Лисичанськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лисичанськ
Lisichansk.svg Lysychansk flag.svg
Герб Лисичанська Прапор Лисичанська
вул. Климента Ворошилова
вул. Климента Ворошилова
Лисичанськ
Лисичанськ на мапі України
Лисичанськ на мапі України
Основні дані
Інша назва Лисиче (у віршах В. Сосюри)
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район/міськрада Лисичанська міська рада
Рада Лисичанська міська рада
Код КОАТУУ 4411800000
Засноване 1710
Статус міста з 1938 року
Населення 102 397 (01.01.2015)[1]
Агломерація Лисичансько-Сєвєродонецька агломерація
Площа 95,64 км²[2]
Густота населення 1071 осіб/км²
Поштові індекси 93100—93190
Телефонний код +380-6451
Координати 48°53′24″ пн. ш. 38°25′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 38.43000° сх. д. / 48.89000; 38.43000Координати: 48°53′24″ пн. ш. 38°25′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 38.43000° сх. д. / 48.89000; 38.43000
Висота над рівнем моря 217 м[3]
Водойма Річка Верхня Біленька
Річка Сіверський Дінець
Назва мешканців лисичанин, лисичанка, лисичани
День міста 2 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Вовчоярська, Лисичанськ, Переїзна, Насвітевич
До обл./респ. центру
 - залізницею 113 км[4]
 - автошляхами 90 км[4]
До Києва
 - залізницею 747 км [2]
 - автошляхами 720 км [2]
Міська влада
Адреса 93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Комсомольська, 7
Веб-сторінка lis.gov.ua
Міський голова в.о. Михайло Власов

Лисича́нськ (МФА: [lɪsɪˈt͡ʃɑnʲsʲk]) — місто обласного підпорядкування в Україні; одне з найдавніших міст на сході України; великий промисловий центр і транспортний вузол України; центр Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації; входить до списку п'ятдесяти найбільших міст України за населенням. Місто розташоване на лінії Куп'янськ-ВузловийПопасна Донецької залізниці, що відкриває йому великі торговельні шляхи та сприяє його економічному розвитку.

Географія[ред.ред. код]

Розташування та фізична географія[ред.ред. код]

Місто розташоване в північно-західній частині Луганської області, на території Попаснянського району, за 115 кілометрів від обласного центру, на правому березі ріки Сіверський Дінець. Місто розкинулось на північних відрогах Донецького кряжа, що нависають над рікою, тому рельєф складається, як із пагорбів і височин, так і з лощин, балок і долин.

Геологія[ред.ред. код]

У місті знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення — «Конгресів яр»[6] та геологічна структура — «Лисичанський купол».

Екзогенні геологічні процеси[ред.ред. код]

На території області, на лівобережжі р. Сіверський Донець, в межах південного схилу Воронезької антеклізи розвинені зсуви природно-історичного походження. Загальна кількість їх понад 1000 (дані аеровізуальних регіональних робіт 1985 року).[7]

Зсуви в межах Донецького складчастого спорудження пов'язані з глинами пермських відкладів (Р) — у районі смт. Комишуваха; крейдяно-мергельними відкладами (К2) — в районі м. Лисичанська, смт. Новотошківське; з вивітрілими породами вуглецю (С) — м. Лисичанськ; з глинами тріасу (Т) — смт. Малорязанцеве. Усі ці зсуви техногенного походження. Під впливом техногенного навантаження на геологічне середовище в регіоні (розробка родовищ вугілля, будівельної сировини, підтоплення внаслідок закриття вугільних шахт) вони iстотно активiзувалися і створюють як матеріальні, так і екологічні проблеми. На території області закартовано близько 550 зсувів.

Найбiльш гостро проблема зсувів стоїть у Лисичанську. Формування зсувів тут пов'язане з масштабним техногенним впливом на природне середовище. Практично повне залучення у сферу господарської дiяльностi природних ресурсiв територiї, яка до того ж має складнi iнженерно-геологiчнi умови, призвело до змiн природного середовища i формування в ньому техногенних умов, якi сприяють утворенню зсувів.

