Литва (земля)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Перша письмова згадка про Литву в літописі — «Litua» (латинською), 1009 рік
Карта змін території Литви з ХІІІ ст. до наших днів
Ареал поширення литовської мови в XVI ст.
Литва на карті 1570 р.

Лито́вська земля́ (англ. Lithuania proper, лат. Lithuania propria «власне Литва», «Литва властива», «питома Литва»; лит. Didžioji Lietuva «Велика Литва»; біл. тарашк. Літва старажытная «Литва старовинна») — область у межах Великого князівства Литовського, населення якої говорило литовською мовою.[1] Первинне значення цього поняття тотожне Литовському князівству — землі, навколо якої розвинулося Велике князівство Литовське. Цю територію можна простежити за католицькими християнськими парафіями, заснованими в язичницьких прибалтійських землях Великого князівства Литовського після хрещення Литви в 1387 році. Вони досить помітні, адже руські частини ВКЛ були вже охрещені на православний лад.[2][3]

Цей термін латинською мовою широко використовувався в середні віки і його можна знайти на численних історичних [1] картах аж до Першої світової війни.

Литва як земля в литовській історіографії називається Велика Литва (лит. Didžioji Lietuva), особливо в контексті протиставлення до Малої Литви.

На думку білоруських істориків, власне Литва — це область, яка охоплює захід Білорусі і південний схід Литви. Традиційно топонім «Литва» співвідноситься з територіями Гродненщини і Віленщини. За версією М. Єрмоловича, власне Литва містилася приблизно на стику сучасних Берестейської, Гродненської і Мінської областях Білорусі, але опісля її назва разом із владою великих князів литовських поширилася на інші території балтів у виключно політичному сенсі.

Михайло Грушевський у своїй «Історії України-Руси» називав «Литвою властивою» землю Авкштота (Auxtöte)[4]

Еволюція терміна[ред.ред. код]

Перед виникненням Великого князівства Литовського[ред.ред. код]

Уперше форма «Литва» згадується у Кведлінбурзькій хроніці під 1009 роком у зв'язку з убивством литовськими язичниками Бруно Кверфуртського. Первісно Литва знаходилася неподалік давнього міста Упите. На думку Генрика Ловмянського, вона була ядром майбутнього Троцького воєводства між річками: Нямунас, Няріс і Мяркіс. Томас Баранаускас гадає[5], що Литовська земля була навколо Ошмян — тодішнього етнічно литовського краю, що тепер у Білорусі. За словами Миколи Єрмоловича (хоча це ставиться під сумнів іншими вченими[6][7]), «літописна Литва» (біл. Летапiсная Лiтва) була у верхів'ях Німана,[8][9] що нині у Білорусі.

Велике князівство Литовське[ред.ред. код]

Обриси Речі Посполитої Обох Народів на тлі сучасних національних кордонів.

В Іпатіївському літописі під 1238 роком згадується «Литва Минъдога». З подальшим розширенням володінь Міндовга, Войшелка та їхніх наступників — Великих Князів Литовських, поняття «Литва» охопило всю Аукштайтію, за якою це значення міцно закріпилося. Іноді в Литовську землю включають і землі по Німану. У XIV-XVI ст. сучасники відносили до цього регіону території на захід від Західної Березини і на схід від річки Нявежис.

Різні вчені часто використовують термін «власне Литва» на позначення земель, населених етнічними литовцями[10], на противагу землям Великого князівства Литовського, населеним русинами (предками сучасних білорусів і українців), росіянами, поляками, литовськими євреями або багатьма іншими національностями. Вже за часів Великого князівства, власне Литва стала терміном на позначення землі, де живуть литовці.[11] В адміністративному відношенні вона складалася з Віленського і Троцького воєводства.[12] Такий поділ існував навіть після того, як Річ Посполита зазнала поділів.[13] Таким чином, Велике князівство Литовське розділилося на такі історичні області: Жемайтія, власне Литва і Біла Русь.[14]

Чіткому визначенню піддається тільки північний кордон старовинної Литви. Нинішній кордон між Литвою та Латвією є найстарішим державним кордоном в Європі, який не змінився з часу битви при Сауле у 1236 році і подальшого злиття Ордена мечоносців і Тевтонського ордена.

