Литвиненко Іван Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Данилович Литвиненко
11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
УПА погон 12 - Полковник.svg Полковник
Litvin.jpg
Загальна інформація
Народження 4 (17) січня 1891(1891-01-17)
Україна Україна с. Хоружівка, Недригайлівської волостї Харківської губернії
Смерть 17 лютого 1947(1947-02-17) (56 років)
Київ Лук'янівська в'язниця
Псевдо Морозенко, «Мама», «Євшан», «Данило Солончак»
Військова служба
Приналежність Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
UPA-Zaslugy1.png УПА
Війни / битви Перша Світова війна
Українсько-радянська війна
Перший Зимовий похід
Друга Світова війна
Командування
Командир 12-ї сотні 1-го Українського (Київського) вартового полку
початок 1918 — 11 квітня 1918
Командир 1-го куреня 1-го Запорозького пішого ім. гетьмана Петра Дорошенка полку 1-ї Запорозької дивізії
11 квітня 1918 — червень 1918
Помічник командира 1-го Запорозького полку
червень 1918 — 24 листопада 1918
Командир 1-го Запорозького полку Армії УНР
24 листопада 1918 — 6 грудня 1919
Командир Збірного загону 6-ї Запорозької дивізії Армії УНР
січень 1920 — січень 1920
Командир 2-го Збірного запорозького кінного полку Армії УНР
січень 1920 — 16 червня 1920
Командир 2-ї бригади 1-ї Запорозької стрілецької дивізії Армії УНР
16 червня 1920 — серпень 1920
Начальник Української станиці у м. Каліші
1936 — 1939
Радник Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця
1941 — 1943
Начальник відділу розвідки Крайового Військового Штабу УПА-Північ
вересень 1943 — грудень 1943
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Хрест Симона Петлюри

Іван Данилович Литвиненко (псевдо :«Данило Солончак», «Мама», «Євшан», «Морозенко») нар. 4 (17) січня 1891(18910117), с. Хоружівка — пом. 17 лютого 1947, м. Київ) — український військовик, полковник Армії УНР, інструктор старшинських шкіл УПА. Лицар Залізного хреста та Хреста Симона Петлюри.За твердженням  радянських органів держбезпеки, один з десяти найбільш авторитетних та активних діячів спецслужби уряду УНР в екзилі.[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Батьки[ред. | ред. код]

Згідно з записом у метричній книзі Катерининської церкви с. Хоружівка, Недригайлівського повіту, Харківського намісництва за 1891 р.  — 4 січня народився хлопчик Іван. Про батьків сказано: «з села Хоружівка селянин власник Данило Костянтинович Литвиненко і законна дружина його Анастасія Кузьмівна, обоє православного віросповідання….»

Навчання[ред. | ред. код]

Навчався у Смілянській школі Роменського повіту, та на Московських вищих комерційних курсах.

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

Армія УНР[ред. | ред. код]

Після закінчення Московських курсів деякий час займається комерційною діяльністю. Під час Першої Світової війни Литвиненко  — офіцер царської армії. З 1917 року  — в армії Української Народної Республіки, отримує ранг полковника. Почав службу у складі 147-ї пішої Воронезької дружини. Згідно з листом командира дружини від 21 грудня 1917 року за № 28214, Литвиненко був переведений до 1-го Українського Вартового полку, штат якого становив 4 296 осіб.

Із січня 1918 р. Литвиненко командир 11 сотні 3-го куреня, з 14 січня цього ж року  — командир 3-го куреня 1-го Київського Вартового полку.

Далі  — помічник командира, потім командир 1-го Запорозького пішого полку ім. гетьмана П. Дорошенка. Ця військова одиниця сформавана у Харкові в березні 1918 року у складі Запорізького корпусу. У січні 1920 р.  — командир 1-ї Запорозької дивізії.

Брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР по тилах більшовиків і деникінців, керованому генерал-полковником Михайлом Омелянович-Павленком. Участь у Зимовому поході пізніше обернулася для здоровья Івана Литвиненка тяжкою недугою: гострим ревматизмом та пухлиною ніг.

У кінці літа 1920 р. Головний отаман Симон Петлюра уповноважує Литвиненка вести переговори з Петром Врангелем.

Робота у контррозвідці[ред. | ред. код]

Іван Данилович Литвиненко «Морозенко» був залучений до роботи керівником спецслужб УНР Миколою Чеботарівим ще у 1924 р., потім він працює в контррозвідці Державного Центру УНР в екзилі.

У червні 1927 р. Литвиненко скерований Чеботарівим, який тоді очолював другу секцію військового міністерства, спочатку на посаду керівника розвідувального пункту у Могиляни (поблизу Острога), а з осені 1928 р. — у Рівне, де і закінчив свою розвідувальну діяльність у 1935 р.