У 2007 році на територiї Лисичанська закартовано 27 зсувів, загальна площа яких складає 30 га. Цi зсуви за своїм генезисом — техногеннi. Порiвняння даних обстеження за 10-річний перiод для мiської територiї свiдчить про збiльшення активностi зсувів у три рази: ураження територiї мiста зсувами в 1984 році складала 0,001%, а в 1996 році — 0,003%. Значно збiльшилася i масштабнiсть зсувiв: у 1984 році на територiї мiста зустрiчалися в основному зсуви площею до 3000 м² i обсягом зсувних мас у межах перших десяткiв тис. м³, у 2007 році на територiї мiста зареєстрованi зсуви площею 20-40 тис. м² i обсягом зсувних мас 100 тис. м³. Це призвело до того, що в 1998 році в Лисичанську та в районі 962 км Луганського відділення Донецької залізниці (на перегоні між станціями Лоскутівка і Вовчоярська) утворились два величезних за розмірами зсуви. У першому випадку були порушені житлові будівлі, виникла загроза порушення лікарні, гімназії і залізниці. У другому — була повністю порушена залізниця.[8]

Природні ресурси[ред.ред. код]

Шахта на фоні териконів

За довгу історію геологічного розвитку планети, в надрах сформувалися різноманітні корисні копалини. Місто не було винятком. Історія розвитку Донецького кам'яновугільного басейну розпочалася у 1700 році з виходом наказу Петра І про пошук рудних родовищ і нерозривно пов'язана з розвитком м. Лисичанська — «колиски Донбасу». При підземному видобуванні кам'яного вугілля на поверхні утворюються терикони (в місті їх 35). Це агресивні джерела забруднення навколишнього середовища. І ця екологічна проблема потребує свого вирішення.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно-континентальний із відчутними засухами. Середня температура місяця липня +22 °C, січня −6 °C. У формуванні клімату беруть участь декілька типів повітряних мас, але домінують континентальні — 70% (з них: помірні — 54%; арктичні — 6%; тропічні — 13%). Результатом цього є переважання вітрів переважно східних і південно-східних. Вітровий режим залежить від сезонного розподілу атмосферного тиску та взаємодії баричних систем. Швидкість вітру за середнім показником коливається від 3,1 м/с до 5,0 м/с. Протягом року більш ніж на 70% спостерігаються слабкі та помірні вітри зі швидкістю 0—5 м/с.

Максимальна середньорічна кількість опадів (480 мм). Дощі часто випадають у вигляді короткочасних злив. Зима порівняно холодна, з різкими східними і південно-східними вітрами, відлигами і ожеледицями, малосніжна. Весна — сонячна, тепла, нерідко супроводжується сухими східними вітрами, заморозками. Літо спекотне, друга половина його — помірно суха. Осінь сонячна, тепла, суха).[7]

Клімат Лисичанська
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 16 17 23 31 37 41 40 40 36 31 21 16 29,1
Середній максимум, °C −3 −2 5 15 22 26 28 27 21 13 4 0 13
Середня температура, °C −6 −5 1,6 9,5 15,5 20 22 21 15 11 1 −3 8,5
Середній мінімум, °C −9 −8 −3 4 9 14 16 15 9 3 −2 −6 3,5
Абсолютний мінімум, °C −32 −34 −22 −11 −3 −3 6 4 −5 −12 −24 −29 −13,7
Норма опадів, мм 32 30 36 37 48 53 61 34 45 31 37 36 480
Джерело: Microsoft Corporation Програма «Погода»

Історія[ред.ред. код]

XVIII ст.[ред.ред. код]

На території сучасного Лисичанська у XVIII сторіччі існували два зимівника Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового — «Лисичий Байрак на Донці» та «Верхнє на Донці».

На лівому березі Сіверського Дінця містечки Борівське, Трьохізбенське та інші, що були засновані на початку XVIII сторіччя біглими селянами поблизу сучасного Лисичанська, після Булавіньского повстання були знищені (насправді перенесені) за наказом Петра Першого. Майже відразу на тому місці були засновані хутори Воронове (козаками Хохлова), Сиротине (козаками Попова і Сиротина), Боровеньки (частина боровщан які переселились після спалення Борівської волості військами Петра I), Метьолкіне (козаками Метельникова) і Смолянинове (козаками Смолкина). Відродились вони лише через 2-3 десятиріччя.

З метою освоєння правобережжя Сіверського Дінця між річками Бахмуткою і Луганню уряд Російської імперії почав організовувати військові поселення. За указом Сенату від 29 травня 1753 року в числі інших підрозділів, які складалися з сербів, хорватів, болгар і волохів, що втекли з-під турецького ярма, на річці Верхній Біленькій була поселена третя рота Бахмутського гусарського полку. Поселення отримало подвійну назву: Третя Рота — за номером підрозділу і село Верхнє — за назвою річки.

