Лисичанськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лисичанськ
Lisichansk.svg Lysychansk flag.svg
Герб Лисичанська Прапор Лисичанська
вулиця Олександра Довженка
вулиця Олександра Довженка
Лисичанськ
Лисичанськ на мапі України
Лисичанськ на мапі України
Лисичанськ
Лисичанськ на мапі Луганської області
Лисичанськ на мапі Луганської області
Основні дані
Інша назва Лисиче (у віршах В. Сосюри)
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район Лисичанська міська рада
Рада Лисичанська міська рада
Код КОАТУУ 4411800000
Засноване 1710
Статус міста з 1938 року
Населення 102 397 (01.01.2015)[1]
Агломерація Лисичансько-Сєвєродонецька агломерація
Площа 95,64 км²[2]
Густота населення 1071 осіб/км²
Поштові індекси 93100—93190
Телефонний код +380-6451
Координати 48°53′24″ пн. ш. 38°25′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 38.43000° сх. д. / 48.89000; 38.43000Координати: 48°53′24″ пн. ш. 38°25′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 38.43000° сх. д. / 48.89000; 38.43000
Висота над рівнем моря 217 м[3]
Водойма Річка Верхня Біленька
Річка Сіверський Донець
Назва мешканців лисичанин, лисичанка, лисичани
День міста 2 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Насвітевич, Лисичанськ, Переїзна, Вовчоярська
До обл./респ. центру
 - залізницею 113 км[4]
 - автошляхами 90 км[4]
До Києва
 - залізницею 747 км [2]
 - автошляхами 720 км [2]
Міська влада
Адреса 93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Комсомольська, 7
Веб-сторінка lis.gov.ua
Міський голова Сергій Шилін

Commons-logo.svg Лисичанськ у Вікісховищі

Лисича́нськ (МФА: [ɫɪsɪˈt͡ʃɑɲsʲk]) — місто обласного підпорядкування в Україні; одне з найдавніших міст на сході України; великий промисловий центр і транспортний вузол України; центр Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації; входить до списку п'ятдесяти найбільших міст України за населенням. Місто розташоване на лінії Куп'янськ-ВузловийПопасна Південноїї залізниці, що відкриває йому великі торговельні шляхи та сприяє його економічному розвиткові.

Географія[ред.ред. код]

Розташування та фізична географія[ред.ред. код]

Місто розташоване в північно-західній частині Луганської області, на території Попаснянського району, за 115 кілометрів від обласного центру, на правому березі ріки Сіверський Донець. Місто розкинулось на північних відрогах Донецького кряжа, що нависають над рікою, тому рельєф складається, як із пагорбів і височин, так і з лощин, балок і долин.

Геологія[ред.ред. код]

У місті знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення — «Конгресів яр»[6] та геологічна структура — «Лисичанський купол».

Екзогенні геологічні процеси[ред.ред. код]

На території області, на лівобережжі річки Сіверський Донець, у межах південного схилу Воронезької антеклізи розвинені зсуви природно-історичного походження. Загальна кількість їх понад 1000 (дані аеровізуальних регіональних робіт 1985 року)[7].

Зсуви в межах Донецького складчастого спорудження пов'язані з глинами пермських відкладів (Р) — у районі смт. Комишуваха; крейдяно-мергельними відкладами (К2) — у районі міста Лисичанська, смт. Новотошківське; з вивітрілими породами вуглецю (С) — м. Лисичанськ; із глинами тріасу (Т) — смт. Малорязанцеве. Усі ці зсуви техногенного походження. Під впливом техногенного навантаження на геологічне середовище в регіоні (розробка родовищ вугілля, будівельної сировини, підтоплення внаслідок закриття вугільних шахт) вони істотно активізувалися і створюють як матеріальні, так й екологічні проблеми. На території області закартовано близько 550 зсувів.

Найбільш гостро проблема зсувів стоїть у Лисичанську. Формування зсувів тут пов'язують із масштабним техногенним впливом на природне середовище. Практично повне залучення в сферу господарської діяльності природних ресурсів території, яка до того ж має складні інженерно-геологічні умови, призвело до змін природного середовища і формування в ньому техногенних умов, які сприяють утворенню зсувів.