Східна частина власне Литви[ред.ред. код]

Століттями східні і південні землі цієї території, маючи прямі контакти з Руссю і Польщею та будучи спочатку населені етнічними литовцями, повільно русинізувалися, ополячувалися і зросійщувалися, а литовськомовна територія звужувалася. Східні частини власне Литви зазнали тяжких втрат населення під час Потопу і потім протягом Великої Північної війни та наступних епідемій чуми в 1710-1711. Подальше переселення русинів і поляків на ті території прискорило цей процес. Істотний поштовх до «делитвинізації» дало включення Литви до складу Російської імперії, а особливо після того, як 1864 року книги литовською мовою було заборонено друкувати латиницею. Цей процес продовжився за польської влади, коли було закрито литовськомовні школи і бібліотеки, а потім за радянської влади, коли на цих територіях не було литовських шкіл взагалі. Нині значні «острівці» литовськомовного населення залишилися в Гродненській області (Гервяти) і Північній Польщі (Пунськ). Багато людей із цих територій, говорячи зараз білоруською, все ще називають себе литовцями.[15]

Пізніші події[ред.ред. код]

Наприкінці Першої світової війни Рада Литви оголосила про відновлення незалежної Литовської держави в етнічних литовських землях.

Після переговорів Литви з більшовицькою Росією остання визнала більшість т. зв. Великої Литви у складі Литовської Республіки, підписавши Радянсько-литовський договір 1920 року. На деякі з цих територій також претендувала Друга Польська Республіка. Це призвело до низки військових конфліктів і в кінцевому підсумку — до польсько-литовської війни.

1943 року Антанас Сметона (на той час у вигнанні) почав роботу з вивчення «питомої Литви».[16] Книжка присвячувалася історії литовських земель перед полонізацією, русифікацією і германізацією в надії, що це б допомогло обґрунтувати претензії на неповернені території на мирній конференції після Другої світової війни. Його робота залишилася незавершеною і тривалий час була доступна тільки у вигляді рукопису та була фактично невідома.[17]

Нині Литовська Республіка не має ніяких територіальних претензій.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Stone. Polish-Lithuanian state, 1386-1795. p.4
  2. Гаучас П. К вопросу о восточных и южных границах литовской этнической территории в средневековье // Балто-славянские исследования. 1986. М., 1988. С. 195, 196.
  3. Safarewicz J. Studia językoznawcze. Warszawa, 1967. S. 257-259
  4. М. С. Грушевський, «Історія України-Руси»
  5. Baranauskas, Tomas (2002). Kur buvo Lietuvos žemė?. Lituanistica 2: 3–18. 
  6. Gudavičius, Edvardas (1996). Following the Tracks of a Myth. Lithuanian Historical Studies 1: 38–58. 
  7. Насевіч В.Л. Працэс утварэння Вялікага княства Літоўскага (13-14 стст.) // Актуальныя пытанні гісторыі Беларусі ад старажытных часоў да нашых дзён. Мн., 1992. С. 54-63.
  8. Віктар Верас. Карта летапiснай Лiтвы. Процитовано 2010-10-05.  (біл.)
  9. Виктор Верас. У истоков исторической правды / Летописи о местонахождении Литвы. Процитовано 2010-10-05.  (рос.)
  10. Venclova, Tomas. Native Realm Revisited: Mickiewicz's Lithuania and Mickiewicz in Lithuania. Процитовано 2007-04-24. 
  11. Ochmański, Jerzy (1981). Litewska granica etniczna na wschodzie od epoki plemiennej do XVI wieku (Polish). Wydawn. Nauk. Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza. с. 69–73. Процитовано 2006-04-26. 
  12. (лит.) Viduramžių Lietuva Viduramžių Lietuvos provincijos. Процитовано 2007.04.11
  13. Автентичні карти із зазначенням поняття Lithuania Propria:
    Poloniae Regnum ut et Magni Ducatus Lithuaniae Accuratiss. Процитовано 2007-04-22. 
    Poloniae Regnum ut et Magni Ducatus Lithuaniae Accuratiss. Процитовано 2007-04-22. 
  14. Автентична карта із зазначенням власне Литви та прилеглої Білої (або Литовської) Русі:
    Carte des Estats de Suede , de Dannemarq, et de Pologne ; sur la Mer Baltique. 1700. Процитовано 2007-08-17. 
  15. Savukynas, Viriginijus (2003). Etnokonfesiniai Santykiai Pietryčių Lietuvoje Istorinės Antropologijos Aspektu. Kultūrologija 10: 80–98. 
  16. Smetona, Antanas. Lithuania Propria. Darbai ir dienos (литовською) 2 (11): 191–234. 
  17. Aleksandravičius, Egidijus. Istorija ir politika. Darbai ir dienos (литовською) 2 (11): 185–190. 

Посилання[ред.ред. код]

Координати: 55° пн. ш. 25° сх. д. / 55° пн. ш. 25° сх. д. / 55; 25