Інтенсивне освоєння південних степів та розвиток Чорноморського флоту започаткували перші підприємства Донщини. 14 листопада 1795 року Катерина II видала указ «Про улаштування ливарного заводу в донецькому повіті при річці Лугані і про заснування ломки знайденого в тій країні кам'яного вугілля». Відповідно до цього указу на землі селян села Верхнього (Третьої Роти), біля балки Лисячої був закладений рудник, що поклав початок третього етапу промислового видобутку кам'яного вугілля на Донщині (перший етап — видобуток вугілля для солеварень Тору і Бахмуту — з 1721—23 рр., М. Вепрейський, другий етап — 1750—60-і роки — для забезпечення паливом флоту на Чорному морі).

XIX — поч. ХХ ст.[ред.ред. код]

У 1806 році в Лисичанську була відкрита Лисичанська штейгерська школа — перше в сучасній Україні гірниче училище.

10 січня 1821 року вийшов указ, за яким казенні селяни села Верхнього, де проживало тоді 1232 людини, переводилися на становище неодмінних працівників Луганського ливарного заводу. Їм ставилося в обов'язок перевозити вугілля на своїх конях і волах із Лисичанського рудника до Луганська. Різке погіршення становища, жорстокі утиски і свавілля з боку адміністрації викликали у верхнян протест. 8 жовтня 1821 року вони звернулися до царя зі скаргою і проханням повернути їх до попереднього стану військових селян. За цим відбулися протести, ініціатори яких були покарані. Після реформи 1861 року жителі Лисичанська та Верхнього були звільнені від обов'язкової роботи на руднику і наділені землею. Проте наділи їх були не однаковими. У зв'язку з тим, що мешканці міста до роботи на копальні не мали землі, польовий наділ їх становив 1 десятину на ревізьку душу.

Станом на 1886 рік у селі, центрі Лисичанської волості, мешкало 2159 осіб, налічувався 426 дворових господарств, існували православна церква, школа, 7 крамниць, винний погріб, 2 ярмарки на рік, базари по неділях. За версту — чавунноливарний завод, проходило 2 ярмарки на рік[9].

У 1879 році від Попасної до Лисичанська була прокладена залізнична лінія, а в 1895 році Лисичанськ був з'єднаний залізницею з Куп'янськом, завдяки чому отримав вихід у центр країни. Це сприяло подальшому розвитку промисловості. Навесні 1890 року в селі Верхньому акціонерне товариство «Любимов. Солвей і К°» заклало Донецький содовий завод, який у квітні 1892 року почав випускати кальциновану соду. Поруч із заводом було відкрито залізничний пост Любимівська.

Содовий завод у 1913 році

У момент зростання промисловості в Лисичанську починає зростати політична активність робітників через те, що умови праці та рівень життя в ті роки були не найкращі. Багато людей мали погане житло або не мали його взагалі. Брудна вода в джерелах сприяла багатьом захворюванням у робітників. Тому почалися періодичні страйки і хвилювання робітників. Так у жандармських архівах зареєстровано, що 9 травня 1902 року біля воріт Лисичанської штейгерської школи були розкидані рукописні листівки із закликом: «Хай живе республіка, геть (царів-мучителів) Миколая!». Мешканці міста брали участь як у першій, так і в другій російській революції.

Радянсько-українська війна[ред.ред. код]

Радянська доба[ред.ред. код]

Скляний завод у 1935 році

Після закінчення Радянсько-української війни мешканці Лисичанська приступили до відновлення промисловості в регіоні. Багато шахт були затоплені, заводи стояли, не вистачало фахівців. Із 60 підприємств, що були тоді в районі, було вирішено в першу чергу відновити лише 19. Шахти «К. Скальковський», «Дагмара», «Рубіжанська» перебували в кращому стані, тому незабаром почали давати вугілля. У другій половині 1921 року почав давати продукцію содовий завод, був побудований скляний завод колишнього Лівенгофського товариства. До 1926 року відновлення господарства району в основному було завершено. Завдяки розвитку промисловості збільшилася чисельність населення, змінилася його структура. Скоротилося число зайнятих у сільському господарстві, спостерігалося швидке зростання числа робітників. 1935 року було утворено державний трест «Лисичанськвугілля», що об'єднував одинадцять шахт. У 1938 році Лисичанськ було віднесено до категорії міст.

