Лиса Гора (Харків)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 50°00′25″ пн. ш. 36°10′32″ сх. д. / 50.006908° пн. ш. 36.175527° сх. д. / 50.006908; 36.175527 Лиса Гора — район Харкова. Розташований на північному заході міста, на північ від району Холодна Гора. Розділяє дві гори яр Савчин Яр[1], по якому проходить вулиця Нижньо-Гіївська. Від центру відокремлена виїмкою лінії Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, локомотивного депо «Жовтень» та станцією Харків-Сортувальний. Від Нахаловки, Лісопарку, Залютине відділена Залютиним яром, який тягнеться від лінії залізниці до річки Уди.

Історія Лисої Гори[ред. | ред. код]

XIX століття[ред. | ред. код]

Назва «Лиса Гора» утворилася тому, що ліс, що перш покривав її, в 1820-х роках було продано місцевою поміщицею на потреби будівництва дзвіниці Успенського собору. Вирубаний ліс йшов на виготовлення будівельного риштування, а непридатний як «ділова деревина» вживався для випалу цегли, яку виготовляли тут же на цегельному заводі (в «Савчиному Ярі»). У результаті вирубки гора повністю «облисіла»; нічим не стримувана весняна («гірська», як тоді її називали) вода почала регулярно затоплювати підгірні села — Іванівку та Панасівку. Повені припинилися лише після проведення дренажних робіт при прокладанні залізничного полотна в 1860 — 1870 рр.

Східний схил гори почав заселятися приблизно з 1840-х років представниками харківської бідноти, яка була не в змозі підтримувати зовнішній вигляд своїх жител у вигляді, відповідному губернському центру. Пізніше, в 1870 — 1890 рр., забудова Лисої Гори здійснювалася інтенсивніше: у зв'язку з пуском Курсько-Харківської залізниці там стали селитися залізничні службовці та робітники депо, паровозоремонтних майстерень та з'являються заводи (пивоварний, керамічний, тощо.). Наприкінці 1880-х на Лисій Горі з'являється цвинтар (існує й понині). Пізніше, в 18981912 рр., по вулиці Курилівській, що йде на північ від Кузинського, була побудована православна церква в ім'я Казанської ікони Божої матері, що діє і зараз.

Початок XX століття[ред. | ред. код]

У 1901 на Лисій Горі відкрито перший в Харкові дитячий садок для дітей робітників та бідноти на 100 дітей.

Радянські роки[ред. | ред. код]

У довоєнні роки нижче кладовища влаштували нафтобазу. У 1920-і роки на вершині Лисої Гори було побудовано «соціалістичне» селище «Новий Побут» (він ж «Червоний Жовтень») з типовими малоповерховими будівлями для залізничних робітників. Вулиці Новий Побут, Прогрес, Осетинська та Єлізарова (нині Холодногірська), радіально розходяться від центру селища, утворили символічні промені п'ятикутної зірки.

У роки Голодомору (19321933) на околицях вулиці Прогрес ховали померлих від голоду людей, підібраних на вулицях міста.

До однієї з основних визначних пам'яток району відносять «Алею Злодійської Слави» на 8-му кладовищі (наприкінці вулиці Добродецького).

Лисогірські вулиці, перейменовані в Радянські роки[ред. | ред. код]

  • Ленінградська — кол. Курилівська (назву повернули)
  • Кубасова — кол. Андріївська (назву повернули)
  • Революції 1905 — кол. Кузинського
  • Прикордонна — кол. Гвоздиківській

Примітки[ред. | ред. код]

  1. АО «СПАЭРО Плюс», Укргеодезкартография. Харьков. План города. М 1:20000 = издание десятое / ред. Вл. Николаев. — Харьков : СПАЭРО Плюс, 2009. — 120 с. — не указаны прим.