У 2007 році на території Лисичанська закартовано 27 зсувів, загальна площа яких складає 30 га. Ці зсуви за своїм генезисом — техногенні. Порівняння даних обстеження за 10-річний період для міської території свідчить про збільшення активності зсувів у три рази: ураження території міста зсувами в 1984 році складала 0,001 %, а в 1996 році — 0,003 %. Значно збільшилася і масштабність зсувів: у 1984 році на території міста зустрічалися в основному зсуви площею до 3000 м² і обсягом зсувних мас у межах перших десятків тис. м³, у 2007 році на території міста зареєстровані зсуви площею 20—40 тис. м² і обсягом зсувних мас 100 тис. м³. Це призвело до того, що в 1998 році в Лисичанську та в районі 962 км Луганського відділення Донецької залізниці (на перегоні між станціями Лоскутівка і Вовчоярська) утворились два величезних за розмірами зсуви. У першому випадку було порушено житлові будівлі, виникла загроза порушення лікарні, гімназії й залізниці. У другому — було повністю порушено залізницю.[8]

Клімат[ред.ред. код]

Кліматограма Лисичанська
С Л Б К Т Ч Л С В Ж Л Г
 
 
32
 
-3
-9
 
 
30
 
-2
-8
 
 
36
 
5
-3
 
 
37
 
15
4
 
 
48
 
22
9
 
 
53
 
26
14
 
 
61
 
28
16
 
 
34
 
27
15
 
 
45
 
21
9
 
 
31
 
13
3
 
 
37
 
4
-2
 
 
36
 
0
-6
Температура в °CСума опадів у мм
Джерело: Microsoft Corporation Програма «Погода»


Клімат помірно-континентальний із відчутними засухами. Середня температура місяця липня +22 °C, січня −6 °C. У формуванні клімату беруть участь декілька типів повітряних мас, але домінують континентальні — 70 % (з них: помірні — 54 %; арктичні — 6 %; тропічні — 13 %). Результатом цього є переважання вітрів переважно східних і південно-східних. Вітровий режим залежить від сезонного розподілу атмосферного тиску та взаємодії баричних систем. Швидкість вітру за середнім показником коливається від 3,1 м/с до 5,0 м/с. Протягом року більш ніж на 70 % спостерігаються слабкі та помірні вітри зі швидкістю 0—5 м/с.

Максимальна середньорічна кількість опадів (480 мм). Дощі часто випадають у вигляді короткочасних злив. Зима порівняно холодна, з різкими східними й південно-східними вітрами, відлигами й ожеледицями, малосніжна. Весна — сонячна, тепла, нерідко супроводжується сухими східними вітрами, заморозками. Літо спекотне, друга половина його — помірно суха. Осінь сонячна, тепла, суха).[9]

Історія[ред.ред. код]

XVIII ст.[ред.ред. код]

На території сучасного Лисичанська у XVIII сторіччі існували два зимівники Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового — «Лисичий Байрак на Дінці» та «Верхнє на Дінці».

На лівому березі Сіверського Дінця містечки Борівське, Трьохізбенське та інші, які було засновано на початку XVIII сторіччя біглими селянами поблизу сучасного Лисичанська, після Булавіньского повстання було знищено (насправді перенесені) за наказом Петра I. Майже відразу на тому місці було засновано хутори Воронове (козаками Хохлова), Сиротине (козаками Попова і Сиротина), Боровеньки (частина боровщан які переселились після спалення Борівської волості військами Петро I), Метьолкіне (козаками Метельникова) і Смолянинове (козаками Смолкина). Відродили їх лише за 2—3 десятиріччя.

З метою освоєння правобережжя Сіверського Дінця між річками Бахмуткою і Луганню уряд Російської імперії почав організовувати військові поселення. За указом Сенату від 29 травня 1753 року в числі інших підрозділів, які складали серби, хорвати, болгари та волохи, що втекли з-під турецького ярма, на річці Верхній Біленькій було поселено третю роту Бахмутського гусарського полку. Поселення отримало подвійну назву: Третя Рота — за номером підрозділу та село Верхнє — за назвою річки.

Інтенсивне освоєння південних степів та розвиток Чорноморського флоту започаткували перші підприємства Донецького вугільного басейну. 14 листопада 1795 року Катерина II видала указ «Про улаштування ливарного заводу в донецькому повіті при річці Лугані та про заснування ломки знайденого в тій країні кам'яного вугілля», відповідно до якого на землі селян села Верхнього (Третьої Роти), біля балки Лисячої було закладено рудник, що поклав початок третього етапу промислового видобутку кам'яного вугілля на Донбасі (перший етап — видобуток вугілля для солеварень Тору і Бахмуту — з 1721—1723 рр., М. Вепрейський, другий етап — 1750—1760-ті роки — для забезпечення паливом флоту на Чорному морі).