Розвиток Лисичанська та інших міст країни було перервано Другою світовою війною. У перші дні війни тисячі городян пішли на фронт, у тому числі 1200 добровольців. Багато підприємств були евакуйовані вглиб країни. Восени 1941 року фронт наблизився до міста. На цій лінії частини радянської армії утримували оборону більше півроку.

Лисичанськ двічі піддавався німецькій окупації (з 10 червня 1942-го по 6 лютого 1943-го років; з 3 березня по 2 вересня 1943-го року). Окупанти завдали місту і району величезний збиток, що склав 1 млрд. 91 млн. 499 тис. карбованців. Німці відправили на каторгу до Німеччини 2314 чоловік. Близько 800 мирних громадян померло від виснаження або було розстріляно, загинуло під бомбами і снарядами, підірвалося на мінах. 25 квітня 1943-го року на вул. Донецькій (нині вул. Шаумяна) було розстріляно 27 осіб, переважну більшість яких становили жінки та діти[10].

У місті почали з'являтися підпільні партизанські групи. Колишній вчитель І. Биков, який став штурманом морської авіації, повторив подвиг Миколи Гастелло. 1 вересня 1943 року частини 279-ї стрілецької дивізії визволили Лисичанськ, хоча офіційно день визволення міста, а потім і офіційне міське свято прийнято вважати 2 вересня. Місто стало відроджуватися. Відновлювалися шахти, заводи. 11 січня 1944 року дала струм перша турбіна ГРЕС, 6 червня була відновлена перша система Лисичанського склозаводу, а 28 серпня 1944 року поставлена ​​на сушку скловарна піч заводу «Пролетарій». У червні цього ж року виробив першу продукцію содовий завод. Багатьом за подвиги на фронтах війни було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після Другої Світової війни Лисичанськ не тільки був відновлений, але і значно виріс, змінився. З 1952 року він став містом обласного підпорядкування. Були відновлені і реконструйовані скляні заводи. Подальший розвиток отримала хімічна, нафтохімічна й інші галузі промисловості. У 1967 році був заснований Лисичанський нафтохімічний технікум. 7 березня 1972 року в Лисичанську з'явилася перша тролейбусна лінія: від заводу «Пролетарій» до Цегельного заводу. У травні того ж року було зроблено другий маршрут. У 1988 році було засновано третю тролейбусну лінію: від Центрального ринку до Школи № 3.

Україна[ред.ред. код]

У 90-х справи міста ставали гірше. Закривались підприємства, заморожувалися шахти. У 1995 році криза відбилася на тролейбусному управлінні: маршрут № 2 закрили, маршрути № 1 і № 3 скоротили, машини ламалися.

300-річчя міста

У першій половині 2000-х підприємства пішли на відновлення. У 2008 році почалася реставрація міського футбольного стадіону. У місті з'явилися нові торговельні комплекси. Але у 2010 припинив свою роботу ВАТ «Лисичанська сода». Канатна мережа з Білогорівки вже повністю демонтована. А у 2011 році була заморожена робота на Нафтопереробному заводі.

Починаючи з 2010 року, на чолі з місцевою елітою від Партії регіонів, було зупинено роботу і ліквідовано переважну більшість підприємств міста, що викликало рекордну кількість безробіття в місті за всі часи незалежної України.

Російсько-українська війна[ред.ред. код]

Докладніше: Бої за Лисичанськ

Від 22 травня до 12 червня 2014 року Лисичанськ був захоплений проросійськими терористами з «ЛНР». 12 червня місцеві проросійські бандформування вигнали терористів «ЛНР» і проголосили себе новою владою, так званою Лисичанською Народною Республікою, яка керувала містом із 12 червня до 24 липня 2014 року, доки не була ліквідована Збройними силами України, а саме батальйоном «Донбас» та 24-ю механізованою бригадою.

