої Катерини — будівля, що ви́значило назву вулиці. У 1930-ті роки в церкві розміщувався клуб войовничих атеїстів. У 1970-х роках — дирекція музею народної архітектури та побуту України. Згодом будівлю повернуто церкві.
- Маєток Лібермана. Збудований у стилі історизму.
- Садиба Гальперіна в стилі неоренесансу.
- Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с. — ISBN 5-88500-070-0.
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — 2-е изд. — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — 760 с., ил. (рос.)
- Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
- Липський гербовник / О. М. Друг. – К. : Либідь, 2016. – 88 с. – (Твій Київ). – ISBN 966-06-0716-3.
|
Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |