Лисиничі (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Лисиничі
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Пустомитівський район
Рада/громада Лисиничівська сільська рада
Код КОАТУУ 4623683801
Основні дані
Населення 2345
Густота населення 1080,65 осіб/км²
Поштовий індекс 81126[1]
Телефонний код +380 3230
Географічні дані
Географічні координати 49°50′17″ пн. ш. 24°07′11″ сх. д. / 49.83806° пн. ш. 24.11972° сх. д. / 49.83806; 24.11972Координати: 49°50′17″ пн. ш. 24°07′11″ сх. д. / 49.83806° пн. ш. 24.11972° сх. д. / 49.83806; 24.11972
Середня висота
над рівнем моря
267 м
Водойми Полтва
Місцева влада
Адреса ради 81126, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Лисиничі, тел. 7-53-68
Карта
Лисиничі is located in Україна
Лисиничі
Лисиничі
Лисиничі is located in Львівська область
Лисиничі
Лисиничі

Ли́синичі (пол. Lesienice ) — село Пустомитівського району Львівської області. Розташоване на північних схилах низькогірного пасма Львівське плато, які спускаються у долину річки Полтви. Із заходу до Лисинич прилягають львівські передмістя, з північного сходу — забудови села Підбірці, а з південного сходу — міста Винники. До Лисиничівської сільської ради належить також село Підбірці.

Назва[ред.ред. код]

Існує декілька версій походження назви «Лисиничі». За однією з них, первісна назва «Лісиничі» походить від слова «ліс», бо в давнину тут був дрімучий мішаний ліс. За іншою, у довколишні ліси приїжджала шляхта полювати на лисів, що й дало назву селу. Натомість, В. Лаба, посилаючись на топонімічні дослідження О. Купчинського, стверджує, що назви поселень із закінченнями на «-ичі», які виникали приблизно в VII–VIII ст., зазвичай походять від назв родів. Тобто, Лисиничі заснували нащадки якогось Лисина — людини, яку прозвали лисом за особливі риси характеру[2].

Лисиничі та Винники з околицями милують око своїми мальовничими краєвидами, тому в деяких джерелах цю місцевість називають «львівською Швейцарією»[3].

Історія[ред.ред. код]

Лисиничі розташовані біля підніжжя Чотової скелі (інакше Чатової, 414 м над рівнем моря), історія села невід'ємно пов'язана з нею.

Вперше Лисиничі згадано в письмових джерелах у 1411 році, коли Мичко з Куликова заклав у Львові каплицю св. Михайла і записав її разом із селом Лисиничі львівським домініканцям[4]. Власником частини села був руський боярин Бенко (Бенько, Бенедикт) з Кухар.[5]

У пізніші часи було висунуто не одну гіпотезу про існування на території Лисинич значно давніших поселень. Львівський історик Людвік Зелінський[6] у ХІХ ст., досліджуючи територію Чотової скелі, писав у журналі «Lwowianin» про знайдені там руїни поганського замку, побудованого у VIII ст. В XVII ст. львівська монахиня, а наприкінці XVIII ст. якась міщанка Гертруда розповідали, що вони особисто бачили на скелі руїни старовинних мурів і замку[7].

В середині ХІХ ст. дослідник історії Галицько-Волинського князівства Іcидор Шараневич стверджував, що первісний Львів повинен був лежати на Чотовій скелі, бо це найвище місце, звідки можна було побачити сяйво палаючого Холма в 1256 році. Цю сенсаційну гіпотезу Шараневича не підтримали сучасники. Однак нещодавні археологічні розкопки, проведені на території Чотової скелі фахівцями Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України[8], відкрили найдавніший мисливський табір-поселення на теренах сучасного Львова, знайшли залишки матеріальної культури часів короля Данила. Тепер, у зв'язку з виявленням давньосередньовічної кераміки, варто повернутися до такого припущення.

Про Лисиничі згадує у своєму подорожньому щоденнику за 16701672 роки Ульріх фон Вердум[4]:

« З руського Львова через глибокі дороги й порослі чагарями гори до Лисинич одна миля. Це заїзд над дорогою, а село з цією ж назвою лежить правіше, біля підніжжя зарослої гори.  »

У середині XV ст. село Лисиничі було власністю Дуслава Лисиницького, якого 1444 року було звинувачено в пограбуванні кам'янецьких купців, що їхали до Львова з товаром. У той час через Лисиничі проїжджало чимало купців і з навколишніх місцевостей, і з усіх кінців Європи та Азії. Адже Львів у XV ст. був важливим соціально-економічним і торговим центром, а через Лисиничі пролягав торговий шлях, названий Глинянським (сучасна вул. Тракт Глинянський), що з'єднував Львів з Глинянами.

У кінці XV ст. Лисиничі стають власністю Добеслава Висоцького, який 1496 року, одержавши за своєю дружиною придане, вклав його у розвиток лисиницького феодального маєтку.

В XV–XVI ст. Чотова скеля з лісом належала дрібній шляхетській родині Сапоровських. Наприкінці XVI ст. шляхтянка Катерина Сапоровська подарувала лисиничівський ліс разом зі скелею львівським монахиням-бенедиктинкам.

В XVII ст. в лісі часто переховувалися міщани і передміщани Львова, переслідувані львівським патриціатом і судом. В лісистих околицях Чотової скелі збиралися загони повсталих селян, які нападали на шляхту і багатих купців на Глинянській дорозі.

У часи війни 1648–1676 років під проводом Богдана Хмельницького Лисиничі були одним із ключових пунктів наступу на Львів. Меморіальна дошка, встановлена на місцевому будинку «Просвіти», свідчить, що в околицях села, на полях, в 1648 році був розташований табір Б. Хмельницького, військо якого облягало Львів. Звідти й пішла назва урочища Табори. В 1655 році біля Чортової скелі знову проходили українські війська під час другої облоги Львова.

1672 року з наступом великої татарсько-турецької армії на Львів частина селян з навколишніх сіл і деякі передміщани Львова переховувалися зі своїми сім'ями та майном в лісах біля Чотової скелі. 1675 року відбулася битва під Лисиничами між військами Речі Посполитої і татарами. Під час останнього набігу татар на Львів у 1695 році за дорученням оборонців Львова розвідник кілька ночей спостерігав з Чортової скелі за пересуванням татарських орд.

З кінця XVIII ст. до Лисинич на Чотову скелю почали поступово приїжджати на відпочинок городяни Львова, а на початку і в середині XIX ст. скеля стала улюбленим місцем багатьох львів'ян. Горою стали цікавитися історики, краєзнавці, туристи. Так Лисиничі стали важливим відпочинковим та культурним осередком Львівщини.

В XIX ст. та на початку XX ст. на Чотовій скелі бували діячі культури і науки: відомі галицькі просвітителі, учасники «Руської Трійці» Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, художники Корнило Устиянович, Артур Гротгер, письменники Іван Франко, Михайло Павлик, Марія Конопницька, історики Денис Зубрицький, Іcидор Шараневич, Юліан Целевич.

Про підприємливість місцевих селян свідчить те, що 1847 року в селі було 5 шинків. Наприкінці ХІХ ст. у селі діяли броварня і три тютюнові крамниці.

1881 року орден бенедиктинок збудував поблизу Чотової скелі монастир, у якому в літній період жили черниці, в 1888 році там же було зведено костел[9].

В цей час монахиня-бенедиктинка Йозефа Кун провела на скелю східці із поручнями, а на самому вершечку поставила дерев'яну альтанку з верандою[7].

На початку ХХ ст. відвідування цього місця продовжувалися. Часто відпочивали біля підніжжя скелі художники Олекса Новаківський, Іван Труш, Осип Курилас, Олена Кульчицька, композитори Анатоль Вахнянин, Філарет Колесса, співачка світової слави Соломія Крушельницька, етнографи Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, письменники Наталія Кобринська, Василь Стефаник та багато інших.

З початком Першої світової війни на території лисиничівського лісу проводили військові вишколи новобранці УСС. Після проголошення ЗУНР з кінця листопада 1918 року на території Лисинич точилися бої за Львів між УГА та польською армією. На верху Чотової скелі в 1919 році був обсерваційний пункт української артилерії; українці боронили гору довгий час[7].


18 вересня 2011 р. село урочисто відзначило 600-річницю з дня свого заснування та 100 р. встановлення пам'ятника Тарасу Шевченкові — перший в Україні громадський пам'ятник Кобзареві.

Культура[ред.ред. код]

В 1903 році в Лисиничах було засновано осередок спортивного товариства «Сокіл».

З 1909 року в Лисиничах діяла читальня «Просвіти», яка вела активну культурно-просвітницьку діяльність.

