Липове (Талалаївський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Липове
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Талалаївський район
Рада/громада Липівська сільська рада
Код КОАТУУ 7425384001
Основні дані
Населення 968
Площа 3,899 км²
Густота населення 248,27 осіб/км²
Поштовий індекс 17222
Телефонний код +380 4634
Географічні дані
Географічні координати 50°53′08″ пн. ш. 33°08′43″ сх. д. / 50.88556° пн. ш. 33.14528° сх. д. / 50.88556; 33.14528Координати: 50°53′08″ пн. ш. 33°08′43″ сх. д. / 50.88556° пн. ш. 33.14528° сх. д. / 50.88556; 33.14528
Середня висота
над рівнем моря
142 м
Місцева влада
Адреса ради 17222, Чернігівська обл., Талалаївський р-н, с.Липове, вул.Центральна,11 , тел. 2-10-64
Карта
Липове. Карта розташування: Україна (1991-2014)
Липове
Липове
Липове. Карта розташування: Чернігівська область
Липове
Липове

Ли́повесело в Україні, в Талалаївському районі Чернігівської області. Населення становить 968 осіб. Орган місцевого самоврядування — Липівська сільська рада.

Історія[ред.ред. код]

Липове - козацьке село. Назву села пов'язують з липовими гаями, що вкривали схили і частину пойменної заплави річки Ромен. Було центром однойменної Липівської сотні Прилуцького полку з 1649 по 1651 (неповних два роки). Липівська сотня була приєднана до Кропивненської, а 1654 - до Красноколядинської сотні Прилуцького полку Гетьманщини.

Археологія[ред.ред. код]

У ХХ столітті на території Липового було проведено ряд археологічних розшуків. Першим дослідником був М.О.Макаренко. В 1911 році, завдяки йому, став відомий науковому загалу курганний могильник доби Київської Русі. Він налічує близько 1200 насипів (на початку ХХ століття їх було біля 5000). Недалеко від некрополя виявлене городище площею 1 гектар і неукріплене селище площею 20 гектарів.

У 80-х роках ХХ століття кургани Липового вивчав курганний загін археологічної експедиції Інституту археології Академії наук УРСР та Чернігівського історичного музею під керівництвом О.П.Моці. За результатами досліджень виявлено. що городище виникло в кінці І тис. і співіснувало з селищем у перші століття 2 тис. н.е.

Можна говорити про інтенсивне життя в цьому місці починаючи з першої чверті ХІ століття.Розкопані тут залишки матеріальної культури (різноманітні господарчі вироби, сліди ремісничих майстерень, спеціалізованої торгової діяльності, зброя) та топографічні особливості самого комплексу ( близькість до води) дають підстави говорити про Липове,як про один із "караван-сараїв" на шляху Київ - Булгар. Могильник був кладовищем жителів цього караван-сараю. Археологічні та антропологічні матеріали вказують на наявність серед жителів Липовського археологічного комплексу різноетнічних елементів. Хоча в основному тут проживали нащадки літописних сіверян.

Литовсько-польська доба[ред.ред. код]

За литовсько-польських часів село Липове підпорядковувалося Роменській волості Чернігівського воєводства. Роменська волость межувала з Путивльським уЇздом Московського царства, отже була в центрі постійних воєнних міждержавних конфліктів. Населення або винищувалося конфліктуючими сторонами, або втікало в більш спокійні місця. Тогочасний Задеснянський регіон являв собою майже цілковиту пустелю, з огляду на відсутність сталої мережі населених пунктів. Але згадка про село Липове знайдена у доповідях до Путивлю Онисима Циплетєва, який очолював один із військових загонів на кордоні.Такі загони збирали і розвідувальні дані, щодо населених пунктів сусідньої держави. Московські війська постійно намагалися відтіснити колоністів, що заходили на землі путивльські і засновували там слободи, зі своїх земель. Отже з його доповідей за 1624-1625 роки і дізнаємося, що за течією річки Ромен існували слободи Медвежа (30) дворів та Липова (40) дворів. Обидві слободи не укріплені.

З моменту входження Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої розпочалася колонізація регіону. Для створення ефективної системи оборони від Московської держави,землі роздаються польським дворянам. Вони зобов'язувалися будувати замки для оборони, заселяти людьми осаджені землі та створювати сприятливі умови господарювання. З тих часів Липове згадуєтья і в польських документах.

Спочатку городище Липове, яке знаходилося біля річки Ромен і мало 30 волок було надане у володіння К.Гоздовському, а у січні 1628 року Яну Лютомирському. Попри неодноразові підтвердження королем згаданих надань, Я.Лютомирський колонізаційних заходів на городищі не здійснював. У 1630 році Липове надане у володіння городельського старости та королівського покойового дворянина Криштофа Халенського.Він розрочав колонізаційні заходи, але став жертвою Я.Вишневецького, який вирішив "заокруглити" свої землі.Вже в 1640 році за село Липове князем був сплачений подимний податок.

Існує документ, який свідчить про надання Магдебурзького права для Липового 3 березня 1625 року. Але це право не було реалізоване.

У 1639 році французький інженер Гійом де Боплан склав рукописну Загальну карту України. Cело Липове (Lipowe) позначене на ній, як селище в якому є храм.

Козацькі часи[ред.ред. код]

В результаті великого козацького повстання в Речі Посполитій 1648 року під проводом Богдана Хмельницького виникла держава Гетьманщина. Найвищою адміністративно-територіальною одиницею якої був полк, що складався з сотень. Село Липове увійшло до Прилуцького полку і стало центром Липівської сотні. Очолював полк Тимофій Носач. Але вже в "Реєстрі Війська запорізького 1649 року" "ліповчанє" входять до складу Кропивненської сотні. Із ста козаків сотні - 60 липівчани. У 1654 році липівчан приєднали до Красноколядинської сотні. Із за війни багато люду втекло на Слобожанщину. Це призвело до зменшення кількості сотень у Прилуцькому полку і деякі сотні об'єднали.

Під час революції українські землі роздаються сподвижникам Б.Хмельницького, а потім козацькій старшині. До 1714 року Липове вважалося ратушним (вільним) селом, але було віддано на ранг Івану Носу, під час призначення його генеральним суддею Прилуцького полку. Після його смерті, генеральному бунчужному Якову Юхимовичу Лизогубу, який почав скуповувати грунти в Липовому та сусідніх селах. Потім село перейшло у володіння його сина Іллі Лизогуба, що був одружений на Катерині Яківні Якубович. Їй він заповів село після смерті. Катерина в свою чергу заповіла Липове племіннику, ротмістру Івану Олександровичу Якубовичу.

Статистичні джерела[ред.ред. код]

Статистичні джерела є важливими для вивчення соціально-економічних процесів у регіоні. Відомості про липівчан знаходимо у ревізіях, реєстрах, переписах. Ревізія 1629 року фіксує 40 домогосподарств. Реєстр 1649 року - 60 козацьких господарств. Перепис 1666 року - 24 домогосподарства. Таке різке зменшення, можливо, пояснює "Літопис Самовидця",де розповідається, що весною 1652 року "...в Липовом учинили задор жолніре и там на самое Воскресеніе людей вирубали...".Ревізія 1713 року фіксує вже 58 домогосподарств, ревізія 1740 - 32 д. 35 х.,козаків 52 д. 57 х. Демографічний стрибок спостерігаємо в ХІХ столітті. "Список населених місць Полтавської губернії. 1862 р." надає дані про 355 дворів в селі Липовому, де проживають 1163 чоловіка та 1179 жінок.

ХІХ століття[ред.ред. код]

На початку століття село Липове стає центром Липівської волості Роменського повіту Полтавської губернії.

Головним заняттям населення було сільське господарство. Сіяли жито, ячмінь, овес, пшеницю,гречку, просо. Тютюн переважав серед технічних культур. За обсягами посівів Роменський повіт входив до першої трійки у Полтавській губернії. Вирщували корів, кіз, овець, свиней. У кінці ХІХ століття скорочується поголів'я волів, зростає - коней. На кінець століття статистичні джерела фіксують у Липовому 3 постоялі двори, 5 кузень, 40 вітряків, 6 маслобоєнь. Два рази на рік в селі проводились ярмарки, щонеділі - торг.

До селянської реформи 1861 року більшість жителів Липового були вільними козаками, але були і панські. Вони належали поміщикам Якубовичам та Кольчевським. Після реформи відбулося зменшення дворянського землеволодіння та розшарування селянства. З'явилися помістя заможних селян: Калимана, Бабійчука,Легкодуха, Прядки та інших. Частина селян відділася на хутори попід лісом: Химулі, Довгалі.Артюхи, Баштові і т.д. У селі було дві церкви: величний Спасо-Преображенський собор та Покровська церква, яка належала поміщику Якубовичу. З 1863 року діяла парафіяльна школа.

ХХ століття[ред.ред. код]

Століття розпочалося важливими подіями для села. В 1905 році побудовано і освячено цегляний Спасо-Преображенський собор, в 1913 році - земську школу.

У березні 1917 року прийшла звістка про лютневу революцію. Перший революційний комітет на чолі з бувшим фронтовиком Мазилом Г.Я. проводить мітинг та збори, які вирішують конфіскувати зерно у поміщиків та піднімають питання про поділ землі. У січні 1918 року у волості встановлюється радянська влада, яку представляє Липівська рада селянських та солдатських депутатів. На початку березня територія Роменського повіту була окупована німцями. Мазило Гнат та його соратники були заарештовані, але в травні партизанські загони Липового та Ведмежого змогли визволити арештантів. Потім село захоплювали махновці та денікінці.

В грудні 1919 року радянська влада в селі була відновлена. Створюється волосний виконавчий комітет на чолі з Юхимом Валеєм та земельна комісія. Вони обліковують хліб, землю, худобу поміщиків.

