Лисиче (Славутський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Лисиче
Lysyche slav gerb.png Lysyche slav prapor.png
Герб Прапор
Лисиче. Сільська рада
Лисиче. Сільська рада
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Славутський
Рада/громада Лисиченська сільська рада
Код КОАТУУ 6823984701
Основні дані
Населення 420
Площа 2,43 км²
Густота населення 230,86 осіб/км²
Поштовий індекс 30061
Телефонний код +380 3842
Географічні дані
Географічні координати 50°23′42″ пн. ш. 26°45′46″ сх. д. / 50.39500° пн. ш. 26.76278° сх. д. / 50.39500; 26.76278Координати: 50°23′42″ пн. ш. 26°45′46″ сх. д. / 50.39500° пн. ш. 26.76278° сх. д. / 50.39500; 26.76278
Середня висота
над рівнем моря
232 м
Місцева влада
Адреса ради 30061, Хмельницька обл., Славутський р-н, с.Лисиче , тел. 52-7-31
Карта
Лисиче. Карта розташування: Україна
Лисиче
Лисиче
Лисиче. Карта розташування: Хмельницька область
Лисиче
Лисиче
Мапа

Лисиче у Вікісховищі?

Лиси́чесело в Україні, у Славутському районі Хмельницької області. Населення становить 420 осіб. Орган місцевого самоврядування — Лисиченська сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване на заході Славутського району, на відстані 7 км від автошляху Н25 та 18 км від районного центру м. Славута.

Відстань до залізничної станції Кривин становить 5 км, до міста Нетішин 10 км.

Сусідні населені пункти:

Rose des vents Дідова Гора Головлі Нижні Головлі Rose des vents
Новий Кривин N Волиця
W    'Лисиче'    E
S
Старий Кривин Колом'є Крупець

Історія[ред. | ред. код]

Село належало Острозьким, пізніше Яблоновським. З усіх сторін було оточене
 лісами. Було розвинута галузь вівчарства, нараховулось 2000 голів
 овець. Діяв спиртзавод, власником якого був поміщик Хілевський. Жителі Лисичого відзначались заможністю, порівняно з мешканцями навколишніх сіл.

Належало до Ганнопільської волості, Острозького повіту, Волинської губернії.

В лютому-березні 1930 року, в зв'язку колективізацією в селі відбувались масові антирадянські виступи селян.[1]

Витяг з додатку до доповідної записки комісії з розслідування антиколгоспних заворушень в Шепетівській окрузі, березень 1930 року:

«с. Лисиче. Землевпорядник РУЧКІН кандидат до партії, переводячи збори голосував: «Хто за СОЗ» – нікого не було, «Хто за артіль» – нікого, «Хто за комуну» – одноголосно. РУЧКІН заявив – «буде СОЗ». На другий день селяни відмовилися усуспільнювати реманент і весь час не бажали привозити добровільно. І нарешті під натиском уповноваженого селяни викотили свої плужки до воріт, заявивши: «Можете забирать». Секретар сільради дав розпорядження в кооператив: «тим, хто не здасть реманента й зерна ніякого краму не давати». Голова сільради в час перебування комісії в селі був хворий, перепився, п’янствуючи з головою СільКНС та членами правління кооперації, поламав собі ноги. Голова сільради, підтримуючи голову СільКНС в любві до дівчат одної заможної сім’ї, постановив: «викинути стерву з хати через те, що вона – дівчина – не звертає уваги на любов пролетарія».

І дійсно всю сім’ю з хати викидали»


«В с. Лисичьем весь актив колхоза совместно с комсомольцами Бондарчуком, Базаном и др. выступи против фонда соцпомощи, упирая на то, что мол у самих не семян. Эти выступления были поддержаны выкриками с мест подкулачниками «Треба кричати гвалт, що робиться», «До якого часу нас будуть грабити», «Скоро всі подохнемо з голоду» и т.д»

[2]

Витяг з протоколу засідання Славутської Комісії по розгляду скарг вилучених з колгоспів, 28 квітня 1933 року.[3]

