Литвиненко Сергій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Григорович Литвиненко
Serhij Lytvynenko.png
Сергій Литвиненко у Новому Сончі, після звільнення з табору інтернованих у Вадовицях (1923 рік).
Народився 5 жовтня 1899(1899-10-05)
Пирятин
Помер 20 червня 1964(1964-06-20) (64 роки)
Нью-Йорк, США
Поховання Цвинтар святого Андрія
Діяльність скульптор
Відомий завдяки скульптор
Військове звання 07 УНР 30-03-1920 Хoрунжий.svg Хорунжий

Сергі́й Григорович Литвине́нко (5 жовтня 1899, Пирятин — 20 червня 1964, Нью-Йорк, США) — український скульптор, хорунжий Армії УНР. Автор надгробка Івана Франка на Личаківському цвинтарі у Львові.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 жовтня 1899 року в Пирятині на Полтавщині.

У 1917 році закінчив класичну гімназію в Лубнах.[2]

19191920 — служба у званні хорунжого у лавах армії Української Народної Республіки.

Два роки перебував в таборі інтернованих українських вояків у Ланьцуті і Вадовицях.

19241929 — навчався в Краківській академії мистецтв, в класі професора К. Лящки. Студіював кераміку в О. Трибушного. Закінчив академію з 8 відзнаками і, за рекомендацією К. Лящки, у 1930 році переїхав до Парижа, де продовжив навчання і виставляв свої твори в салоні Тюїльрі.

Львівський період (1930—1944)[ред. | ред. код]

1930 — переїхав до Львова і згодом став найвидатнішим скульптором міжвоєнного періоду на теренах Західної України.

1932 року — промовляв від імені української еміграції на похороні хорунжого Армії УНР Старченка Івана.

1933 року — на замовлення «Просвіти» виготовив 4 скульптурні портрети: молодого Тараса Шевченка, Івана Франка, митрополита Андрея Шептицького, гетьмана Івана Мазепи.

Надгробок на могилі Івана Франка на Личаківському цвинтарі у Львові

1933 року — завершив працю над надгробним пам'ятником Іванові Франкові, який став найвизначнішим його твором. У ньому втілено провідну ідею Івана Франка: невтомно працювати на благо свого народу.

Спочатку мав майстерню, що розташовувалася в одному з приміщень Вільної академії мистецтв на вулиці Пісковій, у 1936—1944 роках на вулиці Мончинського, 62 (тепер вул. Ефремова). У 19331937 роках разом з М. Лукіяновичем був керівником керамічної майстерні «Око», що розташовувалась в одному з корпусів колишньої фабрики будівельних матеріалів Івана Левинського при вулиці Потоцького (тепер вулиця Чупринки, 58а).

Напередодні вибуху другої світової війни вступив до Спілки радянських художників України, 1940 року брав участь у виставці образотворчого мистецтва Західних областей України та народної творчості гуцулів. Як відомого скульптора і досвідченого керівника майстернями художньої кераміки у 1940 році Сергія Литвиненка поставили на чолі Львівської експериментальної скульптурно-керамічної фабрики на вулиці Мучній, що була створена наприкінці 1939 року. На ній працювало близько двадцяти львівських скульпторів. На фабриці випускалася, в основному, ідеологічно-пропагандистська продукція, в першу чергу — скульптурні портрети радянських керівників, які тиражувалися за моделями скульпторів — працівників фабрики, у тому числі й Сергія Литвиненка. Скульптура цього періоду були стилістично орієнтована на офіційно прийняте у СРСР соцреалістичне мистецтво.

В період німецької окупації Львова під час другої світової війни з 1941 року Сергій Литвиненко знову очолив скульптурно-керамічну фабрику. У цей період за його моделями були виконані серія гіпсових бюстів Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Івана Франка, генерала Мирона Тарнавського, Митрополита Андрея Шептицького, політика Миколи Міхновського та інших відомих українців.[3]

У 19411944 роках викладав у Львівській державній художньо-промисловій школі скульптуру. У 1943—1944 роках викладав (професор, декан) у Вищій образотворчої студії у Львові, яка утворилася після ліквідації німецькою владою Львівської державної художньо-промислової школи. З наближенням до Львова лінії фронту студія припинила своє існування.[4]

Німецький та американський період[ред. | ред. код]

1944 року подружжя Литвиненків емігрує спочатку до Німеччини, 1949 — до Нью-Йорку, США. У 1952 році утворюється Об'єднання Мистців Українців в Америці, і першим його головою стає Сергій Литвиненко.

Від 1953 року разом з Петром Холодним-молодшим, Мирославом Радишем, Яковом Гніздовським та Антіном Малюцею був викладачем в Українському інституті пластичного мистецтва.

З цього періоду відома ціла галерея його живописних портретів: Євгена Маланюка, Володимира Кубійовича, Емми Андієвської, дружини Надії та інших, пам'ятники Іванові Франкові, гетьману Іванові Мазепі. Бронзовий портрет Гетьманівни відзначено Великою Американською нагородою. В церквах св. Миколая в Чикаго, св. Володимира і Ольги в Вінніпегу, св. Михайла в Гезлтоні[5] вирізьбив монументальні іконостаси. Мав багато індивідуальних виставок. Його праці експонувалися в Парижі і Нью-Йорку. В 1963 році пройшла ретроспективна виставка робіт Литвиненка, присвячена 40-річчю його творчої діяльності, на якій було представлено оригінальні твори за 16 років праці в Нью-Йорку.