XIX — поч. ХХ ст.[ред.ред. код]

У 1806 році в Лисичанську було відкрито штейгерську школу — перше в сучасній Україні гірниче училище.

10 січня 1821 року було видано указ, за яким казенних селян села Верхнього, де проживало тоді 1232 людини, слід було перевести на становище неодмінних працівників Луганського ливарного заводу. Їм ставили в обов'язок перевозити вугілля на своїх конях і волах від Лисичанського рудника до Луганська. Різке погіршення становища, жорстокі утиски й свавілля з боку адміністрації викликали у верхнян протест. 8 жовтня 1821 року вони звернулись до царя зі скаргою та проханням повернути їх до попереднього стану військових селян. За цим відбулися протести, ініціаторів яких було покарано. Після реформи 1861 року мешканців Лисичанська та Верхнього було звільнено від обов'язкової роботи на руднику й наділено землею. Проте їхні наділи були не однаковими. У зв'язку з тим, що мешканці міста до роботи на копальні не мали землі, їхній польовий наділ становив одну десятину на ревізьку душу.

Станом на 1886 рік у селі, центрі Лисичанської волості, мешкало 2159 осіб, налічували 426 дворових господарств, існували православна церква, школа, сім крамниць, винний льох, два ярмарки на рік, базари по неділях. За версту — чавунноливарний завод, проходило два ярмарки на рік[10].

У 1879 році від Попасної до Лисичанська було прокладено залізничну лінію, а 1895 року Лисичанськ було з'єднано залізницею з Куп'янськом, завдяки чому отримав вихід до центру імперії. Це сприяло подальшому розвиткові промисловості. Навесні 1890 року в селі Верхньому АТ «Любимов. Сольвей і К°» заклало Донецький содовий завод, який у квітні 1892 року почав випускати кальциновану соду. Поруч із заводом було відкрито залізничний пост Любимівська.

Содовий завод у 1913 році

У момент зростання промисловості в Лисичанську починає зростати політична активність робітників, позаяк умови праці та рівень життя в ті роки були не найкращі. Багато людей мали погане житло або не мали його взагалі. Брудна вода в джерелах сприяла багатьом захворюванням у робітників. Тому почались періодичні страйки й хвилювання робітників. Так у жандармських архівах зареєстровано, що 9 травня 1902 року біля воріт Лисичанської штейгерської школи було розкидано рукописні листівки із закликом: «Хай живе республіка, геть (царів-мучителів) Миколая!». Мешканці міста брали участь як у першій, так і в другій російських революціях.

Радянсько-українська війна[ред.ред. код]

Радянська доба[ред.ред. код]

Скляний завод у 1935 році

Після закінчення Радянсько-української війни мешканці Лисичанська приступили до відновлення промисловості в регіоні. Багато шахт були затоплені, заводи стояли, не вистачало фахівців. Із 60 підприємств, які були тоді в районі, було вирішено в першу чергу відновити лише 19. Шахти «К. Скальковський», «Дагмара», «Рубіжанська» перебували в кращому стані, тому незабаром почали давати вугілля. У другій половині 1921 року почав давати продукцію содовий завод; було побудовано скляний завод колишнього Лівенгофського товариства. До 1926 року відновлення господарства району в основному було завершено. Завдяки розвиткові промисловості збільшилась чисельність населення, змінилась його структура. Скоротили число зайнятих у сільському господарстві, спостерігали швидке зростання числа робітників. 1935 року було утворено державний трест «Лисичанськвугілля», що об'єднував одинадцять шахт. У 1938 році Лисичанськ було віднесено до категорії міст.

Розвиток Лисичанська було перервано Другою світовою війною. У перші дні війни тисячі містян пішли на фронт, у тому числі 1200 добровольців. Багато підприємств було евакуйовано вглиб союзу. Восени 1941 року фронт наблизився до міста. На цій лінії частини радянської армії утримували оборону більше півроку.