Населення[ред.ред. код]

Станом на 1 січня 2015 року наявне населення міськради становить 117 438:

Етнічний склад населення міста, згідно з переписом 2001 року, становить:

Економіка[ред.ред. код]

Нафтопереробний завод
Автостанція № 1
Залізнична станція «Лисичанськ»
Потяг на станції «Переїзна»
Лисичанський гірничий технікум

Підприємства, що працюють:

Підприємства, що знаходяться на реконструкції:

Підприємства банкрути:

Підприємства, що ліквідовані від 2000-го року:

Інфраструктура[ред.ред. код]

Транспорт[ред.ред. код]

Аеропорт[ред.ред. код]

Найближчий аеропорт розташований у Сєвєродонецьку.

Міський транспорт[ред.ред. код]

Тролейбус[ред.ред. код]

Датою відкриття руху є 7 березня 1972 року

  • № 1 з-д «Пролетарій» — Цегельний завод
  • № 2 Знятий з експлуатації.
  • № 3 Центр. ринок — ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3

Маршрутні таксі[ред.ред. код]

Не зважаючи на тролейбус, маршрутне таксі є у Лисичанську хоч і трохи дорожчим, але більш частим у використанні міським транспортом. Завдяки безлічі маршрутів, від центру до іншого району міста можна швидко дістатися.

Приміський транспорт[ред.ред. код]

З Лисичанська ходять малі автобуси до багатьох найближчих міст: Сєвєродонецька (є два маршрути: через залізницю і через завод «Пролетарій»), Привілля, Рубіжного, Кремінної, Новодружеська, Старобільська.

Міжміський транспорт[ред.ред. код]

У місті є регулярне автобусне сполучення з багатьма містами України. Наприклад є прямі рейси в Донецьк, Харків, Запоріжжя, Бердянськ, Маріуполь та інші.

Залізниця[ред.ред. код]

У місті є чотири залізничні станції: Лисичанськ, Насвітевич, Переїзна і Вовчоярська. На залізничних станціях зупиняються майже всі транзитні поїзди далекого прямування, що проходять через Лисичанськ. Станції розташовані пропорційно довжині міста, що дозволяє мешканцям будь-яких частини міста не бути залежними тільки від центрального залізничного вокзалу. Також у місті є залізничний зупинний пункт «956-й км», де зупиняються дизелі приміського сполучення.

Залізницею Лисичанськ сполучений не тільки з містами України, а Росії та Білорусі теж.

Освіта і наука[ред.ред. код]

Дошкільні[ред.ред. код]

  • Ясла садок № 1 «Шпачок»
  • Ясла садок № 2 «Бірюза»
  • Ясла садок № 3 «Дюймовочка»
  • Ясла садок № 4 «Росинка»
  • Ясла садок № 5 «Усмішка»
  • Ясла садок № 6 «Чайка»
  • Ясла садок № 7 «Іскорка»
  • Ясла садок № 8 «Світлячок»
  • Дитячий садок № 9 «Червона шапочка»
  • Ясла садок № 10 «Малятко»
  • Ясла садок № 12 «Катруся»
  • Ясла садок № 13 «Ромашка»
  • Ясла садок № 14 «Теремок»
  • Ясла садок «Колосок»

Загальноосвітні[ред.ред. код]

Базова[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Інші[ред.ред. код]

  • Лисичанська дитяча школа мистецтв № 1
  • Лисичанська дитяча школа мистецтв № 2

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

На території міста діють 32 релігійних об'єднань, з них православні церкви Московського патріархату — 10, конфесії буддистів — 1, юдеїв — 1, баптистів — 20. Усі релігійні конфесії мирно співіснують на території міста.[12]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Укрстат
  2. а б в Верховна Рада м Лисичанськ Луганська область
  3. Лисичанськ
  4. а б Про місто Лисичанськ
  5. Розрахунок відстаней між містами на сайті DELLA Автоперевезення
  6. Природно-заповідний фонд Луганської області / О. А. Арапов, Т. В. Сова, В. Б. Фєрєнц, О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганськ: ВАТ «ЛОД». — 168 с.
  7. а б ЕКОЛОГІЧНИЙ ПАСПОРТ РЕГІОНУ
  8. Стан, охорона та використання надр
  9. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  10. Памятники боевой славы Лисичанска
  11. Дністрянський М. С. Етнополітична географія України. Львів: Літопис, 2006. С.465.
  12. Інформація про регіон

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Голоскевич Г. Правописний словник. — Нью-Йорк: Книгоспілка, 1962. — 451 с.
  • Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
  • Шепитько О., Анастасов А. Лисичанск — 300 лет. — Донецк: Шепитько и Ко, 2010. — 303 с. (рос.)