Помер 20 червня 1964 року у Нью-Йорку. Похований на історичному цвинтарі у Саут-Баунд-Бруку у штаті Нью-Джерсі, США.

Роботи[ред. | ред. код]

Пам'ятник українцям, полеглим в Українсько-польській війні у Раві-Руській
Погруддя Митрополита Андрея біля корпусу Національного музею на вул. Драгоманова у Львові
  • Молодий Шевченко (1925). Робота виконана у тонованому гіпсі. Зберігається в Національному музеї у Львові.
  • Пробудження (мармур, 1932).
  • Жах (гіпс, 1933).
  • Портрет Зофії Батицької (мармур, 1933).
  • Голова жінки (бронза, близько 1935).
  • Голова дівчинки (гіпс, близько 1939). Виконана у гіпсі. Зберігається в Національному музеї у Львові.
  • Статуетки святих Кирила і Мефодія та короля Данила і великого князя Володимира Святославича (1932). Виконані у бронзі на замовлення Української католицької семінарії (тепер Український католицький університет).
  • Портрет В. Барвінського (гіпс, 1933).
  • Портрет Івана Франка (1933) бронза. Знаходиться у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника.
  • Портрет Івана Мазепи (гіпс, 1933).
  • Пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому (1935). Виконаний зі штучного каменю. Сидячу постать Митрополита встановили на подвір'ї Національного музею у Львові у вересні 1935 року. Після приходу радянської влади, її представники поставили вимогу: негайно усунути пам'ятник як «малохудожній твір», тим самим звільнивши місце для встановлення погруддя Т. Шевченкові. До 30 квітня того ж року пам'ятник мали демонтувати. Тодішньому директору музею Іларіону Свєнціцькому вдалося затягнути час, почалася Друга Світова війна, й пам'ятник простояв у музейному сквері до 1947 року. Вже після війни Свєнціцький докладав зусиль, щоб зберегти пам'ятник. Тоді представниками нової влади було сфальсифіковано рішення зборів представників інтелігенції та робочого класу Червоноармійського району (нині — Личаківський район) м. Львова та на підставі цього «рішення» міськрада видала постанову № 687 «Про негайне зняття пам'ятника Андрею Шептицькому». Вночі з 9 на 10 серпня 1947 року до музейної садиби вдерлася група робітників Дормостстроя, молотами розтрощили скульптуру, а її уламки вивезли у невідомому напрямку. На місці пам'ятника з часом було встановлено божка Світовида з села Лопушанка.[6]
  • Портрет Тита Євгена Войнаровського-Столобута (1938). Робота виконана у теракоті.
  • Портрет Миколи Колесси (1938) зберігається у родинній збірці сім'ї Колессів.
  • Портрет Я. Савки (1938). Робота виконана у гіпсі та зберігається у Національному музеї у Львові.
  • Пам'ятник героям визвольних змагань 19141920. Розташований на цвинтарі у Раві-Руській, відкритий у серпні 1936 року.
  • Пам'ятник полеглим героям (1938), розташований на цвинтарі у Яворові.
  • Надгробний пам'ятник Івану Франку на Личаківському цвинтарі у Львові. Відкриття відбулось 28 травня 1933 року. У цій роботі помітний вплив французького скульптора Антуана Бурделя.
  • Надгробок актора Миколи Бенцаля у Коломиї.
  • Надгробний пам'ятники Іванові Кивелюку та Василеві Пачовському на Личаківському цвинтарі у Львові.
  • Пам'ятник Тарасу Шевченку в Косові.
  • Портрет Митрополита Андрея Шептицького (1941) у Львові. Виконаний з бронзи, встановлений у 2013 році на подвір'ї Національного музею у Львові на місці зруйнованого у 1947 році пам'ятника Митрополитові землі Галицької. 13 грудня 2013 року, під час проведення урочистостей, пов'язаних зі 100-літнім ювілеєм передачі Національного музею у Львові графом Андреєм Шептицьким в дар українському народові, було урочисто відкрито та освячено погруддя Митрополиту Андрею Шептицькому.[7]

Нереалізовані роботи

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В. М. Ханко, Ю. О. Бірюльов Литвиненко Сергій Григорович
  2. Бірюльов Ю. Литвиненко Сергій //Енциклопедія Львова… — С. 132.
  3. Енциклопедія Львова… — С. 132.
  4. Енциклопедія Львова… — С. 132.
  5. Світлина іконостасу в Гезлтоні // Свобода. — ч. 48. — 12 березня 1954. — С. 3
  6. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова… — С. 215—216.
  7. На подвір'ї палацу встановлять бронзове погруддя Андрея Шептицького. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 1 травень 2015. 
  8. Драган А. Будеш, батьку, панувати. До історії пам'ятника Шевченкові у Вашинґтоні // Шевченківський альманах Українського Народного Союзу на 1964 рік. — Джерзі Ситі—Ню Йорк: Свобода, 1964. — С. 28.

Джерела[ред. | ред. код]