Лисичанськ двічі піддавався німецькій окупації (з 10 червня 1942 по 6 лютого 1943 років; з 3 березня по 2 вересня 1943 року). Окупанти завдали місту та району величезний збиток, що склав 1 млрд. 91 млн. 499 тис. карбованців. Німці відправили на каторгу до Третього Рейху 2314 чоловік. Близько 800 мирних громадян померли від виснаження або від розстрілів, загинули під бомбами й снарядами, підірвались на мінах. 25 квітня 1943 року на вулиці Донецькій (нині вулиці Шаумяна) було розстріляно 27 осіб, переважну більшість яких становили жінки та діти[11].

У місті почали з'являтись підпільні партизанські групи. Колишній вчитель І. Биков, який став штурманом морської авіації, повторив подвиг Миколи Гастелла. 1 вересня 1943 року частини 279 стрілецької дивізії визволили Лисичанськ, хоча офіційно день визволення міста, а потім й офіційне міське свято прийнято вважати 2 вересня. Місто почали відроджувати. Відновлювали шахти, заводи. 11 січня 1944 року дала струм перша турбіна ГРЕС, 6 червня було відновлено першу систему Лисичанського склозаводу, а 28 серпня 1944 року поставлено ​​на сушку скловарну піч заводу «Пролетарій». У червні цього ж року виробив першу продукцію содовий завод.

З 1952 року Лисичанськ став містом обласного підпорядкування. Було відновлено й реконструйовано скляні заводи. Подальший розвиток отримала хімічна, нафтохімічна й інші галузі промисловості. У 1967 році було засновано нафтохімічний технікум. 7 березня 1972 року в Лисичанську з'явилась перша тролейбусна лінія: від заводу «Пролетарій» до Цегельного заводу. У травні того ж року було зроблено другий маршрут. У 1988 році було засновано третю тролейбусну лінію: від Центрального ринку до Школи № 3.

Україна[ред.ред. код]

У 90-ті роки ХХ століття в місті закривали підприємства, заморожували шахти. У 1995 році криза відбилась на тролейбусному управлінні. Маршрут № 2 було закрито; № 1 і № 3 — скорочено.

300-річчя міста

У першій половині 2000-х економіку міста почали відновлювати. У 2008 році почалась реставрація міського футбольного стадіону. У місті з'явились нові торговельні комплекси. У 2010 припинив свою роботу содовий завод. Канатну мережу з Білогорівки було повністю демонтовано. А у 2011 році було заморожено роботу на Нафтопереробному заводі.

Починаючи з 2010 року, на чолі з місцевою елітою від Партії регіонів, було зупинено роботу та ліквідовано переважну більшість підприємств міста, що викликало рекордну кількість безробіття в місті за всі часи незалежної України.

Війна на сході України[ред.ред. код]

Докладніше: Бої за Лисичанськ

У період від 22 травня до 24 червня 2014 року Лисичанськ перебував під владою фіктивного квазідержавного утворення «Луганська народна республіка», доки його не було звільнено Збройними силами України, зокрема батальйоном «Донбас» та 24-ю механізованою бригадою.

Населення[ред.ред. код]

Станом на 1 січня 2015 року наявне населення Лисичанської міської ради становило 117 438 осіб:

Етнічний склад Лисичанська за переписом 2001 року[12]
Етнос Відсоток
Українці 66,7 %
Росіяни 30,5 %
Білоруси 1 %
Інші 1,8 %

Економіка[ред.ред. код]

Нафтопереробний завод
Автостанція № 1
Залізнична станція «Лисичанськ»
Потяг на станції «Переїзна»
Лисичанський гірничий технікум

Підприємства, що працюють:

Підприємства, що знаходяться на реконструкції:

Підприємства банкрути:

Підприємства, що ліквідовані від 2000-го року:

Інфраструктура[ред.ред. код]

Транспорт[ред.ред. код]

Аеропорт[ред.ред. код]

Найближчий аеропорт розташований у Сєвєродонецьку.

Міський транспорт[ред.ред. код]

Тролейбус[ред.ред. код]

Датою відкриття руху є 7 березня 1972 року

  • № 1 з-д «Пролетарій» — Цегельний завод
  • № 2 Знятий з експлуатації.
  • № 3 Центр. ринок — ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3

Маршрутні таксі[ред.ред. код]

Маршрутне таксі в Лисичанську є більш частим у використанні міським транспортом. Завдяки безлічі маршрутів, від центру до іншого району міста можна швидко дістатися місця призначення.