Після того Литвиненко перебрався до Варшави і до січня 1936 р. перебував у розпорядженні іншого відомого контррозвідника генерала Всеволода Змієнка.

Займаючись розвідувальною діяльністю, Іван Данилович був постійним об'єктом уваги радянських спецслужб. У документі, складеному за агентурними і слідчими матеріалами 1939 року у розділі «Українські терористичні організації в Польщі» він згадується серед десяти найбільш авторитетних та активних діячів екзильного уряду УНР.

"... колишній полковник петлюрівської армії. В еміграції - керівник розвідки УНР на Північній Волині. Постійно жив у Рівному. Керував розвідкою УНР в Рівному, Острозі, Здолбунові, Рокитному... Активний та досвідчений розвідник, перекинув на радянський бік десятки агентів".

У лавах УПА[ред. | ред. код]

На початку Другої світової війни український військовий та політичний діяч Тарас Бульба-Боровець організовуючи Поліську Січ, з якої починалася УПА, спирався на військовий досвід полковника Литвиненка. Про це він писав так:

Полковник Іван Литвиненко мешкав тоді в Рівному. З наказу уряду УНР він керував українською розвідкою на польсько-радянському кордоні. Я одразу став його співпрацівником для виконання кар'єрних обов'язків. З наказу полковника Литвиненка наша молодь передавала на другу сторону директиви уряду УНР та літературу, а звідти отримувала різні матеріали, сов'єтську пресу та книжки.

Ця наша робота була особливо пожвавлена під час великого голоду на Україні 1932-1933 років. Ми приносили з-за кордону цілу масу зразків «хліба», печеного з дерев'яної кори, листя, просяної лупи, буряків та інших складників... Ці експонати голоду в СРСР уряд УНР із меморандумами надсилав до Ліги Націй та поширював на весь світ, хоч той світ був на все глухий... Ми включились до антибільшовицької кампанії усією душею і боротьбу всіма можливими засобами...

Старійшина старшинської школи УПА «Дружинники» полковник Іван Литвиненко (у чорному мундирі з орденом Армії УНР «Залізний хрест за Зимовий похід та бої») приймає парад випускників першого випуску школи. 1944 р.

Боровець дає характеристику Литвиненка:

Полковник Іван Данилович Литвиненко був одним з найактивніших членів нашої організації з-посеред старшої генерації. Військовою мовою - він був наче начальник штабу ... Це палкий патріот трудової України, відважний вояк, далекозорий політик, найщиріший товариш і батько вояка.

Говорячи про «батька вояка» Боровець має на увазі сина Івана Литвиненка, який воював у лавах Сидора Ковпака.

У вересні 1943 року Литвиненко ще з двома колишніми полковниками армії УНР переходить до Української Повстанської Армії. Його організаторський талант і бойовий досвід стають у великій нагоді армії, яка повела боротьбу проти гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР.

Він стояв біля витоків розвідки УПА як начальник відділу розвідки Крайового Військового Штабу УПА  — Північ[2].

Згодом стає інструктором старшинської школи УПА «Дружинники», де на пропозицію командира УПА-Північ Дмитра Клячківського  — «Клима Савура», полковник Литвиненко викладає шестигодинний курс «Бойова розвідка», а також керує випуском старшин.

На початку грудня 1943 року, разом з 14 випускниками школи, які отримали звання «хорунжий», Литвиненко прибув до штабу «Енея» — командира Південної групи УПА.

Через прогресуючу недугу Івана Даниловича йому готують фіктивні документи для легалізації.

І. Д. Литвиненко

Після особистої зустрічі з членом Центрального ОУН Василем Куком  — «Лемішем» та отриманих завдань полк. Литвиненко звільняється з військової служби і переходить у підпілля.

Арешт і страта[ред. | ред. код]

Проживаючи нелегально у Львові, Литвиненко виконує різні доручення підпілля ОУН. Пізніше був виявлений і заарештований радянськими слідчими органами у 1945 році, але звільнений для оперативного спостереження.

Виявити через Литвиненка зв'язки з підпіллям ОУН-УПА МДБ не вдавалося, і на співпрацю він не погодився, повторно був арештований у червні 1946 р.

У 1946 р. Литвиненко проходив по слідству у справі члена першого Проводу ОУН П. Кожевникова.

Смертний вирок оголошений 12 грудня 1946 року. Але розстріляли полковника через два місяці  — 17 лютого 1947 р.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Галерея Слави. Видатні розвідники Української національної революції 1917-1921 рр.. СЗРУ (uk-UA). 2019-01-22. Процитовано 2020-08-17. 
  2. Літопис УПА. Нова серія.- Т.8. Волинь, Полісся, Поділля: УПА та Запілля. 1944—1946. Документи і матеріали /упоряд. О.Вовк, С.Кокін. — К.-Торонто, 2006. — 1448 с

Посилання[ред. | ред. код]