У 20-х роках розпочинається колективізація. Були створені артілі "Перемога" та "Вперед". Згодом на території села почали діяти п'ять колективних господарств, які в 1940 році об'єднані в колгосп "3-й Вирішальний".

В 1923 році село Липове увійшла до складу новоствореного Великобубнівського району Роменської округи . В 1933 році - до Талалаївського району Полтавської області, а в 1939 Талалаївський район приєднали до Сумської області. З 1966 року Липове, в складі Талалаївського району, підпорядковане Чернігівській області.

В тридцяті роки засновавано дитячу трудову колонію для підлітків-правопорушників та дітей сиріт. Вона розташувалася в садибі поміщика Кольчевського. У 1920 році замість колонії тут відкрито районну лікарню, яку очолив Степан Іванович Музиченко. Після війни в садибі розмістили тубдиспансер.

Цегляний будинок поміщика Якубовича було розібрано для будівництва в центрі села приміщення клубу,який проіснував до 80-х років.

6 травня 1934 року, на вістрі боротьби радянської влади проти релігії та церкви, було спалено Спасо-Преображенський собор.

15 вересня 1941 року, в ході другої світової війни, німецькі війська захопили село Липове. На фронтах війни загинуло 157 односельців. Їм в 1968 році встановлено пам'ятник. 14 вересня 1943 року війська Воронезького фронту визволили село від німецьких окупантів.

Після війни починається відбудова села. Відновлюється колгосп "3-й Вирішальний". В 1963 році колгоспи сіл Липове і Скороходове об'єднали, але в 1965 знову роз'єднали. Колгосп села Липове отримав назу "20-річчя Перемоги".Розпочалися меліоративні роботи, внаслідок яких було створено торфодільницю. Вона, на протязі майже тридцяти років, забезпечувала паливом та роботою жителів району. В кінці 90-х запаси торфу скінчилися і дільниця припинила своє існування.

В 1978 році створено колгосп "Дружба". Понад двадцять років ним керував Заслужений працівник сільського господарства Назаренко Володимир Якович. За високі здобутки нагороджений орденами Леніна, Знак Пошани та Трудового Червоного Прапора. Колгосп стає "міліонером". Спеціалізується на вирощуванні яловичини, свинини, зернових культур та цукрових буряків. В 70-80 роках будується нова школа, будинок культури, дитячий садок, їдальня, медамбулаторія, пошта, будинки для колгоспників. Багато працівників нагороджені орденами та медалями: Тимошенко І.Я., Динник В.М., Вітряченко В.І. та І.І., Кобиш О.М., лут О.В. та інші.

В 90-х роках в селі Липовому створено СТОВ агрофірма "Горизонт" під керівництвом Марченка Анатолія Гавриловича, яка є однією з передових у районі. Вона займається вирощуванням зернових культур, молочно-м'ясним скотарством та свинарством. Нині господарство очолює Марченко Ігор Анатолійович.

В 2005 році на кошти мецената Голуба Михайла Павловича, який народився в Липовому, було побудовано Спасо-Преображенську церкву на місці зруйнованої в 30-ті роки.

Заслуженою славою в селі і районі користується народний жіночий фольклорний ансамбл "Берегиня" ( керівник Кривенко В.І.)

Видатні особистості[ред.ред. код]

Олександр Якович Якубович (1739-1810), генерал-майор, останній прилуцький полковник (1773-1781).

Олександр Іванович Якубович (1796-1845) учасник повстання 14 грудня 1825 року на Сенатській площі в Санкт-Петербурзі.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • О. П. Моця. Липове // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 154. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  • О. П. Моця. Липове // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 697 с
  • О. П. Моця Шляхи часів Київської Русі:темпи руху на "путехъ".- Археологія.-2010.-№2.-с.36-37
  • Л.В.Ясновська Дослідження курганних старожитностей Чернігівщини сектором давньоруської і середньовічної археології ІА НАН України в останній чверті ХХ соліття /Ясновська Л.В.// Дружинні старожитності Центрально-Східної Європи VІІІ-ХІ століття: Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару (Чернігів - шестовиця 17-20 липня 2003 року/ Інститут археології НАН України, ЧДПУ ім. Т.Г.Шевченка.- Чернігів: Сіверянська думка,2003.-с.201-208
  • П. Кулаковський Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618-1648): Наукове видання.-К.:Темпора,2006.-496
  • В.Л.Модзалевский Малороссийский родословник, т.5, вып.5.-к.СПб.,2004
  • О.П.Лазаревский Описане старой Малороссии.т.3: Полк Прилуцкий.- К.,1902
  • Літопис Самовидця//Дзира Я.І..- К: Наукова думка,1971.- с.63
  • Крип'якевич І. Богдан Хмельницький .- К: АН УРСР, 1954.- с.250,259,268
  • Талалаївський край: художньо-публіцистичне видання.-Талалаївка, 2016.-310 с.

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.