«СЛУХАЛИ: 24. Матеріали правління Лисицького колгоспу про вилучення з колгоспу шкідливого елементу: 1) Кузьмінчука Євтуха (як чуждий ворожий елемент), 2) Матвійчука Йосипа Тарасового (експлуатував найману силу), 3) Самчука Володимира (кулак), 4) Каленюка Володимира М. (агітував проти посівкампанії), 5) Філонюка Охрима Прокопового (син кулака), 6) Ливейчука Левка Петрового (батько висланий на Сибір), 7) Яковчука Мартина (був. стражник), 8) Гамолюка Павла Петр. (син куркуля, батько висланий на Сибір), 9) Фелонюка Мефода (син куркуля, батько висланий на Сибір), 10) Стецюка Нестора Ів., 11) Стецюка Василя Федор. УХВАЛИЛИ: 24. Матеріали лисицького колгоспу затвердити, всіх вище перелічених гр-н вилучити з колгоспу

Зима 1933 року була важкою, гинула з голоду худоба, солом’яні стріхи були обдерті і використані на корм. Виснажені і опухлі лисичани дотягували до нового врожаю лободою, корінцями, щавлем, макухою, але на диво голодною смертю ніхто не помер. Рятувало географічне положення села, адже до кордону із Польщею лишалося якихось 5 кілометрів - це було фактором, що стримував звірства активістів "щодо виконання держплану хлібозаготівлі", а також селяни мали можливість крадькома ночами піти в Мощаницю і виміняти за щось коштовне собі хліба.

В часи СРСР в селі містилася центральна садиба колгоспу «Дружба», який обробляв 2,4 тис. га орної землі. Колгосп вирощував озиму пшеницю, цикорій, відгодовував м'ясо-молочну худобу.

Під час Другої Світової війни в селі діяла радянська підпільна група під керівництвом Яковчука, яка разом з підпільниками і партизанами Стриганів підривала ешелони з військами і технікою. За участь у Другій Світовій нагороджено орденами і медалями СРСР 119 жителів.

Станом на 1970 рік у селі була восьмирічна школа, клуб; працював фельдшерсько-акушерський пункт, швейна майстерня.

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 10 жовтня 2015р. рiшенням №2 LV сесії сільської ради VI скликання.

Герб[ред. | ред. код]

На золотому щиті червона лисиця з срібними грудьми і кінчиком хвоста. Зелена глава відділена дуболистоподібно. Щит вписаний в золотий декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Внизу картуша напис "ЛИСИЧЕ".

Лисиця - символ назви села, дуболистоподібна глава символізує ліси, серед яких виникло село[4].

Прапор[ред. | ред. код]

Квадратне полотнище розділене горизонтально у співвідношенні 1:3 дуболистоподібно на зелене і жовте поля. В нижньому полі до древка йде червона лисиця з білими грудьми і кінчиком хвоста[5].

Мовний склад населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом населення 2001 року українську мову назвали рідною 98% мешканців села.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

У 1999 році було споруджено й відкрито пам’ятник односельчанам – жертвам голодоморів і радянських репресій.

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

Поблизу села знайдені знаряддя праці доби міді та бронзи.

Свята[ред. | ред. код]

Храмовий празник і День села відзначається 8 листопада, в день Святого Дмитра.

Персоналії[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://history.org.ua/LiberUA/978-617-513-230-2/978-617-513-230-2.pdf Колективізація і голодомор на Славутчині
  2. Витяг з інформлиста Славутського райкому КП(б)У про стан політично-господарчих кампаній, станом на 1 квітня 1932 р.
  3. http://history.org.ua/LiberUA/978-617-513-230-2/978-617-513-230-2.pdf Колективізація і голодомор на Славутчині
  4. Опис герба на сайті heraldry.com.ua
  5. Опис прапора на сайті heraldry.com.ua
  6. Центральна міська бібліотека м. Нетішин — офіційний сайт центральної міської бібліотеки м.Нетішин
  7. Анатолій ГАЛУС Струни серця матеріал газети «Перспектива» — інформаційний портал м. Нетішин
  8. Славута – диво-казка — офіційний сайт м. Славута

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]