З ініціативи місцевих мешканців, 1910 року в селі створено духовий оркестр, який існує й досі, зберігаючи родинні традиції впродовж п'яти поколінь. За свою діяльність оркестр отримав звання народного. В 1924 році в Лисиничах було засновано хор.

Церкви[ред.ред. код]

В селі діє церква св. Параскевії (УГКЦ), збудована в 1889 році. В 1990 році в Лисиничах було збудовано каплицю Покрови Божої Матері (УАПЦ), а в 2002 році — церкву Покрови Божої Матері (УАПЦ).У теперішній школі був жіночий моностир. Біля нього була фігура Матері Божої. У 1950 роках фігура перенесена на подвіря біля церкви св. Параскевії.

Освіта[ред.ред. код]

В Лисиничах діє неповна середня школа, з 1940 року розміщена в колишній літній резиденції бенедиктинок. Функціонує в Лисиничах також і Дитячо-юнацький футбольний клуб «Скеля», який базується на гравцях з с. Лисиничі.

Визначні пам'ятки[ред.ред. код]

З ініціативи лисиничівської читальні «Просвіти» та на кошти сільської громади в Лисиничах було встановлено пам'ятник Тарасу Шевченкові — перший в Україні громадський пам'ятник Кобзареві. Відкриття відбулося 17 вересня 1911 року на честь 50-річчя з дня смерті поета. Спочатку пам'ятник мав вигляд увінчаної хрестом піраміди з вмонтованим порцеляновим портретом Кобзаря і нагадував первісну могилу Т. Шевченка на Чернечій горі. До 100-річчя з дня смерті поета хрест і портрет зняли, а на вершечку піраміди встановили бронзове погруддя.

30 жовтня 2005 року в Лисиничах було відкрито пам'ятник одному з видатних діячів української історії, творцеві Листопадової революції 1918 року Петрові Бубелі. Пам'ятник створив вихованець Львівського державного коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша Назар Пилип'як з ініціативи та за сприяння викладача коледжу, заслуженого діяча мистецтв України Тараса Драгана і директора коледжу Василя Отковича[10].

Родини[ред.ред. код]

В селі проживають родини: Банах, Бедрій, Бриндас, Бубела, Вагеман, Вендиш, Волошин, Волчак, Горинь, Грацонь, Драган, Дума, Кіцик, Ключковський, Костюк, Маланчук, Машталер, Мельник, Огірко, Пелешак, Петрашко, Поліщак, Семіон, Смереканич, Стасишин, Ціцяла, Хамуляк, Хомин, Понкало, Родич, Шевчук, Микитин, Цвян.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

Пов'язані з селом[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Пустомитівський район
  2. Лаба В. Історія села Лисиничі від найдавніших часів до 1939 р. — Львів, 2004. — С. 7.
  3. Тимчишин Я., Савка М., Тимошенко П. Подорожі по Львівщині: Краєзнавчо-туристський нарис. — Львів: Каменяр, 1967. — С. 166–167.
  4. а б Маланчук З. Короткий нарис історії села Лисиничі. — Львів, 2004. — 78 с.
  5. Володимир Пшик. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина / Жидачів // Галицька брама.— Львів, № 3-4 (51-52) за березень-квітень 1999. — 24 с. — С. 6-7.
  6. ЗЕЛІНСЬКИЙ ЛЮДВІК // Енциклопедія Львова
  7. а б в Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів: Каменяр, 1991. — 167 с.
  8. Археология Львова и Львовской области
  9. Муровані костели і каплиці Львівщини. Населені пункти на букву «Л»
  10. Листопадовий Чин. Минулої неділі в Лисиничах урочисто відкрили пам'ятник…

Джерела[ред.ред. код]

  • Лаба В. Історія села Лисиничі від найдавніших часів до 1939 р. — Львів, 2004. — 84 с.
  • Маланчук З. Короткий нарис історії села Лисиничі. — Львів, 2004. — 78 с.
  • Влох М. Винники, Звенигород, Унів та довкільні села. — Чикаго (США), 1970.
  • Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів: Каменяр, 1991. — 167 с.
  • Лемко І. Легенди старого Львова. — Львів: Апріорі, 2008. — 176 с.
  • Вендиш Б. 100-ліття Лисиничівського духового оркестру: краєзнавчий нарис. — Львів: Лавіс, 2010. — 80 с.
  • Lesienice (po rusku Łysenyczi) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. (пол.) — S. 154. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.