Приміський транспорт[ред.ред. код]

Із Лисичанська ходять малі автобуси до багатьох найближчих міст: Сєвєродонецька, Привілля, Рубіжного, Кремінної, Новодружеська, Старобільська.

Міжміський транспорт[ред.ред. код]

У місті є регулярне автобусне сполучення з багатьма містами України. Наприклад, є прямі рейси до Харкова, Донецька, Запоріжжя, Бердянська, Маріуполя.

Залізниця[ред.ред. код]

У місті є чотири залізничні станції: Лисичанськ, Насвітевич, Переїзна і Вовчоярська. На залізничних станціях зупиняються майже всі транзитні поїзди далекого прямування, що проходять через Лисичанськ. Станції розташовані пропорційно довжині міста, що дозволяє мешканцям будь-яких частини міста не бути залежними тільки від центрального залізничного вокзалу. Також у місті є залізничний зупинний пункт «956-й км», де зупиняються дизелі приміського сполучення.

Освіта і наука[ред.ред. код]

Дошкільні[ред.ред. код]

  • Ясла садок № 1 «Шпачок»
  • Ясла садок № 2 «Бірюза»
  • Ясла садок № 3 «Дюймовочка»
  • Ясла садок № 4 «Росинка»
  • Ясла садок № 5 «Усмішка»
  • Ясла садок № 6 «Чайка»
  • Ясла садок № 7 «Іскорка»
  • Ясла садок № 8 «Світлячок»
  • Дитячий садок № 9 «Червона шапочка»
  • Ясла садок № 10 «Малятко»

Загальноосвітні[ред.ред. код]

Базова[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Інші[ред.ред. код]

  • Лисичанська дитяча школа мистецтв № 1
  • Лисичанська дитяча школа мистецтв № 2

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

Палаци культури[ред.ред. код]

  • Лисичанський Палац культури імені В. М. Сосюри
  • Лисичанський міський Палац культури
  • Лисичанський Палац культури «Діамант»
  • Лисичанський Центр позашкільної роботи зі школярами та молоддю

Релігія[ред.ред. код]

На території міста діють 32 релігійних об'єднань, з них православні церкви Московського патріархату — 10, конфесії буддистів — 1, юдеїв — 1, баптистів — 20. Усі релігійні конфесії мирно співіснують на території міста.[13]

Політика[ред.ред. код]

Від початку незалежності України політичні вподобання більшості мешканців міста варіюються в межах соціалізму (марксизм-ленінізм), неокомунізму, соціал-лібералізму, євроскептицизму, менше центризму.

У період з 5 березня по 24 грудня 2015 року, під час дії Закону України «Про військово-цивільні адміністрації», військово-цивільну адміністрацію міста Лисичанськ очолював Віталій Шведов[20][21].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Укрстат
  2. а б в Верховна Рада м Лисичанськ Луганська область
  3. Лисичанськ
  4. а б Про місто Лисичанськ
  5. Розрахунок відстаней між містами на сайті DELLA Автоперевезення
  6. Природно-заповідний фонд Луганської області / О. А. Арапов, Т. В. Сова, В. Б. Фєрєнц, О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганськ: ВАТ «ЛОД». — 168 с.
  7. Луганська область. Екологічний паспорт регіону.
  8. Стан, охорона та використання надр
  9. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок EcoRegione не вказаний текст
  10. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  11. Памятники боевой славы Лисичанска
  12. Дністрянський М. С. Етнополітична географія України. Львів: Літопис, 2006. С.465.
  13. Інформація про регіон
  14. Результати виборів депутатів ради (2010)
  15. Відомості щодо кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчих дільницях (2015)
  16. Про результати виборів Лисичанського міського голови
  17. Результати виборів Голови Лисичанської міської ради (2015)
  18. Постанова про визначення черговості кандидатів у депутати Лисичанської міської ради
  19. Постанова про результати виборів Лисичанської міської ради
  20. Георгій Тука представив керівника Лисичанської військово-цивільної адміністрації.
  21. Указ Президента України № 719/2015 Про припинення діяльності деяких військово-цивільних адміністрацій, від 24 грудня 2015 року.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Голоскевич Г. Правописний словник. — Нью-Йорк : Книгоспілка, 1962. — 451 с.
  • Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
  • Шепитько О., Анастасов А. Лисичанск — 300 лет. — Донецк : Шепитько и Ко, 2010. — 303 с. (рос.)